Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.06.2018 року у справі №328/1657/17

Постанова

Іменем України

18 травня 2020 року

м. Київ

справа № 328/1657/17

провадження № 61-34552св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Райз-Максимко» в особі Таврійської філії приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року у складі судді Ушатого І. Г. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року приватне акціонерне товариство «Райз-Максимко» в особі Таврійської філії Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» (далі - ПрАТ «Райз-Максимко») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту.

В обґрунтування позову ПрАТ «Райз-Максимко» посилалося на те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,6998 га, кадастровий номер 2325284400:11:002:0019, яка розташована на території Таврійської сільської ради Токмацького району Запорізької області та належить їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 050109, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договору оренди землі № ТТ 54/10 від 17 серпня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПрАТ «Райз-Максимко».

Відповідно до умов договору оренди землі № ТТ 54/10 від 17 серпня 2010 року ПрАТ «Райз-Максимко» використовувало зазначену земельну ділянку відповідача, а в 2017 році у зв`язку з закінченням терміну дії договору оренди повернуло її власнику шляхом виділення земельної ділянки в натурі згідно з планом меж земельної ділянки, визначеному в державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЗП №050109.

Виділена відповідачу земельна ділянка площею 4,6998 га знаходиться в середині поля загальною площею 118,71 га, яке на момент звернення до суду із позовом, за виключенням земельної ділянки відповідача, повністю обробляється Таврійською філією ПрАТ «Райз-Максимко» та засіяне соєю. На вказаному полі функціонує меліоративна система та здійснюється зрошення орендованих земельних ділянок власною дощувальною машиною «BAUER Centr Star 5000».

У зв`язку з виділенням відповідачу її земельної ділянки позивач втратив можливість повного та ефективного зрошування орендованого ним земельного масиву, оскільки на шляху пересування машини знаходиться земельна ділянка ОСОБА_1 .

Для забезпечення зрошення поля, на якому знаходиться земельна ділянка відповідача, ПрАТ «Райз-Максимко», посилаючись на вимоги статті 26 Земельного кодексу України, звертався до ОСОБА_1 із листом-пропозицією підписати угоду про спільне використання земельної ділянки та договір про встановлення земельного сервітуту. Вказаний лист-пропозиція з доданими документами відповідач отримала 15 квітня 2017 року, проте відповіді не надала.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ПрАТ «Райз-Максимко» просило суд: встановити ПрАТ «Райз-Максимко» земельний сервітут у вигляді права проїзду дощувальної машини через земельну ділянку площею 4,6998 га, кадастровий номер 2325284400:11:002:0019, що знаходиться на території Таврійської сільської ради, Токмацького району та належить ОСОБА_1 ; визначити такі істотні умови сервітуту: строк сервітуту - 5 років. Площа, на яку поширюється земельний сервітут - 0,03 га.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки ПрАТ «Райз-Максимко» не надало суду належних і допустимих доказів на підтвердження неможливості задоволення своїх потреб у використанні орендованих земельних ділянок без встановлення сервітуту та зачіпання земельної ділянки відповідача. Крім того, позивач зазначив лише загальні вказівки на встановлення сервітуту, не визначаючи його змісту, зобов`язання суб`єкту сервітуту щодо внесення плати на користь власника обтяженої земельної ділянки, не зазначивши точного просторового розташування земельної ділянки.

Суди вважали, що надання сервітуту позивачу фактично унеможливить використання ОСОБА_1 своєї земельної ділянки та отримання доходу від її використання.

Оскільки ПрАТ «Райз-Максимко» встановленням сервітуту не намагається поліпшити орендовані земельні ділянки (провести водопостачання або водовідведення чи таке інше), а намагається застосовувати сільськогосподарську техніку, яка може бути переміщена таким чином, щоб дотримуватися принципів добросусідства, тобто існують інші способи використання земельних ділянок без встановлення сервітуту, суди вважали відсутніми підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 травня 2018 року ПрАТ «Райз-Максимко» подала до Верховного Судукасаційну скаргу, підписану директором Ковток Г. І., у якій просить рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2018 року скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2018 року справу № 328/1657/17 передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Сімоненко В. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок про відсутність правових підстав для встановлення земельного сервітуту.

Суди не звернули належної уваги на те, що позивач не має можливості в повному обсязі забезпечити зрошення поля, в середині якого знаходиться земельна ділянка відповідача, у зв`язку з неможливістю проїзду зрошувальної машини.

Посилання судів на те, що існують інші способи зрошування орендованого поля є помилковим, оскільки при проектуванні зрошення був зроблений вибір на користь кругової поливальної установки через рівномірний полив і можливість підтримування вологості ґрунту в межах 75-80 %.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЗП № 053109 від 19 грудня 2006 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 4,700 га на території Таврійської сільської ради Токмацького району Запорізької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010628000025. Кадастровий номер земельної ділянки 2325284400:11:002:0019.

17 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «Райз-Максимко» в особі директора Таврійської філії Хомяк М. В. укладено договір оренди землі № ТТ 54/10, відповідно до умов якого орендодавець надала орендарю в строкове платне володіння і користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Токмацького району Запорізької області загальною площею 4,70 га. (рілля). Договір було укладено на 5 років.

Актом приймання-передачі об`єкта оренди від 17 серпня 2010 року підтверджується, передача вказаної земельної ділянки орендодавцем ОСОБА_1 орендарю ПрАТ «Райз-Максимко» та складено акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Після закінчення строку договору оренди, земельна ділянка повернута орендодавцеві ОСОБА_1 .

З роздруківки Контуру поля 74 встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 знаходиться в середині поля загальною площею 118,71 га, яке за виключенням ділянки ОСОБА_1 обробляється Таврійською філією ПрАТ «Райз-Максимко». Згідно з планом розміщення посівів Таврійської філії ПрАТ «Райз-Максимко» з позначенням поля, де розміщена земельна ділянка ОСОБА_1 та самої земельної ділянки ОСОБА_1 , в 2017 році вказане поле було засіяне соєю.

Таврійська філія ПрАТ «Райз-Максимко» здійснює зрошення орендованих ним земельних ділянок власною дощувальною машиною «BAUER Centr Star 5000», що підтверджується договором № 15/п про надання послуг із подачі води, що забирається юридичними і фізичними особами (сільгосптоваровиробниками) на полив зрошувальних сільськогосподарських земель від 04 травня 2017 року, планом поливу сільськогосподарських культур в 2017 році Токмацькою філією ПрАТ «Райз-Максимко».

З листа вих. № 28 від 11 квітня 2017 року вбачається, що директор Таврійської філії ПрАТ «Райз-Максимко» Стремілова В. А. відповідно до заяви ОСОБА_1 щодо самостійного обробітку земельної ділянки кадастровий номер 2325284400:11:002:0019, повідомила про необхідність укладення та реєстрація договору сервітуту. В зв`язку з цим на адресу ОСОБА_1 було направлено для підписання угоду про спільне використання земельної ділянки в двох екземплярах та договір про встановлення земельного сервітуту в двох екземплярах.

Вказане відправлення ОСОБА_1 отримала 15 квітня 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

ОСОБА_1 договір про встановлення земельного сервітуту від 10 квітня 2017 року та угоду про спільне використання земельної ділянки від 10 квітня 2017 року не підписала.

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Вказані положення кореспондуються зі статтею 321 Цивільного кодексу України.

Питання встановлення, дії та припинення земельного сервітуту передбачено главою 32 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та главою 16 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

З метою зменшення негативних наслідків встановлення земельних сервітутів частиною 4 зазначеної статті встановлено важливе положення про те, що земельний сервітут повинен здійснюватися найменш обтяжливим способом для власника земельної ділянки або землекористувача.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

З огляду на зазначені норми права, можна зробити висновок про те, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Аналогічні правові норми закріплені у статті 89 ЦПК України (в чинній редакції кодексу).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали відсутніми правові підстави для встановлення земельного сервітуту, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження неможливості задовольнити свої потреби у використанні орендованих земель у інший спосіб без обтяження земельної ділянки відповідача.

Посилання ПрАТ «Райз-Максимко» на неможливість застосування сільськогосподарської техніки, зокрема, дощувальної машини, без проїзду через земельну ділянку відповідача обґрунтовано відхилені судами, оскільки з інструкції по монтажу дощувальної машини «BAUER Centr Star 5000» вбачається, що машина має секторне управління з реверсивною автоматикою - секторний автоматичний останов. Тобто дощувальна машина «BAUER Centr Star 5000» може здійснювати полив поля по секторам, без поливу земельної ділянки ОСОБА_1 . Крім того, позивачем не доведено неможливість проведення зрошення полів іншими способами без використання техніки, яка потребує проїзду через земельну ділянку відповідача (крапельного зрошення чи індивідуального водопровідного поливу).

Посилання касаційної скарги на необхідність використання саме дощувальної машини «BAUER Centr Star 5000», оскільки при проектуванні зрошення був зроблений вибір на користь кругової поливальної установки через рівномірний полив, вказує на обрання ПрАТ «Райз-Максимко» найоптимальнішого варіанту для використання ним орендованих земель, проте не свідчить про неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що встановлення сервітуту ПрАТ «Райз-Максимко» фактично унеможливить використання ОСОБА_1 своєї земельної ділянки, позбавить права на отримання доходу від її використання, що не відповідатиме критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши вказані норми матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили із того, що позивачем не доведено факт неможливості задоволення його потреб іншим способом, ніж встановленням земельного сервітуту, та дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень зводяться до незгоди заявника з висновками судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в чинній редакції.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» залишити без задоволення.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров