Історія справи

Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 387/700/17

провадження № 61-5034св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Згода»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Згода», яка підписана представником Булаховим Віктором Дмитровичем, на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 25 жовтня 2017 року у складі судді: Цоток В. В. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року у складі суддів: Черненко В. В., Кіселика С. А., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Згода» (далі - ТОВ «Згода») про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Позовні вимоги мотивовані тим, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 6,5525 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Марківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-3504037592017 від 10 березня 2017 року. Ця земельна ділянка перебувала в оренді у ТОВ «Згода» на підставі договору оренди землі від 31 грудня 2007 року.

Звернувшись 12 липня 2017 року до державного реєстратора, позивач з'ясував, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 лютого 2017 року зареєстровано додаткову угоду від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, якою продовжено термін дії договору оренди на 10 років, тобто до 08 вересня 2028 року. Позивач вказував, що додаткову угоду не підписував, згоду на внесення змін у договір не надавав та не передавав нікому права на підписання такої додаткової угоди.

Просив суд визнати додаткову угоду від 15 вересня 2016 року, зареєстровану 17 лютого 2017 року, до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ «Згода» - недійсною.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 25 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року, позов задоволено.

Рішення мотивовані тим, що підпис від імені позивача в додатковій угоді від 15 вересня 2016 року, право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 лютого 2017 року за № 19170248, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Будь-яких доказів, які б підтверджували факт надання ОСОБА_1 в установленому законом порядку повноважень іншій особі на укладення та підписання оспорюваного правочину, стороною відповідача не надано. У зв'язку із чим, суди зробили висновок, що оспорювана додаткова угода має бути визнана недійсною, оскільки вона не підписана орендодавцем та не відповідає його внутрішній волі.

У січні 2018 року ТОВ «Згода», через представника Булахова В. Д., звернулося із касаційною скаргою на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 25 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року, в якій просить оскаржені рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 06 жовтня 2017 року № 332/333/17-27; висновок експертизи не містить категоричної відповіді про підписання спірної додаткової угоди іншої особою; текст оскарженого рішення не відповідає звукозапису судового засідання.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У березні 2018 ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований тим, що позивач не підписував спірну додаткову угоду та не передавав повноважень на її підписання.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року справа призначена до судового розгляду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,5525 га кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Марківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

Договором оренди землі від 31 грудня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Згода», який зареєстрований у РВ КРФ ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 вересня 2008 року за № 040836900114, встановлено, що ОСОБА_1 надав ТОВ «Згода» в строкове платне користування строком на 10 років земельну ділянку. Додатковою угодою від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 року, право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17 лютого 2017 року за № 19170248, встановлено, що сторони домовилися про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки строком на 10 років.

Верховний Суд України, в постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 зробив висновок, що судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_9, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

При вирішенні спору, суди на підставі наданих сторонами доказів, яким надали оцінку відповідно до статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень), встановили, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» в додатковій угоді від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 31 грудня 2007 рокувиконаний не ОСОБА_1, а іншою особою та зробили обґрунтований висновок про недійсність додаткової угоди до договору оренди землі на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки вона не підписана орендодавцем, а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення сторони правочину.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені судові рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Згода», яка підписана представником Булаховим Віктором Дмитровичем, залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 25 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат