Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.04.2019 року у справі №676/190/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 676/190/18

провадження № 61-6764св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури,

відповідачі: Жванецька сільська рада, ОСОБА_1,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Хмельницькій області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року в складі судді Швеця О. Д. та на постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2019 року в складі колегії суддів Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

27 грудня 2017 року заступник керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся з позовом до Жванецької сільської ради, ОСОБА_1 і просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення Гринчуцької сільської ради Хмельницької області від 29 червня 2016 року № 9 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) с. Малинівці ОСОБА_1", згідно з яким йому передана в приватну власність земельна ділянка площею 0,12 га для

ведення індивідуального садівництва, що розташована в межах населеного пункту с.

Малинівці Гринчуцької сільської ради Кам'янець-Подільського району, кадастровий номер земельної ділянки 6822481300:05:007:0084,

- зобов'язати ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку в комунальну власність, а також стягнути з відповідачів 3200 грн судового збору, сплаченого за подачу позову.

В обґрунтування своїх вимог заступник прокурора зазначав, що вказані рішення прийняті Гринчуцькою сільською радою з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища та відноситься до категорії земель водного фонду, надання їх для ведення садівництва без зміни у встановленому законом порядку її цільового призначення заборонено.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною. Протиправне надання у приватну власність земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду та знаходиться в межах прибережної захисної смуги, для ведення садівництва грубо порушує інтереси держави у сфері використання земельних ресурсів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року позов заступника керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Гринчуцької сільської ради Хмельницької області від 29 червня 2016 року № 9 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) с. Малинівці, ОСОБА_1", та передачу у приватну власність земельної ділянки, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована в межах населеного пункту с. Малинівці, Гринчуцької сільської ради Кам'янець-Подільського району, кадастровий номер земельної ділянки 6822481300:05:007:0084.

Зобов'язано ОСОБА_1 повернути в комунальну власність земельну ділянку площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована в межах населеного пункту с. Малинівці, Гринчуцької сільської ради Кам'янець-Подільського району, кадастровий номер земельної ділянки 6822481300:05:007:0084.

Стягнуто з ОСОБА_1 і Жванецької сільської ради Хмельницької області на користь прокуратури Хмельницької області в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору по 1600 грн із кожного.

Суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 із порушенням установленого ЗК України порядку, а тому позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Стягуючи судовий збір порівну з відповідачів, місцевий суд виходив із того, що позов задоволений повністю, тому з відповідачів на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подачу даного позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для звернення прокурора в суд із даним позовом апеляційний суд відхилив виходячи з того, що Гринчуцькою сільською радою заходи для виявлення та усунення порушень при передачі земельної ділянки не вжиті, Жванецька сільська рада як її правонаступник є відповідачем у даній справі, а тому прокурор мав право на звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Залишаючи без змін здійснений судом першої інстанції розподіл судового збору, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 як учасник бойових дій звільняється від сплати судового збору як позивач, однак у даній справі він є відповідачем, а тому передбачені законом пільги зі сплати судового збору на нього не поширюються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада2020 року вказана справа призначена до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ОСОБА_1 указує, що суд не перевірив та не встановив наявність виключного випадку для подання позову Кам'янець-Подільською місцевою прокуратурою в інтересах держави, не з'ясував, який об'єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави або ж що такий суб'єкт владних повноважень відсутній.

Відповідач зазначає, що він як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору в усіх інстанціях, незалежно від свого процесуального статусу, а тому суд першої інстанції безпідставно стягнув із нього половину судового збору, сплаченого прокуратурою за подачу даного позову.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням 36-ої сесії VІ скликання Гринчуцької сільської ради № 28 від 2 жовтня 2015 року ОСОБА_1 наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка розташована в межах с. Малинівці.

29 червня 2016 року рішенням Гринчуцької сільської ради, Кам'янець-Подільського району № 9 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) с.

Малинівці гр. ОСОБА_1" затверджена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі площею 0,12 га, кадастровий номер 6822481300:05:007:0084, у с. Малинівці та передано ОСОБА_1 у власність указану земельну ділянку для ведення індивідуального садівництва на території Гринчуцької сільської ради в межах населеного пункту с. Малинівці.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 109077094 від 26 грудня 2017 року спірна земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_1.

Згідно інформації Новодністровського регіонального управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ № 92 від 05 травня 2017 року земельна ділянка з кадастровим номером undefined знаходиться в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища. Ця інформація отримана за результатами співвставлення наявної в управлінні проектної документації водоохоронної зони Дністровського водосховища з даними публічної кадастрової карти України.

Відповідно до інформації, наданої Новодністровським регіональним управлінням водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ, проектна документація водоохоронної зони лівого берега Дністровського водосховища на території Хмельницької області була затверджена протоколом виконкому Хмельницької обласної ради 1988 року. Робочі екземпляри документації були передані кожному господарству районів, території яких прилягають до Дністровських водосховищ.

Дана проектна документація, яка розроблена інститутом "Укрдіпроводгосп" в 1986 році, вважається дійсною і ніяких змін або доповнень в неї не вносилось і на даний час працівниками НРУВР використовується в роботі, що підтверджується листом № 160 від 26 липня

2016 року.

Актом від 21 серпня 1993 року підтверджується, що Дністровським БВО винесено в прибережній зоні водосховища на землях с. Гринчук, Бабшин, Малинівці, Слобідка-Малинівецька межі прибережної смуги та контуру водосховища (відмітка 123,0м. ). Межі закріплені стовпчиками в кількості 50 шт.

Відповідно до робочого проекту водоохоронної зони лівого берега Дністровського водосховища на території Хмельницької області, розробленого інститутом "Укрдіпроводгосп", с. Малинівці, Кам'янець-Подільського району, розташовано в межах водоохоронної зони.

22 липня 2010 року Гринчуцькою сільської радою було прийнято рішення № 1 "Про дотримання режиму господарювання в межах водоохоронних зон та прибережних захисних смуг Дністровського водосховища та малих рік" яким було прийнято до виконання проект природоохоронної смуги та прибережної захисної смуги Дністровського водосховища в межах населених пунктів

с. Гринчук, с. Бабшин, с. Малинівці, виготовлений інститутом "УкрДІпроводгосп".

Пунктом 3 зазначеного рішення було заборонено проводити в прибережній захисній смузі Дністровського водосховища розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво. Контроль за виконанням рішення покладено на сільського голову Гринчуцької сільської ради.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини п'ятої статті 88 ВК України та частини 2 статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) та їх ширина, має становити: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1,88,90 ВК України, статті 60, 62 ЗК України).

Частинами 1, 3 статті 60 ЗК України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, у тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 51, 52, 53, 54 Закону України "Про землеустрій".

Таким чином, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них". Тобто, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 22 квітня 2015 року № 6-52цс15, від 01липня 2015 року № 6-184цс15.

Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 року.

Відповідно до п.5 зазначеного Порядку розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації; проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

За положеннями частин шостої та сьомої статті 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Відповідно до частини четвертої статті 88 ВК України в межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08 травня 1996 року, на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Відповідно до частини 3 статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою; межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Відповідно до статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.

Статтею 85 ВК України визначено, що землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

У пунктах 142-143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня

2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначено: "Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина 2 статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов'язаних із житловим будівництвом (частина 4 статті 59, пункт "г" частини 2 статті 61, частина 3 статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61, 62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил). За змістом абзацу другого частини 2 статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об'єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об'єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об'єктів. Отже, з огляду на приписи статті 59, підпунктів "ґ ", "е " частини 3 статті 83, підпункту "г" частини 3 , підпункту "д" частини 4 статті 84, частини 3 статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах є обмеженим законодавчо.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту "ґ" частини 3 статті 83, підпункту "г " частини 3 , підпункту "д" частини 4 статті 84, частини 3 статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку".

Установивши, що земельна ділянка належить до земель водного фонду й передана у власність ОСОБА_1 із порушенням установленого ЗК України порядку, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування рішення сільради.

Доводи касаційної скарги не містять заперечень щодо встановлених судами обставин справи.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога зобов'язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц (провадження 14-452цс18).

З огляду на наведене суди обгрунтовано задовольнили позовну вимогу про зобов'язання ОСОБА_1 повернути в комунальну власність земельну ділянку, проте, в частині обгрунтування такого вирішення цієї вимоги оскаржені судові рішення підлягають зміні в редакції мотивів цієї постанови.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що: "відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України".

У позовній заяві прокурор обрґрунтував підстави для представництва інтересів держави в суді, яким надана належна правова оцінка судами першої та апеляційної інстанцій. Суди зробили правильний висновок про відсутність підстав уважати звернення прокурора з цим позовом необґрунтованим.

Предметом позову в даній справі є вимоги про визнання та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_1 як громадянина та зобов'язання його повернути цю ділянку в комунальну власність.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України в справах, пов'язаних із порушенням їхніх прав.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 жовтня 2019 року в справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795асі19) зробила висновок, що судовий збір не стягується з учасників бойових дій тільки в разі, якщо вони звертаються за захистом своїх порушених прав, які пов'язані із ветеранським статусом.

Із огляду на викладене, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 1600 грн як половини судового збору, сплаченого за подачу позову прокуратурою.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2019 року в частині вирішення позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку в комунальну власність, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук