Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.03.2019 року у справі №715/23/17
Ухвала КЦС ВП від 08.10.2018 року у справі №715/23/17

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 715/23/17-ц

провадження № 61-27061св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - Глибоцький професійний ліцей,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області, у складі судді Перепелюк І. Б., від 14 липня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом до Глибоцького професійного ліцею про часткове визнання незаконним та скасування наказу щодо затвердження розміру оплати (тарифів) за найм приміщень в гуртожитку.

Позовна заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивована тим, що вони проживають у гуртожитку Глибоцького професійного ліцею. Наказом в.о. директора Глибоцького професійного ліцею ОСОБА_4 від 22 жовтня 2014 року № 357 (зміст наказу розміщений на веб-сайті Глибоцького професійного ліцею) встановлено з 06 листопада 2014 року наступний розмір (тарифи) оплати за найм кімнат у гуртожитку №1 ГПЛ: 8, 94 грн за один квадратний метр площі, що винаймається; для працівників ліцею та осіб, визначених розділом 8 колективного договору, встановлена знижка за найм приміщень в гуртожитку ліцею у розмірі 50 %, а в опалюваний сезон 75 % від встановленого розміру оплати; оплату за послуги зі збирання та вивезення сміття встановлена згідно існуючого у смт. Глибока тарифу, затвердженого селищною радою, - у розмірі 0, 90 грн за один квадратний метр загальної площі житлового приміщення.

Позивачі, посилаючись на неправомірність наказу в.о. директора Глибоцького професійного ліцею ОСОБА_4 від 22 жовтня 2014 року № 357, просили суд скасувати пункти 1 та 3 вказаного наказу та визнати їх незаконними.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області, у складі судді Цуренка В. А., від 29 травня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами належними і допустимими доказами не доведено наявність порушення їх прав та законних інтересів оспореним наказом в.о. директора Глибоцького професійного ліцею ОСОБА_4 від 22 жовтня 2014 року № 357, враховуючи наявність судових рішень, які набрали законної сили, про виселення позивачів із гуртожитку Глибоцького професійного ліцею.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржили рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області, у складі судді Перепелюк І. Б., від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 травня 2017 року залишено без руху із наданням строку, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали, для усунення недоліків, у зв'язку з тим, що заявниками не було надано доказів оплати судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення. Апеляційним судом вказано, що сума судового збору за подачу апеляційної скарги становить 1 212, 64 грн.

03 липня 2017 року на адресу Апеляційного суду Чернівецької області надійшла заява ОСОБА_3 з додатком - квитанцією 0.0.795986663.1 від 29 червня 2017 року про сплату ним судового збору у розмірі 606, 32 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області, у складі судді Перепелюк І. Б., від 14 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 травня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявникам у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду від 21 червня 2017 року, оскільки судовий збір за подання апеляційної скарги було сплачено не у повному розмірі.

У серпні 2017 року ОСОБА_3 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 липня 2017 року.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 липня 2017 року, а справу передати до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що апеляційний суд повинен був визнати неподаною та повернути апеляційну скаргу на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 травня 2017 року лише у частині заявника ОСОБА_2, а у частині заявника ОСОБА_3 - відкрити апеляційне провадження у справі, оскільки він сплатив свою частину судового збору.

10 жовтня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду і розподілено судді-доповідачу.

Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

03 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Глибоцького професійного ліцею про часткове визнання незаконним та скасування наказу щодо затвердження розміру оплати (тарифів) за найм приміщень у гуртожитку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 липня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною другою статті 297 ЦПК України, 2004 року, передбачено, що до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу щодо постановлення суддею ухвали, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляється позивач і надається йому строк для усунення недоліків.

Згідно частини першої статті 121 ЦПК України, 2004 року, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Апеляційним судом встановлено, що подана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 апеляційна скарга на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 травня 2017 року не була оплачена судовим збором і враховуючи, що при поданні позовної заяви заявниками було сплачено 1 102, 40 грн судового збору (по 551, 20 грн кожним), апеляційний суд визначив, що сума судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі має становити 1 212, 64 грн.

На виконання вимог ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 21 червня 2017 року одним із заявників - ОСОБА_3 було направлено до апеляційного суду квитанцію про оплату судового збору у розмірі 606, 32 грн, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції прийняв рішення про визнання неподаною апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 травня 2017 року, оскільки заявники судовий збір у визначеному судом розмірі не сплатили.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі &q? с;Креуз проти Польщі&q?ре;), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв'язку із цим суд повинен вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Отже, від правильного вирішення питання про розмір судового збору залежить, у тому числі, можливість особи реалізувати право на доступ до правосуддя.

За положеннями частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», у редакції, чинній на момент подання позовної заяви, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» мінімальна заробітна плата становить 1 378, 00 грн.

За положеннями підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», у редакції, чинній на момент подання позовної заяви, за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 0, 4 розміру мінімальної заробітної плати (551, 20 грн).

Згідно підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду встановлено розмір судового збору - 110 відсотків ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про судовий збір», у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру. Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі: подання позову одним позивачем до кількох відповідачів; об'єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що законом не заборонено сплату повного розміру судового збору одним із позивачів. Головним у цьому випадку є те, аби судовий збір було сплачено й зараховано до бюджету у розмірі, передбаченому законом.

Зі змісту позовної заяви, яку розглянуто судом першої інстанції з ухваленням судового рішення, слідує, що позивачами було заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру про часткове визнання незаконним та скасування наказу щодо затвердження розміру оплати (тарифів) за найм приміщень у гуртожитку.

Таким чином, судовий збір, який позивачі мали сплатити за подання даної позовної заяви до суду становив 0, 4 розміру мінімальної заробітної плати -551, 20 грн.

Отже, при поданні апеляційної скарги на рішення суду позивачі мали сплатити 606, 32 грн (110 відсотків ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви). Ця сума судового збору могла бути сплачена одним позивачем у повному розмірі або обома позивачами.

Апеляційний суд невірно обчислив розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду та помилково вважав, що судовий збір має сплатити кожен із позивачів у сумі 606, 32 грн.

Враховуючи, що одним із позивачів (ОСОБА_3.) судовий збір сплачено повністю, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про визнання неподаною апеляційної скарги у зв'язку із несплатою судового збору.

Частинами третьою і четвертою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 402, 406, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 липня 2017 року скасувати, справу передати на розгляддо Апеляційного суду Чернівецької області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта