Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.10.2018 року у справі №648/739/17

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 648/739/17

провадження № 61-21576св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 27 квітня 2017 року у складі судді Бугрименка В. В. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 15 червня 2017 року у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Позов мотивовано тим, що 22 лютого 2013 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу, згідно із яким відповідач отримала у платне користування автомобіль марки Fiat, модель Linea, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію належить на праві власності банку, та зобов'язалася сплачувати останньому щомісячні платежі, пов'язані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі встановлені у додатку 2 до графіку лізингових платежів, з переходом права власності на предмет лізингу по закінченню строку виконання договору.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору лізингу утворилась заборгованість в загальному розмірі 319 543,86 грн, із якої банк просив суд стягнути на свою користь лише заборгованість по залишку вартості предмету лізингу в розмірі 119 060,80 грн.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 27 квітня 2017 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений між сторонами договір лізингу є нікчемним, оскільки в порушення вимог закону його не було посвідчено нотаріусом, а тому він не створює для сторін юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 15 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за відсутності нотаріального посвідчення спірний договір лізингу є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків для його сторін.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що законом не передбачене обов'язкове нотаріальне посвідчення укладеного між сторонами договору лізингу. Вирішуючи спір, суди безпідставно взяли до уваги правові позиції Верховного Суду України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

14 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення попередніх інстанцій відповідають.

Суди установили, що 22 лютого 2013 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу, згідно із яким відповідач отримала у платне користування автомобіль марки Fiat, модель Linea, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію належить на праві власності банку, та зобов'язалася сплачувати останньому щомісячні платежі, пов'язані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі встановлені у додатку 2 до графіку лізингових платежів, з переходом права власності на предмет лізингу по закінченню строку виконання договору.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору лізингу утворилась заборгованість у розмірі 319 543,86 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Проведений аналіз норм чинного законодавства дає змогу дійти висновку, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).

Такий правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16.

За таких обставин, встановивши, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу від 22 лютого 2013 року нотаріально не посвідчений, суди дійшли правильного висновку, що такий договір є нікчемним відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України і не породжує ніяких правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю.

Верховний Суд вважає обов'язковим дотриматися правових висновків, викладених Верховним Судом України у постановах від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, щодо обґрунтованості застосування до спірних правовідносин норми статті 799 ЦК України, надавши оцінку відсутності нотаріального посвідчення спірного договору в розумінні частини першої статті 220 цього Кодексу. Верховним Судом не встановлено підстав відступити від зазначених правових висновків, які суд визнає обов'язковими у цій справі.

Згідно з частинами першою, п'ятою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Дійшовши висновку про нікчемність спірного договору, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків недійсності такого правочину у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів відносно розміру коштів, що були сплачені відповідачем позивачу за цим договором.

Доводи касаційної скарги про дійсність договору лізингу у зв'язку з ухиленням ОСОБА_4 від нотаріального посвідчення договору лізингу не спростовують висновків судів про його нікчемність.

Разом із тим ПАТ КБ «ПриватБанк» не заявляло вимог про дійсність договору лізингу, а тому суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог згідно із частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року, їх не вирішували, що не позбавляє банк звернутись до суду з відповідним позовом.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 27 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 15 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк