Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 387/735/17

провадження № 61-28344св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - селянське (фермерське) господарство «Надія»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Надія» на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2018 року у складі судді: Цоток В. В. та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 21 березня 2018 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Кіселика С. А., Суровицької Л. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся позовом до СФГ «Надія» про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, скасування державної реєстрації права оренди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі державного акту ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 4,8648 га кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Олексіївської сільської ради Добровеличківського району, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з договором оренди, зареєстрованим у КРФ ДП «Центр ДЗК» 07 жовтня 2008 року, ОСОБА_1 передав земельну ділянку СФГ «Надія» строком на 5 років. Після закінчення строку договору оренди вважав, що він є поновленим ще на п'ять років, тобто до 07 жовтня 2018 року.

Про існування додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 29 березня 2013 року зі строком 25 років він дізнався у серпні 2017 року. Додаткової угоди він не підписував та наміру укладати її з відповідачем на такий строк не мав, його підпис в додатковій угоді сфальсифіковано. Зазначив, що позовної давності він не пропустив, примірник додаткової угоди не отримував, а про її наявність дізнався з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який він отримав 01 серпня 2017 року, що також є поважною причиною пропуску строку позовної давності.

ОСОБА_1 просив:

визнати причини пропуску позовної давності поважними та поновити пропущений строк;

визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 29 березня 2013 року;

скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за додатковою угодою до договору оренди від 29 березня 2013 року.

Відповідачем була подана заява про застосування позовної давності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 21 березня 2018 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсною додаткову угоду від 29 березня 2013 року до договору оренди землі № 040836900103 зареєстрованого 07 жовтня 2008 року, укладену між ОСОБА_1 та СФГ «Надія» право оренди на підставі якої зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 квітня 2013 року за № 529250. Скасовано рішення державного реєстратора РС Добровеличківського РУЮ Кіровоградської області Костенка В. Л. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (номер запису про інше речове право 529250; від 02 квітня 2013 року). Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що додаткову угоду власник земельної ділянки особисто не підписував, повноваження на це іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на її укладення.

Аргументи учасників справи

У квітні 2018 року СФГ «Надія» звернулося з касаційною скаргою на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 21 березня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. При цьому посилається на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач пропустив позовну давність. Суди не врахували, що 29 березня 2013 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди від 07 жовтня 2008 року, якою збільшено строк оренди земельної ділянки та відсотки сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. На підставі додаткової угоди позивач, починаючи з 2013 року по 2017 рік отримував щорічно орендну плату, що підтверджується відомостями нарахування та видачі орендної плати. Позивач в судовому засіданні визнав, що отримував 01 листопада 2013 року орендну плату за землю та знав про правовідносини, що виникли на підставі цього договору оренди землі. Таким чином, позивач пропустив позовну давність, оскільки звернувся в суд лише 23 серпня 2017 року.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що позивач на підставі державного акту є власником земельної ділянки площею 4,86 га, розташованої на території Олексіївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

07 жовтня 2008 року зареєстровано договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років, за умовами якого позивач передав її в оренду відповідачу. Підпис позивача на договорі посвідчено секретарем Олексіївської сільської ради. У пункті 36 договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У пункті 43 договору передбачено, що він укладений в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію.

29 березня 2013 року підписано угоду про зміни до договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2008 року, щодо строку дії договору та зазначено, що договір укладено на 25 років, а також щодо розміру орендної плати та обчислення розміру орендної плати, зміни до договору зареєстровано у встановленому законом порядку 02 квітня 2013 року, строк дії речового права 07 жовтня 2033 року, підпис позивача на змінах до договору не посвідчувався секретарем Олексіївської сільської ради.

Висновком № 916/917/17-27 судово-почеркознавчої експертизи від 22 грудня 2017 року, яка проведена Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «орендодавець» в оригіналі угоди від 29 березня 2013 року про зміни до договору оренди від 07 жовтня 2008 року виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою.

При задоволенні позову суду зробили висновок, що додаткову угоду власник земельної ділянки особисто не підписував, повноваження на це іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на її укладення.

Колегія суддів погоджується із цим висновком судів з таких підстав.

Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 зробив висновок, що судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_9, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

При вирішенні спору, суди на підставі наданих сторонами доказів, яким надали оцінку відповідно до статті 89 ЦПК України, встановили, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «орендодавець» в оригіналі угоди від 29 березня 2013 року про зміни до договору оренди від 07 жовтня 2008 року виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою та зробили обґрунтований висновок про недійсність додаткової угоди на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки вона не підписана орендодавцем, а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення сторони правочину.

Посилання у касаційній скарзі про те, що позивач пропустив позовну давність колегія суддів відхиляє.

Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 зробив висновок, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди також установили, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2013 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Посилання ТОВ «Агрофірма «Вісла» на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суди апеляційної та касаційної інстанцій обґрунтовано визнали таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Апеляційний суд встановив, що відповідач посилався на те, що ОСОБА_1 знав про порушення свого права з 01 листопада 2013 року, оскільки отримав орендну плату на підставі додаткової угоди від 29 березня 2013 року до договору оренди землі від 07 жовтня 2008 року.

У пункті 11 договору оренди від 07 жовтня 2008 року передбачено, що орендна плата вноситься у такі строки: 01 серпня - 01 листопада, строк дії договору закінчився 07 жовтня 2013 року, тому отримання позивачем орендної плати за 2013 рік 01 листопада 2013 року в сумі 4 057,39 грн свідчить лише про отримання орендної плати за 2013 рік, крім того, в наданій відповідачем відомості на виплату орендної плати за 2013 рік не зазначено на підставі чого нараховано та видано орендну плату: на підставі договору чи додаткової угоди.

Таким чином з відомості на виплату орендної плати за 2013 рік позивач не міг дізнатися про наявність оспорюваної додаткової угоди та порушення свого права. Докази того, що відповідач здійснював наступні виплати позивачу орендної плати саме на підставі додаткової угоди в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок, що позивач звернувся до суду із позовом у межах позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Надія» залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 21 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат