Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 755/2868/22

провадження № 61-14854св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 грудня 2022 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 02 вересня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року було розірвано.

У шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25 квітня 2013 року сторони придбали квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , яка є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилаючись на те, що сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за ним право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони набули у власність спірне нерухоме майно під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними у рівних частках, відповідно до вимог частини першої статті 70 СК України.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпровського апеляційного суду міста Києва від 19 грудня 2022 року залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в межах розгляду цієї справи суд дотримався процедури повідомлення відповідача про відкриття провадження та роз`яснення процесуальних прав сторони судового розгляду, відповідно до вимог чинного Цивільного процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Дніпровського апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 19 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилалася на те, що:

- (1) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 209/974/15-ц, за змістом яких сам лише факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. У тому разі, якщо майно набувається у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, то воно не може вважатися об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане;

- (2) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 703/2284/19, відповідно до яких належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя визначається не лише фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті такого майна. Застосовуючи цю норму права (статті 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не лише факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця;

- (3) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, щодо застосування пункту 3 частини першої статті 57 СК України.

Касаційна скарга обґрунтована тим, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що фактично шлюбні стосунки між сторонами припинилися у 2014 року, а тому помилково не застосували до спірних правовідносин частину шосту статті 57 Сімейного кодексу України (далі -

СК України).

Суди не врахували, що вона надала належні докази на підтвердження того, що спірне нерухоме майно придбане за її особисті кошти, а тому відповідно до

пункту 3 частини першої статті 57 СК України є її особистою приватною власністю.

Позивач своєю заявою від 03 січня 2020 року надав ОСОБА_2 згоду на укладення договорів купівлі-продажу будь-якого нерухомого і рухомого майна, що підтверджує його відмову від права на частку у спірній квартирі.

У листопаді 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Миколаєнко О. В., надійшов відзив на касаційну скаргу у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Погрібному С. О., судді, які входять до складу колегії: Ступак О. В., Погрібний С. О.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 рокуна підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 755/2868/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У листопаді 2023 року матеріали справи № 755/2868/22 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві

Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А.,

у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Погрібного С. О.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що з 02 вересня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року було розірвано.

У шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 25 квітня 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітал Ріелті» (далі - ТОВ «Капітал Ріелті») та ОСОБА_1 , сторони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності зареєстровано 22 серпня 2018 року за ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 січня 2022 року.

Згідно з висновком про вартість, складеним суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 від 28 січня 2022 року № 07/01/22, ринкова вартість однокімнатної квартири, загальною площею 42,6 кв. м, житловою площею 16,1 кв. м, розташованою за адресою:

АДРЕСА_1 , становить 1 200 000,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У статті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, до складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі, яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову Верховного Суду від 19 травня 2021 року

у справі № 707/1359/16-ц).

Установивши, що квартира, розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі, відповідачка не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його поділу у рівних частках відповідно до вимог частини першої статті 70 СК України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що заявниця надала належні докази на підтвердження того, що спірне нерухоме майно придбане за її особисті кошти, а тому відповідно до частини третьої

статті 57 СК України є її особистою приватною власністю є необґрунтованими.

Надаючи оцінку нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_1 від 03 січня 2020 року, згідно з якою він надав згоду дружині ОСОБА_2 , на розпорядження квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві спільної сумісної власності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена заява спростовує твердження відповідачки про те, що спірна квартира є її особистою приватною власністю.

Аргументи касаційної скарги про те, що склавши заяву від 03 січня 2020 року позивач відмовився від права на частку у спірній квартирі, є безпідставними та суперечать змісту самої заяви.

Зважаючи на те, що відповідачка не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції на порушення норм процесуального права не надіслав відповідачці копію ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення засобами поштового зв`язку, а лише на її електронну адресу, чим порушив її право на доступ до правосуддя є необґрунтованими.

Заявниця отримала копію ухвали Дніпровського районного суду міста Києва

від 20 квітня 2023 року про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, яка була направлена на її електронну адресу, про що вона зазначила у апеляційній скарзі, реалізувала своє право на апеляційне оскарження судового рішення, її представник адвокат Бенца Р. В. брав участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що сам факт направлення судом копії ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року лише на електронну адресу відповідачки, яку вона отримала, не дає підстав для висновку про порушення права заявниці на доступ до правосуддя.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник