Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.07.2019 року у справі №524/3480/18

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 524/3480/18

провадження № 61-13045св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Обласний психоневрологічний диспансер,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 02 квітня 2019 року у складі судді Нестеренка С. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2019 року у складі колегії суддів Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

У травні 2018 року до суду звернулася ОСОБА_1 із заявою про визнання недієздатною її матері ОСОБА_2 та встановлення над нею опіки, призначення заявника опікуном її матері.

Заява обґрунтовувалася тим, що ОСОБА_1 є рідною дочкою ОСОБА_2, яка зареєстрована та проживає із заявником за адресою: АДРЕСА_1. Зазначає, що з 2008 року її мати страждає на психічне захворювання, неадекватно сприймає навколишній світ, за своїм психічним станом не може розуміти свої дії, керувати ними, потребує стороннього догляду та нагляду, фактично не здатна вчиняти навіть звичайні побутові дії, правочини і доглядати за собою.

За твердженням заявника, обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад у матері з 2009 року підтверджується актом судово-психіатричної експертизи від 27 листопада 2014 року № 602, яка проводилася Полтавською обласною психіатричною лікарнею ім. О. Ф. Мальцева. За висновком експертів, ОСОБА_2 страждає психічним розладом у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції. Ступінь недоумства є таким, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_2 з 2008 року періодично звертається до психолога та психіатра за консультаціями та лікуванням.

Також заявник зазначила, що 08 жовтня 2009 року ОСОБА_2 уклала договір дарування квартири, за яким передала у власність їй, ОСОБА_1, квартиру АДРЕСА_2. Заявник прийняла в дар квартиру та зареєструвала право власності на неї за собою.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19 червня 2017 року договір дарування квартири від 08 жовтня 2009 року визнаний недійсним як такий, що вчинений ОСОБА_2 у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Звертає увагу, що на цей час стан здоров'я її матері щодня погіршується, матері потрібна стороння допомога та догляд.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Заінтересовані особи заяву вважали необґрунтованою та просили відмовити у її задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 16 травня 2018 року призначено судово-психіатричну комісійну експертизу. 27 червня 2018 року до суду з Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О. Ф. Мальцева надійшло клопотання про направлення підекспертної для особистого огляду експертами на 05 липня 2018 року або узгодити з ними іншу дату проведення експертизи. 12 липня 2018 року до суду з Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О. Ф. Мальцева надійшло повторне клопотання про направлення підекспертної для особистого огляду експертами на 23 липня 2018 року або узгодити з ними іншу дату проведення експертизи. 07 серпня 2018 року до суду з Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О. Ф. Мальцева надійшли матеріали цивільної справи та лист про те, що підекспертна особа не з'явилася для особистого огляду експертами, у зв'язку з чим матеріали справи повертаються без виконання.

Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 02 квітня 2019 року відмовлено заявнику ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про призначення та проведення у справі судової психіатричної експерти стосовно ОСОБА_2 та примусового направлення її до експертної установи з метою проведення у справі судової психіатричної експертизи.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції керувався тим, що судом раніше призначалася судово-психіатрична експертиза для встановлення психічного стану ОСОБА_2, яка упродовж тривалого часу виконана не була. Судом також враховано власну позицію заінтересованої особи ОСОБА_2, котра категорично заперечувала проти призначення та проведення психіатричної експертизи стосовно неї з примусовим направленням її до експертної установи, та пояснення лікарів Кременчуцького обласного психоневрологічного диспансеру щодо стану здоров'я ОСОБА_2, вимоги міжнародного та національного законодавства. Суд визнав, що здійснення примусового експертного дослідження стану психічного здоров'я заінтересованої особи ОСОБА_2 у справі не буде відповідати критерію законності, а отже становитиме порушення її права на приватне життя.

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 02 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2019 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання особи недієздатною та призначення опікуна відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що заявником не надано до суду належні і допустимі докази наявності у ОСОБА_2 такого тяжкого психічного розладу, внаслідок якого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Натомість, лікарі-психіатри Худько В. І. та ОСОБА_5, свідок ОСОБА_6 підтвердили, що заявник та/або інші родичі ОСОБА_2 не зверталися із заявами до лікарів-психіатрів щодо настання у ОСОБА_2 тяжкого психічного розладу здоров'я, а також щодо поміщення її на стаціонарне або амбулаторне відповідне лікування. На підставі встановлених обставин з урахуванням пояснень заявника, заінтересованих осіб, у тому числі лікарів, свідків, наявної медичної документації, у суду не виникли сумніви щодо відсутності у ОСОБА_2 тяжкого стану психічного здоров'я, яка у судовому засіданні самостійно надавала вичерпні за своїм змістом та зрозумілі відповіді на поставлені учасниками справи та судом запитання.

Суд констатував, що заявник ОСОБА_1 діяла недобросовісно, стверджуючи, що її матір ОСОБА_2 страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, оскільки судом навпаки встановлено, що вона здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Аналізуючи зібрані у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 недієздатною особою є необґрунтованою та безпідставною, подання її зумовлене виключно виникненням неприязних стосунків з майнового питання щодо квартири, з приводу якої існує тривалий спір між заявником та її матір'ю.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 04 липня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася із касаційною скаргою на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 02 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2019 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано частину медичної документації, яка свідчить про те, що ОСОБА_2 з 2009 року страждає на психічне захворювання, має хронічний, стійкий психічний розлад, який прогресує і є незворотнім клінічним синдромом, що впливає на здатність ОСОБА_2 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Заявник також зазначає, що під час розгляду цієї цивільної справи не була виконана призначена судом судово-психіатрична комісійна експертиза на предмет встановлення психічного стану ОСОБА_2, її не було примусово направлено на судово-психіатричну експертизу. Зазначає, що відповідно до акта судово-психіатричного експерта від 21 листопада 2014 року ОСОБА_2 страждає психічним розладом. Ступінь недоумства у підекспертної на час проведення дослідження є таким, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві ОСОБА_2 просила залишити касаційну скаргу без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law37~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law38~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law39~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law40~.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_7 (на момент розгляду справи ОСОБА_7) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьками є ОСОБА_3 (батько) та ОСОБА_2 (мати). ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1.

Відповідно до договору дарування квартири від 08 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А. Г., ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 78,2 кв. м, житловою площею 50,3 кв. м.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21 квітня 2017 року у справі № 524/10252/13-ц позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 08 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А. Г., за реєстраційним № 7938, як такий, що вчинено позивачем під впливом помилки. У визнанні недійсним зазначеного договору дарування з інших визначених позивачем підстав судом відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійним договору купівлі-продажу спірної квартири задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 09 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 та посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом О. Е.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2017 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21 квітня 2017 року у частині визнання договору дарування від 08 жовтня 2009 року недійсним як такий, що вчинено позивачем під впливом помилки, та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 09 грудня 2015 року, скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним як такого, що вчинений позивачем під впливом помилки, відмовлено. Визнано недійсним договір дарування спірної квартири як такий, що вчинено позивачем в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09 грудня 2015 року відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року рішення Апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2017 року у частині відмови у задоволені позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування як такого, що вчинений позивачем під впливом помилки, та визнання недійсним договору дарування як такого, що вчинений позивачем в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, скасовано. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 квітня 2017 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири як такого, що вчинений внаслідок помилки, залишено в силі. В іншій частині рішення Апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2017 року залишено без змін.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Кожна особа має право в порядку, встановленому статті 263 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 32 Конституції України).

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

У відповідних положеннях підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції зазначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг.

Згідно із статтею 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених статтею 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" та іншими законами України.

Відповідно до частини 1 статті 39, частини 1 статті 40 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини 1 -3 статті 41 ЦК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (стаття 55 ЦК України).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини 1 статті 13 Закону України "Про психіатричну допомогу" (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу) системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації. Серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід'ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Частиною 3 статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до частини 1 статті 298 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з'ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Висновок про недієздатність фізичної особи необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в сукупності за умови, що особа страждає саме хронічним, стійким психічним розладом, внаслідок чого у особи виникає абсолютна неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Частиною 2 статті 298 ЦПК України передбачено, що у виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання щодо визнання особи недієздатною, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановив фактичні обставини справи, що мають істотне значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у сукупності, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у визнанні ОСОБА_2 недієздатною особою, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Судом першої інстанції була допитана ОСОБА_2, яку заявниця ОСОБА_1 просила визнати недієздатною особою, яка самостійно надавала суду вичерпні за своїм змістом та зрозумілі відповіді на поставлені учасниками справи та судом запитання. Судом першої інстанції допитані заінтересовані особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які заперечували проти задоволення заяви ОСОБА_1, представники заінтересованої особи Кременчуцького обласного психоневрологічного диспансеру - Холодняк Л. І., ОСОБА_12 та ОСОБА_5., які у судовому засіданні заперечували проти задоволення заяви ОСОБА_1 та пояснили, що ОСОБА_2 перебувала на обліку у згаданому лікувальному закладі, проте, востаннє вона зверталася до лікарів у березні 2016 року.

Також судом допитані свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_6, які показали, що ОСОБА_2 певний проміжок часу лікувалася у зв'язку з виникненням захворюванням судин головного мозку, але на цей час повністю свідомо обслуговує себе самостійно та здійснює догляд за чоловіком ОСОБА_3, який переніс тяжке захворювання (інсульт).

Судами враховано відсутність доказів у заявника ОСОБА_1 про погіршення психічного стану здоров'я ОСОБА_2 з 2014 року

Судами встановлено з дослідженої медичної документації, що ОСОБА_2 востаннє зверталася до лікарів-психіатрів у березні 2016 року

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, враховуючи, зокрема, показання лікарів-психіатрів ОСОБА_12 та ОСОБА_5 про відсутність безумовних доказів факту наявності у ОСОБА_2 стійкового, хронічного психічного розладу, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.

Відповідно до частини 2 статті 298 ЦПК України у виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

Суд першої інстанції, врахувавши пояснення лікарів-психіатрів, обґрунтовано визнав відсутніми підстави для примусового направлення ОСОБА_2 на судово-психіатричну експертизу, а ухвала про примусове направлення фізичної особи, яка ухиляється від проходження експертизи, на судово-психіатричну експертизу постановляється у виняткових випадках, яких за обставин цієї справи судами не встановлено.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, заявник ОСОБА_1 діяла недобросовісно, стверджуючи, що її матір ОСОБА_2 страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, оскільки судом навпаки встановлено, що вона здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Аналізуючи зібрані у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 недієздатною особою є необґрунтованою та безпідставною, а подання її зумовлене виключно виникненням неприязних стосунків щодо майнового питання по квартирі, з приводу якої існує тривалий спір між заявником та її матір'ю.

Посилання заявника на акт судово-психіатричного експерта від 21 листопада 2014 року, відповідно до якого ступінь недоумства ОСОБА_2 на час проведення дослідження є такою, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, Верховний Суд визнає необґрунтованим, оскільки зазначений акт не доводить стану здоров'я матері заявниці на момент звернення до суду із цією заявою.

Крім того, наявність психічного захворювання, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, є підставою для обмеження дієздатності фізичної особи, а не для визнання особи недієздатною.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами першої та апеляційної інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, та застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 02 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик