Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.02.2022 року у справі №344/14679/20
Ухвала КЦС ВП від 09.12.2020 року у справі №344/14679/20

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 344/14679/20

провадження № 61-17175св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ANEX TOURISM WORLDWIDE DMCC,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2021 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Горейко М. Д., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ANEX TOURISM WORLDWIDE DMCC про захист прав споживачів, розірвання договору та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що перебуваючи на відпочинку в місті Дубаї Об`єднаних Арабських Еміратів (далі ОАЕ) 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 сплатив ANEX TOUR через представника Svitlana Nuzhna 360 дол. США за екскурсію, яка мала проводитися 19 жовтня 2020 року.

17 жовтня 2020 року ОСОБА_1 надіслав Svitlana Nuzhna повідомлення про розірвання договору та просив повернути сплачені грошові кошти.

Проте отримав повідомлення, що компанія грошові кошти не повертає.

Позивач зазначав, що 18 жовтня 2020 року на електронну адресу ANEX TOUR він надіслав заяву про розірвання договору та повернення сплачених грошових коштів.

ANEX TOUR також не здійснило повернення коштів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та розірвати договір, укладений 15 жовтня 2020 року поза торгівельним або офісним приміщенням, та стягнути грошові кошти, сплачені за екскурсію, у розмірі 360 дол. США.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 05 листопада 2020 року у складі судді Бабій О. М. відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ANEX TOURISM WORLDWIDE DMCC про розірвання договору та стягнення грошових коштів.

Відмовлячи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства України, оскільки спірні відносини не можуть бути врегульовані цивільним законодавством України.

Не погодившись з ухвалою місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2020 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник у встановлений судом строк не усунув недоліки апеляційної скарги.

При цьому, залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2020 року, якою позивачу відмовлено у відкритті провадження у даній справі,

а в подальшому, визнаючи її неподаною та повертаючи, апеляційний суд керувався, зокрема Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27 червня 2008 року №1092/5/54, якою визначено, що у відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.

Постановою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року, з урахування описки, виправленої ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Верховний Суд виходив з того, що учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою.

За змістом положень частини четвертої статті 356 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) перелік додатків до апеляційної скарги є вичерпним. До вказаного переліку законодавцем, зокрема, включено копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Разом із цим, ні цією, ні іншими нормами зазначеного Кодексу обов`язку заявника щодо додання до апеляційної скарги її засвідченого перекладу не встановлено.

У контексті положень частини другої статті 357, частини другої

статті 185 ЦПК України відсутність серед додатків до апеляційної скарги її перекладу не є недоліком останньої, що, своєю чергою, виключає можливість застосування судом апеляційної інстанції зазначених норм.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що визначені статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» підстави для визначення підсудності справи судам України не поширюється на пред`явлений ОСОБА_1 позов є передчасним, оскільки зазначеним положенням закону передбачено можливість приймати до провадження суду і розглядати будь-які справи з іноземним елементом не тільки, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, а ще й у разі якщо на території України знаходиться філія або представництво іноземною юридичної особи - відповідача.

Ваучер є формою письмового договору на туристичне обслуговування, а положення частини четвертої статті 45 Закону України «Про міжнародне приватне право» містить імперативне виключення стосовно договорів в сфері туризму, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частин другої та третьої статті 45 цього Закону, а саме, що вибір права сторонами договорів споживання не може обмежити захист прав споживача, який надається йому імперативними нормами права держави, у якій є його місце проживання, перебування або місцезнаходження, та у разі відсутності вибору права сторонами щодо договору споживання, у тому числі щодо його форми, застосовується право держави, у якій споживач має місце проживання або місцезнаходження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, на які подано касаційну скаргу

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 05 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

Підставою залишення позовної заяви без руху стало те, що позивач не надав доказів, які б давали підстави вважати, що ця справа з іноземним елементом підсудна суду України, а саме, що на території України знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 17 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання вимог ухвали суду позивач подав до суду клопотання, в якому зазначив, що позовна заява подана з додержанням вимог статей 175 177 ЦПК України, тому підстав для усунення недоліків позовної заяви немає. Оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, усунення яких вимагав суд, тому така позовна заява вважається неподаною і підлягає поверненню позивачу.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу

Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд вважав, що підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.

При цьому зазначив, що ОСОБА_1 просив розірвати договір за екскурсійним ваучером від 15 жовтня 2020 року укладений з Anex Tour через Svitlana Nuzhna.

Позов пред`явив до ANEX TOURISM WORLDWIDE DMCC, при цьому не зазначив чи має відповідач ANEX TOURISM WORLDWIDE DMCC, який є іноземною юридичною особою, яка зареєстрована в ОАЕ, на території України філію чи представництво, та не зазначив чи є ANEX TOUR офіційним представником в Україні компанії відповідача.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано залишив позовну заяву

ОСОБА_1 без руху.

Оскільки ОСОБА_1 не усунув недоліки позовної заяви, тому суд першої інстанції правильно повернув позовну заяву позивачу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів про невідповідність позовної заяви вимогам статей 175 177 ЦПК України є помилковим, оскільки подана до суду позовна заява відповідала вимогам цивільного процесуального законодавства, не містила недоліків, у зв`язку з чим у суду не було підстав визнавати її неподаною у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви, яких не існувало.

Вказуючи, що за змістом позовної заяви ОСОБА_1 сплатив грошові кошти ANEX TOUR через Svitlana Nuzhna, при цьому відповідачем у справі зазначено ANEX TOURISM WORLDWIDE DMCC, суди попередніх інстанцій не встановили і не перевірили обставини того, чи є ANEX TOUR та ANEX TOURISM WORLDWIDE DMCC є однією і тією самою юридичною особою, чи це різні юридичні особи, і чи існує суперечність між змістом позовних вимог та фактичними обставинами справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року клопотання

ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 17 серпня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду

від 16 вересня 2021 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ANEX TOURISM WORLDWIDE DMCC про захист прав споживачів, розірвання договору, укладеного 15 жовтня 2020 року поза торгівельним або офісним приміщенням, та стягнення грошових коштів, сплачених за екскурсію, у розмірі 360 дол. США.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 05 листопада 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погодившись з ухвалою місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2020 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Постановою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року, з урахуванням описки, виправленої ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 05 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали, оскільки позивач не надав доказів, які б давали підстави вважати, що ця справа з іноземним елементом підсудна суду України, а саме, що на території України знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 17 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу, у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви, усунення яких вимагав суд.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу

Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2021 року - без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції

(частина третя статті 406 ЦПК України).

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позовна заява за формою і змістом повинна відповідати вимогам, передбаченим статтею 175 ЦПК України. Документи, що додаються до позовної заяви, визначені у статті 177 ЦПК України.

За змістом частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою, пунктами 2, 4 частини третьої статті 175 ЦПК України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних

осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

У статті 48 ЦПК України вказано, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Зазначений висновок узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20), а також із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 404/6342/19 (провадження № 61-14704св21).

Відповідно до частин першої та третьої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, зокрема, у формі, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 497 ЦПК України).

У міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Тому, спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

ЦПК України передбачає інстанційну, територіальну та виключну підсудність (статті 23-30 ЦПК України). У той же час Закон України «Про міжнародне приватне право» (статті 75-77) передбачає договірну, загальну, альтернативну та виключну підсудність.

Зокрема, пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи

з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених

у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

При з`ясуванні обставин, які випливають із зобов`язальних правовідносин за участю іноземного елемента вирішальне значення має вибір права, яким регулюються ці правовідносини.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин.

Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України (стаття 43 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Статтею 32 цього Закону передбачено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має з правочином найбільш тісний зв`язок.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що при визначенні права, яке підлягає застосуванню до договірних правовідносин з іноземним елементом застосовується наступний порядок: застосуванню підлягає право, обране сторонами; якщо сторони не обрали застосовне право, то воно визначається на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна; якщо сторони не обрали застосовне право і немає міжнародного договору, який би його визначав, належить керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право».

З урахуванням викладеного, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності.

Відповідно до частини п?ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Верховний Суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.

Однак, у разі, якщо відповідачем є іноземна юридична особа, то позивач зобов`язаний подати до суду докази, які підтверджують поширення компетенції судів України на розгляд такої справи, зокрема, що відповідач знаходиться на території України (у тому числі - його філії або представництва), а також наявне його рухоме і нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, та інші, передбачені статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», підстави визначення підсудності справ судам України, або передбачені статтею 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підстави виключної підсудності судам України спорів з іноземним елементом.

ОСОБА_1 заявлено позов до ANEX TOURISM WORLDWIDE DMCC. Проте до позовної заяви не додано докази, що справа підсудна судам України, оскільки відповідачем є іноземна юридична особа.

Визнаючи неподаною позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що позовна заява не відповідає вимогам статей 175 177 ЦПК України, зокрема, позивач не надав доказів, що на території України знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи, до якої пред`явлено позов. Недоліки позовної заяви позивач не усунув, тому згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України ця позовна заява є неподаною та підлягає поверненню позивачеві.

Доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій не встановили і не перевірили обставини, чи є ANEX TOUR та ANEX TOURISM WORLDWIDE DMCC однією і тією самою юридичною особою, чи це різні юридичні особи, і чи існує суперечність між змістом позовних вимог та фактичними обставинами справи, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені процесуальні дії не визначені цивільним процесуальним законодавством на стадії вирішення питання про прийняття позовної заяви та призначення її до судового розгляду.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»

від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 17 серпня 2021 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року постановлені з додержанням норм процесуального права, тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну

скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 402 406 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

УхвалуІвано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 17 серпня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук