Історія справи

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 686/7400/17

провадження № 61-12740св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В.,

Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

третя особа - ОСОБА_8,

представник третьої особи - ОСОБА_9,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 23 жовтня 2017 року у складі судді Мазурок О. В. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 11 січня 2018 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_8, про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що в 2012 року він позичив ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які перебували у шлюбі, для потреб сім'ї грошові кошти в розмірі 5 тис. доларів США та 5 тис. євро, на строк до липня 2012 року. Останніми зобов'язання належним чином не виконано, оскільки борг повернуто частково, а саме 12 травня 2014 року ОСОБА_8 повернуто 300 доларів США, 09 липня 2015 року ОСОБА_6 повернуто 200 доларів США. Оскільки не виконано грошове зобов'язання з повернення суми позики, ОСОБА_4 має право на отримання від позичальника процентів від суми позики до моменту виконання укладеного договору позики. Оскільки розмір та порядок отримання процентів за договором позики не були встановлені договором, то розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Крім того, відповідно до статті 625 ЦК України підлягають стягненню також три проценти річних від суми заборгованості.

Посилаючись на вказані обставини, та з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 4 500 доларів США, що еквівалентно 121 365 грн, а також борг у розмірі 5 тис. євро, що еквівалентно 143 350 грн, три проценти річних - 38 907 грн 79 коп., проценти за користування коштами - 193 439 грн 10 коп., а всього 497 061 грн 89 коп.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 23 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що між сторонами склались правовідносини, які виникли із договору позики. Позивач взяв у борг указану суму коштів і не повернув позику у зазначений строк, тому право позивача визнав порушеним, а позов обґрунтованим. Оскільки позивач пропустив позовну давність для звернення до суду за захистом свого порушеного права, про застосування якої заявив відповідач до винесення рішення у справі, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за пропуском позовної давності.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 11 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. З огляду на те, що строк повернення грошових коштів за договором позики сплив у липні 2012 року, а позивачем не надано належних та допустимих доказів повернення боргу та переривання позовної давності, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні обґрунтованого позову через сплив позовної давності.

У касаційнійскарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2018 року,

ОСОБА_4,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки 12 травня 2014 року ОСОБА_8 повернула ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 300 доларів США в рахунок погашення боргу її чоловіка - ОСОБА_6, то строк позовної давності перервався. Повернення ОСОБА_6 грошових коштів у сумі 200 доларів США відбулося у межах строку позовної давності і також свідчить про визнання ним свого боргу перед ОСОБА_4

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судами встановлено, що 01 січня 2012 року ОСОБА_6 отримав у позику від ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 5 тис. доларів США та 5 тис. євро, які зобов'язувався повернути до липня 2012 року.

Вказані обставини підтверджуються розпискою від 01 січня 2012 року та не оспорюються сторонами у справі (а.с. 19).

Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики, згідно з вимогами статті 1047 ЦК України, укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Кінцева дата погашення боргу за договором вважається початковим відліком для загальної позовної давності, відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, саме з цього дня виникає право на позов до боржника про стягнення за договором коштів.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив повністю фактичні обставини справи, що мають значення для її вирішення та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач, отримавши грошові кошти 01 січня 2012 року повинен був повернути їх позивачеві до липня

2012 року. Проте з урахуванням заяви відповідача щодо застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску позовної давності та того, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України, тобто після спливу трьох років з моменту настання строку повернення коштів, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити. З відповідним клопотанням про поновлення позовної давності позивач до суду не звертався.

Доводи касаційної скарги про те, що 12 травня 2014 року ОСОБА_8 повернула позивачеві 300 доларів США у рахунок погашення заборгованості і цією сплатою було перервано строк позовної давності є необґрунтованими, оскільки судами не встановлено, що ці кошти були надані за згодою відповідача та встановлено, що ці дії вчинені не відповідачем.

Посилання позивача на часткове повернення 09 липня 2015 року відповідачем грошових коштів у сумі 200 євро є необґрунтованими, оскільки, як встановлено судами, позивач зазначив, що підпис на розписці, що знаходиться у позивача, про отримання зазначених коштів зроблений ним особисто без присутності відповідача.

Отже позивачем не доведено вчинення відповідачем дій у період позовної давності, що свідчать про її переривання.

Інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

З огляду на наведене, доводи заявника висновків судів не спростовують та на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії

суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 23 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 11 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О.В. Білоконь

Є.В. Синельников