Історія справи

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 680/170/17

провадження № 61-33793св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЧервинськоїМ. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - адвокат ОСОБА_5,

відповідач - Новоушицька селищна рада Новоушицького району Хмельницької області,

представник відповідача - Жосан Анатолій Дмитрович,

третя особа - ОСОБА_7,

представник третьої особи - ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області у складі судді Яцини О. І. від 20 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Янчук Т. О. від 21 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Новоушицької селищної ради Новоушицького району Хмельницької області, третя особа - ОСОБА_7, про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер її батько ОСОБА_9 Після його смерті відкрилась спадщина, зокрема, на земельну ділянку площею 0,0549 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Струзької сільської ради, та на домоволодіння, що розташоване на АДРЕСА_1. 15 лютого 2008 року ОСОБА_9 склав заповіт, відповідно до якого усе майно заповів ОСОБА_4 Позивач звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на будинок, проте їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю документа, який засвідчує право власності спадкодавця ОСОБА_9 на спадкове майно. Відповідно до погосподарських книг за період 1986-1990 років батько позивача вибув в інший двір, а головою двору став йог син (брат позивача) ОСОБА_10, який також помер. Свідоцтво про право власності на спірне будинковолодіння їм не видавалося. Житловий будинок та господарські споруди були збудовані протягом 1957-1961 років. На той час на території села діяв колгосп ім. Петровського, членом якого був її батько. Як члену колгоспу йому було виділено земельну ділянку для забудови, яка перебувала у державній власності і передавалася у користування колгоспу. Підставою для виникнення права на житловий будинок був сам факт збудування її батьком цього будинку з додержанням вимог законодавства та прийняття будинку в експлуатацію.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила визнати право власності на будинковолодіння, що розташоване на АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 20 квітня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела факт належності спірного будинковолодіння за життя її батьку ОСОБА_9, а тому відсутні правові підстави для визнання за нею права власності на вказане майно в порядку спадкування.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 21 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_9 права власності на спірне будинковолодіння на момент його смерті.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з'ясували всіх фактичних обставин справи; вважаючи, що до ОСОБА_10, як нового голови колгоспного двору перейшло право власності на спірне будинковолодіння не врахували, що у такому випадку мала бути письмова угода, яка у свою чергу підлягала нотаріальному посвідченню, однак у матеріалах справи вона відсутня. Крім того, у зв'язку з виходом із членів колгоспного двору та вибуттям ОСОБА_9 в інше господарство, останній не втратив частку у праві власності на спірне будинковолодіння, яка йому в натурі не виділялася і грошова компенсація не виплачувалася.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не подано.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідно до заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Струзької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області 15 лютого 2008 року, зареєстрованого в реєстрі № 110, ОСОБА_9 заповів житловий будинок АДРЕСА_2 дочці ОСОБА_4 та сину ОСОБА_10 в рівних частинах кожному; земельну ділянку площею 1,35 га, що належить на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 29 липня 2005 року, та грошовий вклад з відсотками та компенсацією, що зберігається на рахунку НОМЕР_2 в Новоушицькому відділенні ВАТ «Ощадбанк» №188/0111, - сину ОСОБА_10

ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_5, спадкоємцем якого є його син ОСОБА_7

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_4 посилалась на те, що за життя її бутьку ОСОБА_9 як голові колгоспного двору належало також будинковолодіння, що розташоване на АДРЕСА_1. Однак, за відсутності в її батька правоустановчих документів на вказане будинковолодіння, позивач не може оформити право власності на спірне майно, що стало підставою для звернення її з указаним позовом.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року.

Вказана Інструкція передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції). Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Так, згідно із записами погосподарських книг за 1957-1991 роки на будинковолодіння, яке знаходиться в с. Струга Новоушицького району Хмельницької області, зазначено 1959 рік побудови. Будинок споруджено на присадибній земельній ділянці площею 0,25 га, яка була виділена під будівництво та обслуговування житлового будинку. Вказане господарство віднесено до суспільної групи господарств «колгоспників», головою якого був ОСОБА_9, як член колгоспу ім. Петровського, членами двору в різні роки були: ОСОБА_11 (дружина), ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6; ОСОБА_10 (син), ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_4 (дочка), ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_13 (невістка); ОСОБА_14 (внук); ОСОБА_15 (внучка).

Із виписки з погосподарської книги № 3 за 1986-1990 роки с. Струга вбачається, що за первинним записом головою сім'ї зазначено ОСОБА_9, дані про якого закреслено, проставлено відмітку про те, що він вибув у новий двір та змінено ім'я, по-батькові голови сім'ї на ОСОБА_10, а зареєстрованими у будинку, крім останнього, є: ОСОБА_13 (дружина), ОСОБА_7 (син), ОСОБА_15 (дочка).

Згідно виписки з погосподарської книги № 4 за 1991-1996 роки с. Струга головою будинковолодіння записаний ОСОБА_10, та зареєстрованими у будинку є: ОСОБА_10, ОСОБА_13 (дружина), ОСОБА_7 (син), ОСОБА_15 (дочка).

Відповідно до довідки Новоушицької селищної ради Хмельницької області № 166 згідно погосподарських книг 1986-2017 років власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_10, після смерті якого спадщину прийняв його син ОСОБА_7

Суд установив, про що власне не заперечувала і позивача, що у 1988 році ОСОБА_9 вибув із будинковолодіння АДРЕСА_1 у зв'язку із придбанням нового будинку АДРЕСА_3.

Відповідно до довідки Новоушицької селищної ради Хмельницької області № 340 від 20 лютого 2017 року ОСОБА_9 був зареєстрований у будинку АДРЕСА_3.

Саме на вказане будинковолодіння за життя ОСОБА_9 здійснив розпорядження, заповівши його у рівних частинах своїм дітям: дочці ОСОБА_4 та сину ОСОБА_10

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій, встановивши обставини у справі у їх сукупності та дослідивши докази, якими вони підтверджуються, дійшли обґрунтованого висновку про те, що будинок АДРЕСА_1, на який позивач як спадкоємець ОСОБА_9 просила визнати право власності, не належав спадкодавцю ОСОБА_9 за його життя, а тому відповідно до положень статті 1218 ЦК України не входить до складу спадщини.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне будинковолодіння з наведених у позові підстав ґрунтується на законі та узгоджується з матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком судів щодо їх оцінки.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 20 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 21 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило