Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.09.2023 року у справі №278/3095/21
Постанова КЦС ВП від 14.09.2023 року у справі №278/3095/21

Постанова

Іменем України

14 вересня 2023 року

місто Київ

справа № 278/3095/21

провадження № 61-1534св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Позивачка ОСОБА_1 у вересні 2021 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила:

- розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 29 серпня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис № 1240;

- визнати спільним сумісним майном автомобіль марки «TOYOTA C-HR», білого кольору, 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- визнати її особистою приватною власністю автомобіль марки «LEXUS 250», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що протягом 2019-2021 років вона не проживає з відповідачем як подружжя. ОСОБА_2 постійно проживає за кордоном та нечасто приїздить в Україну, у зв`язку з чим вони проживають окремо, почуття любові та поваги один до одного втратили, шлюб став формальним.

ОСОБА_1 зазначила, що під час спільного проживання з відповідачем протягом 2012-2018 років вони за кошти, надані позивачкою та частково відповідачем, придбали у 2020 році автомобіль марки

«TOYOTA C-HR». Тож цей автомобіль придбано за спільні кошти та у період зареєстрованого шлюбу, відтак є спільним майном подружжя.

Також позивачка наполягала, що у 2018 році за її особисті кошти придбано автомобіль марки «LEXUS 250», тому він є її особистою приватною власністю.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову в частині вимог про поділ майна та визнання майна особистою приватною власністю позивачки, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 04 липня 2022 року Житомирський районний суд Житомирської області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд розірвав шлюб, укладений між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1, зареєстрований 29 серпня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис № 1240.

Визнав автомобіль марки «TOYOTA C-HR», білого кольору, 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Припинив право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 на автомобіль марки «TOYOTA C-HR», білого кольору, 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , виділивши кожному по 1/2 його частці, та залишив цей автомобіль у спільному користуванні.

Додатковими рішеннями від 20 вересня 2022 року Житомирський районний суд Житомирської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання автомобіля марки «LEXUS 250», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , її особистою приватною власністю та вирішив питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що шлюбні відносини між сторонами припинені, подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін.

Суд дійшов переконання, що спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбавалось за час шлюбу, тому застосовується принцип спільності набутого майна. Також суд першої інстанції врахував, що відповідач не довів набуття права особистої приватної власності на автомобіль марки «TOYOTA C-HR», а позивачка не надала доказів на підтвердження того, що автомобіль марки «LEXUS 250» є її особистою приватною власністю.

Постановою від 14 грудня 2022 року Житомирський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 липня 2022 року в частині визнання автомобіля марки «TOYOTA C-HR», білого кольору, 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 , ухвалив у цій частині нове рішення.

Суд відмовив у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 про визнання автомобіля марки «TOYOTA C-HR», білого кольору, 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовував цю постанову тим, що згідно з частиною шостою статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.

Апеляційний суд врахував, що в позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що протягом 2019-2021 років сторони не проживають як подружжя, натомість автомобіль марки «TOYOTA C-HR» придбано відповідачем у квітні 2020 року за межами України та за кредитні кошти. Отже, набуття цього автомобіля відбулося у період фактичного припинення шлюбних відносин між подружжям. Позивачка не надала доказів, які б свідчили про погодження нею укладення кредитного договору в інтересах сім`ї чи про сплату нею першого грошового внеску за спірний автомобіль і про наступне погашення кредиту.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 24 січня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, залишити в силі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 липня 2022 року в частині визнання автомобіля марки «TOYOTA C-HR», білого кольору, 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, від 29 липня 2019 року у справі № 619/3728/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 761/11015/16-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 753/9691/15-ц, від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 30 червня 2020 року у справі № 383/875/17, від 19 листопада 2020 року у справі № 607/10913/17, від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19, щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними у період шлюбу;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, відповідно до яких якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;

- суд апеляційної інстанції не дослідив докази, які наявні у матеріалах справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідач ОСОБА_2 у травні2023 року подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 08 березня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року та відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

ОСОБА_1 оскаржує постанову суду апеляційної інстанції виключно в частині висновків про відмову у визнанні автомобіля марки «TOYOTA C-HR», 2020 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , спільним сумісним майном подружжя, тому саме в цій частині Верховний Суд переглядає у касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 29 серпня 2012 року між сторонами у справі укладено шлюб.

22 квітня 2020 року в Словацькій Республіці ОСОБА_2 уклав кредитний договір на придбання автомобіля марки «TOYOTA C-HR». Того ж дня автомобіль переданий власникові. 35 % вартості автомобіля, що складає 7 556, 50 євро, сплачено покупцем, а інша частина у розмірі 14 033, 50 євро є кредитними коштами.

Право, застосоване судом

Відповідно до частин першої, шостої сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя.

Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати цю презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У справі, що переглядається, позивачка зазначала, що сторони придбали автомобіль марки «TOYOTA C-HR» в період шлюбу, відтак спірне нерухоме майно є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Суд першої інстанції задовольнив позов в частині вимог щодо спірного автомобіля з тих підстав, що відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову щодо автомобіля марки «TOYOTA C-HR», придбаного відповідачем у 2020 року, оскільки врахував твердження позивачки про те, що протягом 2019-2021 років фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що факт придбання майна в період шлюбу є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, основним питанням, яке мали з`ясувати суди, є те, чи можна вважати автомобіль марки «TOYOTA C-HR», білого кольору, 2020 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим учасниками справи доказам та зробив обґрунтований висновок про те, що автомобіль марки «TOYOTA C-HR» не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбаний відповідачем за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Доказів на підтвердження придбання спірного автомобіля за спільні кошти подружжя, яке вже понад рік не підтримувало фактичних шлюбних відносин на момент придбання спірного автомобіля у 2020 році, чи за її особисті кошти позивачка до суду не надала. Відтак апеляційний суд вважав спростованою презумпцію спільності майна подружжя.

Такі висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить спільно подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Втім, заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У такому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була придбана за його особисті кошти, не буде належно підтверджена, тоді презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні висновки Верховний Суд зробив і в інших постановах, на які заявниця посилається в касаційній скарзі, а саме у постановах від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, від 29 липня 2019 року у справі № 619/3728/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 761/11015/16-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 753/9691/15-ц, від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 30 червня 2020 року у справі № 383/875/17, від 19 листопада 2020 року у справі № 607/10913/17, від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19.

Також у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається.

Потрібно також враховувати, що у постанові від 01 липня 2015 року

у справі № 6-612цс15 Верховний Суд України зробив висновки, що підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цих приписів належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. З урахуванням наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен встановити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 370/443/13-ц зазначено, що належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Вважається, що правила статті 60 СК України застосовані правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а є об`єктом права особистої приватної власності того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам лише факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спірний автомобіль придбано відповідачем у 2020 році під час окремого (тобто роздільного) проживання сторін у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та за кошти відповідача й за рахунок кредиту.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки особливістю справи, що переглядається, є те, що позивачка у своїй позовній заяві визнала, що протягом 2019-2021 років вона не проживає з відповідачем як подружжя, шлюб в цей період був формальним. Також за обставинами, встановленими судом першої інстанції, відповідач працює за кордоном та отримує дохід. Позивачка не надала доказів, які б свідчили про погодження нею укладення кредитного договору в інтересах сім`ї чи про сплату першого грошового внеску (а так само наступних) за спірний автомобіль за рахунок особистих чи спільних коштів та про погашення нею кредиту в майбутньому, з урахуванням того, що на момент придбання автомобіля у 2020 році подружжя вже понад рік не підтримувало фактичних шлюбних відносин, позивачці не було відомо про обставини придбання автомобіля.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи немає доказів, які б спростовували факт спільного проживання сторін у шлюбних відносинах протягом 2019-2021 років, оскільки позивачка в позовній заяві самостійно визнала цей факт, також цей факт підтвердив й відповідач.

За змістом частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 сформульований висновок, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поведінка ОСОБА_1, яка полягала у визнанні нею в позовній заяві того факту, що протягом 2019-2021 років вона не проживала з відповідачем як подружжя, та того, що шлюб в цей період не зберігався і був формальним, з огляду на те, що підстави позову позивачка не змінювала, з подальшим оскарженням в касаційному порядку судового рішення в частині висновків щодо придбання спірного майна в 2020 році за час окремого проживання сторін у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, свідчить про очевидну непослідовність процесуальної поведінки позивачки, яка не відповідає її попереднім діям.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, не підтвердилися. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

З урахуванням викладених обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про спростування презумпції спільності майна подружжя, з огляду на те, щоавтомобіль марки «TOYOTA C-HR» придбаний відповідачем за час окремого проживання сторін у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, що визнано самою позивачкою, тому це майно не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявниці спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржуване судове рішення не суперечить наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак