Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №623/902/21
Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №623/902/21

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 623/902/21

провадження № 61-10929 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області 26 серпня 2021 року у складі судді Одарюка М. П. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі і гідності, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2021 року депутат Ізюмської міської ради Харківської області 8 скликання ОСОБА_2 , перебуваючи на місці для голосування у залі пленарних засідань, публічно звернувся до присутніх осіб із образливими висловлюваннями на її адресу такого змісту: «А де архітектор? Він вообще буває или нет? Це та отморожена женщина, алкоголічка? Я її п`яною бачив, вона валялась біля АТБ». «Я знаю про кого говорю. Вона по вулиці живе, за школою, з лівої сторони. Я її п`яну ще домой тягнув, бо мені стидно було. Це дійсно так було. Вона алкоголічка». «Це ця алкоголічка п`яна валяється? Це архітектор? Це вона, це її лицо? Я виложу на сайті, підтвердиться, вона чи не вона п`яна біля АТБ валяється? Ось архітектор, алкоголічка п`яна, я її підняв і ще додому тягнув».

Зазначала, що вказані висловлювання відповідача відбулися на сесії Ізюмської міської ради Харківської області, в присутності депутатського корпусу міської ради та інших осіб, при онлайн трансляції на каналі Youtube. Образливий виступ відповідача значно принизив її особистість в очах колег, що фактично призвело до руйнації авторитету, який вона набувала роками, працюючи в органах місцевого самоврядування, та завдало моральних страждань. Отже, внаслідок поширення відносно неї неправдивої інформації, яка принижує її честь та гідність, а також ділову репутацію, їй було спричинено і моральну шкоду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати, що поширене ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 17 год. 50 хв. висловлювання на її адресу «алкоголічка» носить явно образливий характер і є таким, що принижує її честь та гідність;стягнути зі ОСОБА_2 на її користь 10 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області 26 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано, що поширене ОСОБА_2 26 січня 2021 року о 17 год. 50 хв. висловлювання на адресу ОСОБА_1 такого змісту: «алкоголічка» носить явно образливий характер і є таким, що ображає честь та гідність ОСОБА_1 .

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суди виходили із того, що висловлювання відповідача на адресу позивачки «алкоголічка» містить фактичні дані (інформацію) про те, що остання хворіє на алкоголізм. Ці висловлювання за своїми стилістичними ознаками не можуть вважатись оціночними судженнями, є повідомленням про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності. Разом з тим матеріали справи не містять доказів захворювання ОСОБА_1 на алкоголізм. Інформація, розповсюджена відповідачем, є негативною, оскількиу ній стверджується про порушення позивачем принципів моралі, неетичної поведінки в особистому та суспільному житті, а отже, поширення такої інформації порушує право ОСОБА_1 на повагу до її гідності та честі.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, урахував характер та обсяг моральних страждань позивача, які вона зазнала у зв`язку з поширенням щодо неї недостовірної інформації, внаслідок чого було порушено її особисті немайнові права, а тому вважав, що сума відшкодування у розмірі 5 000 грн відповідатиме характеру та обсягу страждань, яких зазнала позивач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області 26 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 748/912/20, від 28 вересня 2022 року у справі № 369/11909/20 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 623/902/21 із Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

У грудні 2022 рокусправа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статті 30 Закону України «Про інформацію», статті 277 ЦК України, помилково застосували принцип презумпції добропорядності та зробили помилкові висновки про наявність у відповідача обов`язку доводити достовірність поширеної ним інформації; не врахували, що доказування позивачем обґрунтованості позову, а саме поширення інформації відповідачем та її недостовірність, має відбуватися у загальному порядку.

Вказував, що суди, взявши до уваги як доказ аудіозапис, не перевірили його на належність та достовірність (статті 78 100 ЦПК України); не встановили наявності юридичного складу правопорушення, не з`ясували, чи стосується розповсюджена відповідачемінформація безпосередньо позивача та створює для нього певні негативні наслідки.

Вважав, що поширене відповідачем висловлювання є оціночним судженням, яке не підлягає спростуванню, не містить фактичних даних та оцінки дій позивача, властивих її моральних якостей та характеристики. Позивачем не доведено спричинення їй моральної шкоди внаслідок порушення її немайнових прав та її розмір.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 за результатами конкурсу призначено на посаду начальника відділу містобудування та архітектурного апарату виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області головним архітектором м. Ізюма з 13 грудня 2017 року, що підтверджується розпорядженням Ізюмського міського голови № 302-к від 12 грудня 2017 року (а. с. 10).

26 січня 2021 року депутат Ізюмської міської ради Харківської області 8 скликання ОСОБА_2 , перебуваючи на місці для голосування у залі пленарних засідань, публічно звернувся до присутніх осіб із образливими висловлюваннями на адресу позивачки такого змісту: «А де архітектор? Він вообще буває или нет? Це та отморожена женщина, алкоголічка? Я її п`яною бачив, вона валялась біля АТБ». «Я знаю, про кого говорю. Вона по вулиці живе, за школою, з лівої сторони. Я її п`яну ще домой тягнув, бо мені стидно було. Це дійсно так було. Вона алкоголічка». «Це ця алкоголічка п`яна валяється? Це архітектор? Це вона, це її лицо? Я виложу на сайті, підтвердиться, вона чи не вона п`яна біля АТБ валяється? Ось архітектор, алкоголічка п`яна, я її підняв і ще додому тягнув», що підтверджується аудіозаписом (а. с. 11).

Позивач зазначала, що вказані висловлювання відповідача відбулися на сесії Ізюмської міської радиХарківської області, в присутності депутатського корпусу міської ради та інших осіб, при онлайн трансляції на каналі Youtube. Образливий виступ відповідача значно принизив її особистість в очах колег, що фактично призвело до руйнації авторитету, який вона набувала роками, працюючи в органах місцевого самоврядування, та завдали моральних страждань.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У відповідності до статті 8 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», яка врегульовує питання щодо депутатської етики, депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та член ради, здійснюючи депутатські повноваження, повинен дотримуватися правил депутатської етики: керуватися загальнодержавними інтересами та інтересами територіальної громади чи виборців свого виборчого округу, від яких його обрано; керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності; не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України).

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову та обґрунтовано виходили з того, що висловлювання «алкоголічка», поширене на сесії Ізюмської міської ради Харківської області депутатом ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 , в присутності депутатського корпусу міської ради та інших осіб, при онлайн трансляції на каналі Youtube, носить явно образливий характер і є таким, що принижує честь та гідність ОСОБА_1 .

Суди правильно вказали, що поширене відповідачем висловлювання за своїми стилістичними ознаками не може вважатись оціночним судженням, є повідомленням про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності.

Відповідно до Академічного тлумачного словника української мови (СУМ-11) алкоголік - це особа, що хворіє на алкоголізм (важке хронічне захворювання, викликане зловживанням алкогольними напоями). У ширшому розумінні алкоголізм - сукупність шкідливих звичок, пов`язаних із зловживанням алкоголем, впливів на здоров`я, життя, працю і добробут людей.

Отже, висловлювання відповідача на адресу позивача містить фактичні дані (інформацію) про те, що вона хворіє на алкоголізм.

Разом з тим матеріали справи не містять даних про захворювання ОСОБА_1 на алкоголізм.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що зазначена інформація, розповсюджена відповідачем, є негативною, оскільки у ній стверджується про порушення позивачем принципів моралі, неетичної поведінки в особистому та суспільному житті, а отже, поширення такої інформації порушує право ОСОБА_1 на повагу до її гідності та честі.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року в справі № 522/16047/18-ц (провадження № 61-17105св19).

Також Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно керувався тим, що внаслідок поширення відповідачем висловлювання, яке носить явно образливий характер, ОСОБА_1 заподіяно моральної шкоди, яка виразилася у приниженні її честі та гідності, а також ділової репутації, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5 000 грн, яку визначив з урахуванням всіх обставин справи.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а тому доводи касаційної скарги в цій частині Верховним Судом відхиляються.

Посилання касаційної скарги на неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 748/912/20, від 28 вересня 2022 року у справі № 369/11909/20 тощо, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Не заслуговують на увагу твердження касаційної скарги з приводу того, що висловлювання мали оціночний характер і не стосувалися безпосередньо позивача. При цьому, відповідач не заперечує, що вказане висловлювання мало місце, проте не вказує, у відношенні кого воно поширене.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області 26 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович