Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.04.2025 року у справі №452/3156/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 452/3156/23

провадження № 61-12911св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Виконавчий комітет Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області, Новокалинівська міська рада Самбірського району Львівської області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 квітня 2024 року у складі судді Галина В. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року у складі колегії суддів:

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Виконавчого комітету Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області, Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області, в якому просила суд визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області від 24 травня 2023 року № 85 про передачу квартири АДРЕСА_1 у спільну приватну, в рівних частках власність; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 25 травня 2023 року на спірну квартиру, видане на підставі рішення виконкому від 24 травня 2023 року № 85; визнати за ОСОБА_1 право на користування цією квартирою, як члена сім`ї наймача квартири з правом реєстрації місця проживання; визнати за позивачкою право на приватизацію квартири, зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 усунути їй перешкоди у користуванні квартирою та вселити її до цієї квартири.

Позовна заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 із з 05 жовтня 2017 року до моменту смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ще до одруження із померлим, а саме з липня 2009 року, вона проживала разом із чоловіком удвох у службовій двокімнатній спірній квартирі, належній ОСОБА_7 на підставі ордера від 21 серпня 1992 року № 47, де вони вели спільне господарство.

Актом обстеження від 04 липня 2023 року № 70 підтверджується те, що ОСОБА_1 дійсно проживає в АДРЕСА_2 без реєстрації, що підтверджується також двома письмовими заявами сусідів.

У спірному помешканні зареєстровані, але не проживали до червня 2023 року, колишня дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_2 , колишня дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_3 , син ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_4 .

У першій половині червня 2023 року, позивачка, провівши вихідні дні у домі батьків, що знаходиться у селі Пиняни Самбірського району Львівської області, не змогла потрапити у квартиру (місце незмінного проживання з 2009 року) через те, що вхідні замки виявилися пошкодженими, а згодом зміненими.

14 червня 2023 року позивачка звернулась до РВП ГУНП у Львівській області із заявою щодо прийняття мір до колишніх двох дружин покійного чоловіка, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які незаконно змінили замки у квартирі, яка належала її покійному чоловіку.

21 червня 2023 року ГУНП у Львівській області Самбірського районного відділу поліції позивачці повідомлено про те, що відповідачі є власниками спірної квартири, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Новокалинівської міської ради від 24 травня 2023 року № 85 та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25 травня 2023 року виданого виконавчим комітетом Новокалинівської міської ради, а також витягами з Державного реєстру речових прав.

Із моменту порушення житлових прав позивачка позбавлена можливості потрапити у житлову квартиру та, як наслідок, не має доступу до власних речей, документів, та іншого приватного майна. Зазначені дії відповідачів (колишніх дружин) ОСОБА_7 позивачка вважає протиправними та незаконними.

В обхід законних прав позивачки на приватизацію приміщення, у якому вона фактично проживала тривалий період часу, вважає, що відповідачі права на приватизацію квартири не мали, оскільки фактично у ній не проживали, таким правом за фактичних обставин володіє лише вона.

Втручання в право на повагу до житла ОСОБА_1 є неспіврозмірним із тим правовим наслідком, до якого привело оскаржуване рішення виконавчого комітету Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області від 24 травня 2023 року № 85, - примусове та протиправне позбавлення позивачки права на користування житлом, усунення її від можливості отримання свідоцтва про право власності на частку у спадковому майні померлого чоловіка внаслідок процедури приватизації.

Позивачка письмової згоди на приватизацію квартири не надавала, що є прямим порушенням Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», та закономірно тягне протиправність такого індивідуального акту органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду

від 27 серпня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 не доведено всіма належними і допустимими доказами, підставність заявлених вимог, зокрема, позивачка не навела доказів, які б підтверджували, що її чоловіку на день смерті належала квартира на праві власності, не доведено факту, що за життя її чоловік звертався до органу приватизації із заявою про приватизацію спірної квартири на членів своєї сім`ї.

Крім цього, позивачка не навела суду жодних доказів, які б підтверджували, що після смерті чоловіка вона зверталась до органу приватизації із заявою про бажання приватизувати дану квартиру.

В свою чергу, відповідачі у встановлений законом спосіб звернулись до органу місцевого самоврядування щодо приватизації власного житла і отримали рішення про реалізацію права на приватизацію житлового приміщення, відповідачі у справі були зареєстровані у спірному приміщенні, із реєстрації вони не знімались, не втрачали через суд права на проживання в тому приміщенні, на момент приватизації зберігали за собою право на користування житловим приміщенням, і законно набули у власність квартиру.

Cуд апеляційної інстанції додатково зазначив, що незважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідачі постійно проживали в квартирі разом із наймачем, однак останні в силу своєї реєстрації зберігали за собою право на спірне житло, підстав для скасування рішення виконавчого комітету про передачу спірної квартири у власність немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 вересня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила суд скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 752/21958/17-ц, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Самбірського міськрайонного суду Львівської області.

31 жовтня 2024 року справа № 452/3156/23 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона вважає рішення суду першої та апеляційної інстанції необґрунтованими, упередженими, винесеними із порушенням норм ЦПК України.

При дослідженні доказів судами упереджено надано перевагу доказам, поданим відповідачами, і не надано належної об`єктивної оцінки доказам, поданим суду першої інстанції позивачкою та її представником.

Звертає увагу на те, що при ухваленні рішення суди безпідставно проігнорували правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12.

Зазначає, що особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги практику ЄСПЛ, та статті 47 та 55 Конституції України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

05 листопада 2024 року виконавчий комітет та Новокалинівська міська рада Самбірського району Львівської області подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

12 листопада 2024 року ОСОБА_2 , а 20 листопада 2024 року ОСОБА_8 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 05 жовтня 2017 року зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія

НОМЕР_1 , актовий запис № 17, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 (а. с. 14).

Згідно із копією свідоцтва про смерть від 23 вересня 2022 року серія НОМЕР_2 , ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Новий Калинів, Самбірського району, Львівської області (а. с. 17).

21 серпня 1992 року ОСОБА_7 був виданий ордер № 47 на право зайняття двох кімнат в квартирі АДРЕСА_1 із сім`єю, яка складається із трьох осіб (дружина ОСОБА_10 , син ОСОБА_11 ) (а. с. 18).

У матеріалах справи наявне військове посвідчення ОСОБА_7 (а. с. 23).

Згідно із актом обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_7 1962 року народження, який проживає в АДРЕСА_2 від 20 грудня 2018 року № 1910, комісією засвідчено, що колишня дружина - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_6 та колишня дружина - ОСОБА_5 за вказаною адресою зареєстровані, але фактично не проживають, про що також засвідчують сусіди. Акт складено у складі заступника начальника міського голови Козедуб О. О. - голови комісії та членів комісії ОСОБА_12 ,

ОСОБА_13 , сусідів - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (а. с. 20).

В свою чергу, згідно із актом від 04 липня 2023 року № 70 обстеження проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі без реєстрації, встановлено, що позивачка проживає за вказаною адресою про що письмово засвідчили сусіди. Заяви сусідів додані до акту. Акт складено у складі начальника загального відділу міської ради Тураш О. Є. - голови комісії та членів комісії ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і сусідів ОСОБА_18 , ОСОБА_20 (а. с. 19, 21-22).

14 червня 2023 року позивачка звернулася із заявою до начальника Самбірського РВП ГУНП у Львівській області та просила прийняти міри до колишніх двох дружин покійного чоловіка - ОСОБА_10 та ОСОБА_19 , які незаконно поміняли замки у спірній квартирі, яка належала її покійному чоловіку (а. с. 24-27).

Рішенням виконавчого комітету Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області від 24 травня 2023 року «№ 85 Про передачу кв. АДРЕСА_1 у спільну приватну, в рівних частках власність", спірну квартиру передано в рівних частках у приватну власність: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 (а. с. 28).

Згідно із свідоцтвом про право власності від 25 травня 2023 року, виданим виконавчим комітетом Новокалинівської міської ради, відповідачі є власниками по 1/5 частки спірної квартири (а. с. 29).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396).

Частинами другою, четвертою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно з частиною першою статті 2 та статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію цього Закону.

Згідно з положенням статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Таким чином, умовою для здійснення приватизації житла є обов`язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження.

Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною.

Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки позивачкою не доведено всіма належними і допустимими доказами, підставність заявлених вимог, зокрема, позивачка не навела доказів, які б підтверджували, що її чоловікову на день смерті належала квартира на праві власності, не доведено факту, що за життя її чоловік звертався до органу приватизації із заявою про бажання приватизувати дану квартиру на членів своєї сім`ї.

Судами встановлено, що відповідачі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є колишніми дружинами ОСОБА_7 , а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 є дітьми ОСОБА_7 від відповідних шлюбів.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 проживала в квартирі чоловіка, який отримав цю квартиру 21 серпня 1992 року ОСОБА_7 на підставі ордеру № 47 на право зайняття двох кімнат в квартирі АДРЕСА_1 . Зазначена квартира відносилася до числа службових, власник Міністерство оборони України. В квартирі зареєстровані попередні дві дружини ОСОБА_7 та їх спільні діти. ОСОБА_1 не зареєстрована за цією адресою, та не заперечувала цей факт.

Суди встановили, що позивачка також зберігає за собою право на житло за місцем реєстрації у селі Пиняни Самбірського району Львівської області.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статті 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту здійснюють дослідження та оцінку доказів.

Дослідження доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення в судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Вона провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності, безпосередності та безперервності. Зокрема, під час судового розгляду справи суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються. З урахуванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів суд під час розгляду справи по суті може змінити порядок з`ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання (стаття 228 ЦПК України).

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам суд першої інстанції, з чим також погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що відповідно до акту від 04 липня 2023 року № 70 зазначено, що ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 без реєстрації. Однак, даний акт суперечить заяві, яку ОСОБА_1 адресувала начальнику Самбірського РВП ГУНП у Львівській області, від 14 червня 2023 року, в якій вона просить прийняти міри до колишніх двох дружин покійного чоловіка ОСОБА_7 - ОСОБА_10 та ОСОБА_19 , які незаконно поміняли замки у квартирі на АДРЕСА_2 , яка належала її покійному чоловіку (а.с. 24).

Судами встановлено, що станом на липень 2023 року спірна квартира вже належала відповідачам, а позивачка не мала доступу до цієї квартири із 14 червня 2023 року. Відтак даний акт від 04 липня 2023 року є суперечливим, не висвітлює реальних обставин справи, тому не був взятий судом до уваги.

Оцінка доказів завершує весь процес доказування. Результати оцінки доказів знаходять відображення в мотивувальній частині судового рішення, в якому суд зобов`язаний вказати, які факти судом встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті судом і з яких мотивів. Оцінка зібраних доказів здійснюється з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності на основі внутрішніх переконань.

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно проігнорували правову позицію Верховного Суду України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, є необґрунтованими, оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира була її постійним місце проживання, а отже вона мала право на участь у приватизації.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши обставини у справі, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, як в цілому, так і кожному окремо, в тому числі і факту збереження позивачкою права користування житлом за місцем реєстрації у селі Пиняни Самбірського району Львівської області, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій загалом дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , аргументи касаційної скарги, в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги заявника та залишення рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара