Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №334/4872/18
Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №334/4872/18

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 334/4872/18

провадження № 61-19929св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова Марина Євгенівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Баруліної Т. Є., та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. про визнання незаконним рішення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 26 листопада 2007 року між нею та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк») укладений кредитний договір № 0710/1107/45-001, згідно з умовами якого банк надав їй грошові кошти у розмірі 61 000,00 дол. США строком до 26 листопада 2027 року, а вона зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 26 листопада 2007 року між нею та банком укладено іпотечний договір № 0710/1107/45-001-Z-1, згідно з умовами якого вона передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 листопада 2007 року.

Надалі АКБ «ТАС-Комерцбанк» змінив назву на ПАТ «Сведбанк».

28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» за договором факторингу № 15 відступило своє право вимоги за кредитним договором № 0710/1107/45-001 від 26 листопада 2007 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Як їй стало відомо, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є. на підставі звернення ТОВ «ФК «Вектор Плюс» прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 22041541 від 12 червня 2015 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на належну їй квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Вказувала на те, що вказаним рішенням про державну реєстрацію порушено її право власності на квартиру.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2016 року у справі № 325/13731/14, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 30 вересня 2011 року первісний кредитор ПАТ «Сведбанк» направив позичальнику та поручителям повідомлення про зміну умов договору та вимогу про повне та дострокове повернення всієї суми кредиту разом із нарахованими процентами та штрафними санкціями.

З огляду на зазначене, вважала, що з 01 листопада 2014 року, коли кредитор втратив право вимоги до неї за основним зобов`язанням, відповідно й втратив право вимоги за похідною вимогою - стягнення предмета іпотеки.

Крім того, рішенням про державну реєстрацію порушено вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Також, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не отримувало дозволу органу опіки та піклування на вчинення будь-яких правочинів щодо квартири, в якій проживає малолітня дитина.

При цьому вона не отримувала жодної кореспонденції, зокрема, вимоги про усунення порушень.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення нотаріуса від 12 червня 2015 року № 22041541 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», та скасувати номер запису про право власності: № 10020729 від 12 червня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. від 12 червня 2015 року, індексний номер № 22041541, про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_1 .

Скасовано запис про право власності № 10020729 від 12 червня 2015 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що іпотечне майно (спірна квартира) підпадає під ознаки, визначені підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому на нього не може бути звернуто стягнення, зокрема в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не отримувала будь-яких повідомлень від ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. про визнання незаконним та скасування рішення скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського МНО Єгорової М. Є. про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про визнання незаконним та скасування рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса, суд апеляційної інстанції виходив із того, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова М .Є. є неналежним відповідачем у цій справі.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», оскільки встановив недотримання порядку проведення державної реєстрації та порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2021 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що до спірних правовідносин, які виникають в порядку реалізації статті 37 Закону України «Про іпотеку», не підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому посилання судів попередніх інстанцій на положення вказаного закону як на підставу протиправності оспорюваного рішення є необґрунтованим.

Позивач не надала доказів відсутності у неї іншого житла.

Також, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що іпотекодержатель не направляв письмової вимоги іпотекодавцю про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності. Однак, вказане не відповідає дійсності, оскільки ТОВ «ФК «Вектор Плюс» як іпотекодержатель направляло на адресу іпотекодавця вимогу про усунення порушення умов договору та надавало таку вимогу разом із доказами її направлення державному реєстратору. Копії матеріалів реєстраційної справи позивач суду не надавала, суди не витребували, а тому висновки судів щодо ненаправлення вимоги на адресу іпотекодавця гуртуються виключно на припущеннях.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 761/24810/14-ц (провадження № 61-3647св19).

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не оскаржує постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, судове рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядається.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 334/4872/18 (провадження № 61-19929св21) до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), яка 01 серпня 2023 року оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 листопада 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (в подальшому змінено назву на ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 0710/1107/45-00, згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 61 000,00 дол. США строком до 26 листопада 2027 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 26 листопада 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та позивачем укладено іпотечний договір № 0710/1107/45-001-Z-1, згідно з умовами якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3 . Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 листопада 2007 року.

28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» за договором факторингу № 15 відступило своє право вимоги за кредитним договором № 0710/1107/45-001 від 26 листопада 2007 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

У листопаді 2014 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернулося до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 0710/1107/45-001 у розмірі 90 585,47 дол. США.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2016 року у справі № 335/13731/14, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року, у задоволенні позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2016 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року залишено без змін.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 78344028 від 18 січня 2017 року вбачається, що на підставі звернення ТОВ «ФК «Вектор Плюс» приватним нотаріусом Київського міського Нотаріального округу Єгоровою М. Є. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 22041541 від 12 червня 2015 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на належну ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки, передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) та 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

У справі, яка переглядаються, суди встановили, що в матеріалах справи відсутні відомості про направлення ОСОБА_5 та отримання нею письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, а також ТОВ «ФК Вектор Плюс» не надало суду належних доказів направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання та доказів отримання ОСОБА_5 цієї вимоги.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що вказані обставини були перешкодою у вчиненні державним реєстратором оспорюваних реєстраційних дій.

Щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до спірних правовідносин

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Отже, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/ майнового поручителя, не може бути примусово стягнено на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/ майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Висновки про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, містяться в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18 (провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц (провадження № 61-16395св20).

З огляду на вказане, безпідставними є доводи ТОВ «ФК Вектор Плюс» про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 54 кв. м, яка використовується як місце постійного проживання позивача, не може бути примусово стягнута на підставі норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за ТОВ «ФК Вектор Плюс» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 26 листопада 2007 року, укладеного в іноземній валюті, а тому у державного реєстратора були наявні правові підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК Вектор Плюс».

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач не довела наявність усіх умов для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 січня 2017 року у позивача іншого нерухомого майна для проживання, крім спірної квартири, немає. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи № 04-27/4-1379 місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, за вказаною адресою також проживає та зареєстрований малолітній син позивачки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою 04-27/4-1380 про реєстрацію місця проживання особи (а.с. 42-44).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 761/24810/14-ц (провадження № 61-3647св19), є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаній постанові, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення прийнято без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться, значною мірою, до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Отже, переглядаючи законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, суд касаційної інстанції, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року в нескасованій апеляційним судом частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець