Постанова

Іменем України

13 травня 2019 року

м. Київ

справа № 707/586/17

провадження № 61-20404св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Черкаська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Державного підприємства «Черкаське лісове господарство»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецтранс», приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Старовойтов Олександр Сергійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Пономаренка В. В., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року Черкаська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Державного підприємства «Черкаське лісове господарство» звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецтранс» (далі - ТОВ «Укрспецтранс»), приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Старовойтов О. С., про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 05 грудня 2014 року у справі № 22-ц/793/3019/14 позов прокурора задоволено у повному обсязі. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 20 грудня 2007 року № 428 «Про передачу земельних ділянок у власність громадян для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради» у тому числі, в частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0999 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, кадастровий номер НОМЕР_1 . Визнано недійсним державний акт від 24 грудня 2007 року серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,0999 га, виданий ОСОБА_2 та скасовано державну реєстрацію вказаної земельної ділянки. Вказане рішення суду набрало законної сили 05 грудня 2014 року.

Разом з тим, під час виконання зазначеного рішення суду, Черкаською місцевою прокуратурою встановлено, що речове право на спірну земельну ділянку перейшло до іншої особи. Під час видачі державного акта на право власності на вказану земельну ділянку змінено кадастровий номер на НОМЕР_1 . Встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 08 лютого 2008 року № 510 право власності на цю земельну ділянку перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 На підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_3 , виданого 06 лютого 2015 року, реєстраційною службою Черкаського районного управління юстиції Черкаської області право власності на земельну ділянку зареєстровано за ТОВ «Укрспецтранс». На підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2016 року № 3727, посвідченим нотаріусом Старовойтовим О. С. речове право власності на оспорювану земельну ділянку перейшло від ТОВ «Укрспецтранс» до ОСОБА_1 Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 лютого 2017 року № 79999963 спірна земельна ділянка площею 0,0999 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, кадастровий номер НОМЕР_1 відчужена на користь ОСОБА_1

З огляду на подальше відчуження незаконно переданої у приватну власність земельної ділянки, інтереси постійного лісокористувача в особі ДП «Черкаське лісове господарство» залишились не захищеними, спір щодо її витребування від нового власника підлягає вирішенню в судовому порядку. Звернення прокурора до суду з цим позовом, спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення постійному лісокористувачу земельної ділянки, яка незаконно вибула з його користування, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили. Оскільки спірна земельна ділянка загальною площею 0,0999 га, розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, за кадастровим номером НОМЕР_1 вибула з користування ДП «Черкаське лісове господарство» не з його волі, то вона має бути витребувана із незаконного володіння ОСОБА_1 як добросовісного набувача на користь держави в особі ДП «Черкаське лісове господарство». Таким чином, враховуючи те, що незаконність передачі у приватну власність спірної земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 була встановлена у рішенні Апеляційного суду Черкаської області від 05 грудня 2014 року у справі № 22-ц/793/3019/14, яке набрало законної сили, а також те, що законом визначено спеціальний порядок скасування рішення про державну реєстрацію прав, підлягає скасуванню в судовому порядку рішення державного реєстратора, в особі приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Старовойтова О. С. від 08 грудня 2016 року № 32792023, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано речове право на спірну земельну ділянку. Згідно з листом ДП «Черкаське лісове господарство» від 08 грудня 2016 року № 1201/03, державне підприємство підтримує необхідність відновлення права державної власності на землі лісогосподарського призначення, які були незаконно вилучені розпорядженням голови Черкаської РДА від 06 листопада 2007 року № 109. ДП «Черкаське лісове господарство» не вживатиме заходи представницького характеру щодо витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки у зв'язку з відсутністю відповідних повноважень. Зважаючи на той факт, що ДП «Черкаське лісове господарство» не вживає достатніх заходів щодо захисту інтересів держави, направлених на повернення незаконно відчуженої земельної ділянки та відсутності органу державного контролю, який вправі захистити інтереси держави, шляхом звернення до суду з позовною заявою про скасування незаконного рішення, прокурор у межах повноважень, визначених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», набуває підстав для здійснення представництва інтересів держави в якості позивача у справі.

Посилаючись на викладене, позивач просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку від 08 грудня 2016 року загальною площею 0,0999 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту за кадастровим номером НОМЕР_1 , загальною вартістю 37 340,00 грн за ОСОБА_1 , здійснену державним реєстратором в особі приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим О. С., індексний номер 32792023 та витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,0999 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною вартістю 37 340,00 грн та яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2016року № 3727 на користь держави в особі ДП «Черкаське лісове господарство».

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сам факт скасування розпорядження Черкаської РДА від 20 грудня 2007 року № 428 судом, не тягне за собою юридичних наслідків для відповідача у даній справі, а позбавлення добросовісного набувача права власності на нерухоме майно без відповідної компенсації суперечить рішенням Європейського суду з прав людини та порушує статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 27 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1 , що становить 0,0999 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, яка належить останньому на підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2016 року № 3727 на користь держави в особі ДП «Черкаське лісове господарство». Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку від 08 грудня 2016 року, здійснену державним реєстратором в особі приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим О. С., індексний номер 2792023. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що земельна ділянка вибула із володіння держави поза її волею, то така земельна ділянка підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння. Той факт, що в межах провадження у справі, яка розглядається, не вирішується питання про надання ОСОБА_1 компенсації у зв'язку із витребуванням земельної ділянки, не свідчить про порушення принципу пропорційності при задоволенні позову прокурора про повернення у державну власність цього майна, яке вибуло із такої власності незаконно, оскільки добросовісний власник, із власності якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що в разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди застосували положення статей 387 та 388 ЦК України, які виключають одна одну. Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 05 грудня 2014 року не є обов'язковим для цієї справи, так як у цьому спорі приймали участь інші особи. ДП «Черкаське лісове господарство» позов прокуратури у цивільній справі № 707/661/14-ц не підтримало, як і не підтримує позов прокурора у цій справі. Bина жодного добросовісного набувача не була встановлена ні попереднім судовими рішенням, ні в теперішній час. Після часткового скасування рішення Черкаської РДА, яке і так вичерпало свою дію шляхом виконання та визнання недійсним неіснуючого державного акта на землю, неможливо застосовувати статтю 388 ЦК України, так як вказана норма може застосовуватись тільки після визнання недійсним першого правочину про відчуження майна. Суд апеляційної інстанції здійснив вибірковий аналіз рішень Європейського суду з прав людини. Суд дав неправильну оцінку рішенню Європейського суду з прав людини у справі «Кривенький проти України».

У червні 2018 року приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Старовойтов О. С. надіслав лист, у якому вказав, що під час здійснення реєстрації мною було проведено усі передбачені законодавством перевірки шляхом безпосереднього доступу до відповідних реєстрів, а саме пошук відомостей щодо зазначеної земельної ділянки та її власника в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек. Зазначеними перевірками встановлено відсутність будь-яких зареєстрованих обтяжень, арештів, або заборон вчиняти реєстраційні дії або інші правочини щодо спірної земельної ділянки.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що рішенням Черкаського районного суду від 08 жовтня 2014 року у справі № 707/661/14-ц у задоволені позову прокурора Черкаського району до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Черкаської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору -ДП «Черкаське лісове господарство», про визнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації, визнання державних актів на право власності недійсним відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 05 грудня 2014 року рішення Черкаського районного суду від 08 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги прокурора Черкаського району Черкаської області задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 20 грудня 2007 року № 428 у частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0999 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0999 га від 20 грудня 2017 року Серії НОМЕР_2 , виданий ОСОБА_2

Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Черкаська районна державна адміністраціянезаконно, в порушення вимог статті 32 Лісового кодексу України передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку лісового фонду державної власності, що знаходиться в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради та перебувала у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство».

На підставі договору купівлі-продажу від 08 лютого № 2008 року № 510 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1 перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_3

На підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_3 , виданого реєстраційною службою Черкаського РУЮ Черкаської області 06 лютого 2015 року, право власності на земельну ділянку зареєстровано за ТОВ «Укрспец-Транс».

На підставі договору купівлі-продажу № 3727 від 08 грудня 2016 року речове право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована на території Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, перейшло від ТОВ «Укрспец-Транс» до ОСОБА_1

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 лютого 2017 року № 79999963 спірна земельна ділянка площею 0,0999 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, кадастровий номер НОМЕР_4 відчужена на користь ОСОБА_1

Нормативно-правове обґрунтування

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

За правилом статті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), Уст лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК Українизастосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши , що судовим рішенням у цивільній справі № 707/661/14-ц, що набрало законної сили, встановлено порушення Черкаською районною державною адміністрацією вимог ЛК України щодо передачі фізичній особі земельної ділянки лісового фонду державної власності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог прокурора та витребування цієї земельної ділянки у теперішнього її власника ОСОБА_1 , оскільки спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння держави.

Твердження заявника про те, що рішення апеляційного суду є нічим іншим як непропорційним втручанням у мирне володіння майном; суд здійснив вибірковий аналіз рішень Європейського суду з прав людини; дав неправильну оцінку рішенню Європейського суду з прав людини у справі «Кривенький проти України», є безпідставними, з огляду на таке.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК Україниу зв'язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка має ознаки земель лісового фонду, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття ними земельної ділянки у власність.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Таким чином, установлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц.

Доводи заявника про те, що у справі неможливо застосовувати статтю 388 ЦК України, так як вказана норма може застосовуватись тільки після визнання недійсним першого правочину про відчуження майна, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення свого майна (віндикації) забезпечить захист прав та інтересів не тільки власника майна, а й добросовісних набувачів, які є також учасниками цивільного обороту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 296/2372/15-ц, згідно з якою застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених у статті 388 ЦК України, що є неприпустимим.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постановленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК Українивиходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С. О. Погрібний

Г. І. Усик