Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2019 року у справі №334/6438/17

Постанова

Іменем України

06 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 334/6438/17

провадження № 61-12398ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2019 року у складі судді Базуліної Т. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І.

В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення 25 000 доларів США, що є еквівалентом 672 362,50 грн в порядку регресу. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що сторони з 1994 по 2014 рік перебували у шлюбі, в період якого протягом 2007-2008 він інтересах сім'ї було укладено декілька договорів позики на загальну суму 165 000 доларів США. Посилаючись на те, що боргові зобов'язання на суму 50 000 доларів США перед кредитором ОСОБА_3 він виконав особисто, просив суд на підставі ст.65 СК України і ст. 544 ЦК України стягнути з відповідача в порядку регресу 25 000 доларів США як із солідарного з ним боржника.

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1, посилаючись на те, що має побоювання з приводу того, що спірний житловий будинок, може бути відчужено відповідачкою на користь будь-якої іншої особи, що в подальшому може значно утруднити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду, тому ОСОБА_1 звернувся із заявою про забезпечення позову, яку просив задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 11 червня 2019 року, задоволено заяву про забезпечення позову.

Накладено арешт на нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі постанови Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду № 334/5907/14-ц від 30 січня 2019 року.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції зазначав, що не перевіряючи обставини, які мають значення для справи, а лише запобігаючи ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову, приймаючи до уваги наявність реальних ризиків відчуження рухомого майна на користь третіх осіб, суд прийшов до висновку, що не вжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні заяви.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 вересня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, судами не враховано того факту, що з моменту подачі позовної заяви відповідач не вчинила жодних дій, які б давали підстави вважати, що вона намагається утруднити чи унеможливити виконання рішення суду. В оскаржуваних судових рішеннях не зазначено, в чому саме полягає істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду відповідачем і якими доказами це підтверджується.

Зазначала, що на даний час у провадженнях різних судів знаходиться велика кількість справ по спорах між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, однак наявність чи відсутність цих справ не є доказом наявності загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у даній справі. І навпаки, арешт будинку АДРЕСА_1 може зробити неможливим виконання рішення суду у справі № 334/10789/15 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення останнього з вказаного будинку.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу в якому зазначав, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими. Зокрема вказував, що відповідачка є боржником по виконавчому провадженню про стягнення з неї грошових коштів і внесена у державний реєстр боржників, будучи боржником вона зробила відчуження: подарувала двокімнатну квартиру дочці, легковий автомобіль сестрі. Мала намір продати спірний будинок, уклала попередній договір, але не продала його по причині незалежній від неї. У зв'язку з викладеним просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій відповідно до частини 3 статті 406 ЦПК Українирозглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції Українивизначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову

За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Положеннями статті 152 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.

Відповідно до частини 3 статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Судом установлено, що між сторонами дійсно виник спір предметом якого є стягнення коштів в порядку регресу, та те що в провадженні районного суду перебуває спір між тими ж сторонами, що свідчить про наявність реальних ризиків відчуження рухомого майна на користь третіх осіб, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення є такими, що ґрунтуються на законі і матеріалах справи.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, суд здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог.

В судових рішеннях, згідно до вимог процесуального закону, наведені відповідні мотиви.

Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вказане оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 червня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко