Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2018 року у справі №761/7927/17

Постанова

Іменем України

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 761/7927/17

провадження № 61-24697св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів:

Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНИ

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою.

На обґрунтування позовних вимог посилався на такі обставини. Позивачу на праві приватної власності належить 1/6 частини квартири АДРЕСА_1, яка складається із двох ізольованих кімнат площею 12,3 та 13,5 кв. м, кухні - 6 кв. м, коридору, комори та балкону. Власником інших 5/6 частини вказаної квартири є відповідач.

Відповідач у вказаній квартирі не проживає, оскільки постійно мешкає в м. Ніжині Чернігівської області, однак періодично навідується до спільної квартири. Він встановив замок на вхідні двері квартири, тим самим, створюючи позивачу перешкоди у користуванні нею. Між співвласниками згоди щодо порядку користування квартирою не досягнуто. Позивач не має у власності іншого житла, окрім 1/6 частини у вказаній квартирі.

З урахуванням уточнених вимог позивач просив судвстановити такий порядок користування квартирою АДРЕСА_1, а саме: у користування позивача виділити житлову кімнату площею 12,5 кв. м, що максимально буде відповідати його ідеальній частці; у користуванні відповідача залишити житлову кімнату з балконом площею 13,5 кв. м; в загальному користуванні залишити кухню площею 6 кв. м, вбиральню/ванну площею 2,9 кв. м, коридор.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Виділено ОСОБА_1 у користування житлову кімнату площею 12,3 кв. м з коморою площею 0,7 кв. м у квартирі АДРЕСА_1.

Виділено ОСОБА_2 у користування житлову кімнату площею 13,5 кв. м з балконом площею 2,7 кв. м у квартирі АДРЕСА_1.

Залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 місця загального користування у цій квартирі, а саме: кухню площею 6 кв. м, вбиральню/ванну кімнату площею 2,9 кв. м та коридор.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між співвласниками квартири немає згоди щодо порядку користування квартирою, відповідач у спірній квартирі фактично не проживає, а позивач як співвласник квартири також має право користування квартирою.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виділена позивачу у користування житлова площа значно перевищує розмір його частки у праві власності на квартиру, а враховуючи розмір належних сторонам часток у майні, визначити порядок користування квартирою з виділенням сторонам у відокремлене користування окремих кімнат неможливо.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року, рішення Шевченківського районного суду м.

Києва від 26 червня 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не має іншого житла, відповідач не пропонував іншого порядку користування спільною квартирою та компенсації за частку позивача, відчужувати квартиру відповідач не бажає. Апеляційний суд не врахував, що за законом позивач має право на визначення порядку користування приміщеннями квартири, що є єдиним способом захисту його прав, а відмовивши у позові, суд спір по суті не вирішив.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНИ

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law16~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law17~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law18~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у квітні2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law19~.

Відповідно до частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності ~law20~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 1/6 частини квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29 березня 2016 року. Власником інших 5/6 частин вказаної квартири є ОСОБА_2.

Згідно з технічним паспортом на зазначену квартиру вона складається з двох кімнат житловою площею 25,8 кв. м, в тому числі: перша кімната - 12,3 кв. м, друга кімната - 13,5 кв. м, кухня - 6 кв. м, вбиральня - 2,9 кв. м, коридор: 4,7,2,7,1,7 кв. м, комора - 0,7 кв. м.

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частини 1 статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.

Установивши розмір часток у спірній квартирі, неможливість забезпечити відповідність реальних часток співвласників їх ідеальним часткам при вирішенні спору щодо користування квартирою, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.Зокрема, у справі встановлено, що загальна площа квартири становить 45,3 кв. м, а житлова - 25,8 кв. м, тобто на ОСОБА_1 припадає 3,25 кв. м загальної площі та 4,3 кв. м житлової площі, а на ОСОБА_2 припадає 16,25 кв. м загальної площі та 21,5 кв. м житлової площі. Виділення позивачу за запропонованим ним варіантом встановлення порядку користування квартирою кімнати розміром 12,3 кв. м з коморою - 0,7 кв. м, та залишення у спільному користуванні місць загального користуванняперевищує належну йому частку житлової площі на 8 кв. м, а виділення відповідачу кімнати загальною площею 13,5 кв. м зменшує належну йому частину житлової площі на 8 кв. м, що є значним відступленням від відповідності реальних часток ідеальним, не відповідає інтересам відповідача, інших варіантів визначення порядку користування спірною квартирою немає.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 486/171/18 (провадження № 61-316св19), від 18 березня 2020 року у справі № 495/3293/17 (провадження № 61-799св19).

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність рішення апеляційного суду, яким надано належну оцінку всім обставинам справи, аргументи учасників справи перевірено, а доводи заявника зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів, що відповідно до частини 1 статі 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відмовивши у позові, апеляційний суд вирішив спір по суті, а твердження заявника про невирішення спору ґрунтується на його власному тлумаченні цього поняття.

Згідно з усталено практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак