Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.04.2019 року у справі №199/5202/17
Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №199/5202/17

Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 199/5202/17

провадження № 61-8187св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 рокуу складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про виселення.

Позов мотивований тим, що 13 грудня 2016 року АТ КБ «Приватбанк» отримало у власність квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 07 травня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н. Б. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 2576.

Банком направлено на адресу ОСОБА_1 претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, проте відповідач вимогу про добровільне звільнення квартири не виконала. Після отримання права власності на вказану нерухомість банк вчиняв спроби отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрація та проживання у ній ОСОБА_1 .

Просив суд виселити без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 та зняти її з реєстраційного обліку.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа переглядалася судами неодноразово.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2018 року позов задоволено. Виселено без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 та знято її з реєстраційного обліку. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. На підставі зазначеного суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банком не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Дослідивши умови договору іпотеки, суд вважає, що позовні вимоги про виселення саме у зв`язку з реєстрацією права власності на спірну квартиру за банком не можуть бути задоволені. Банком не надано доказів наявності заборгованості за кредитним договором, належне виконання якого було забезпечене договором іпотеки.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 24 червня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що сторони договору іпотеки визначили заходи позасудового врегулювання на підставі застереження у договорі іпотеки. На підставі такого іпотечного застереження до банку й перейшло право власності на обтяжену іпотекою квартиру, у зв`язку з чим іпотекодержатель ставить у позові вимогу про виселення ОСОБА_1 . Банк набув спірну квартиру у власність у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, запис про реєстрацію права власності банку на квартиру не скасовано, а тому до вирішення спору про виселення підлягають застосуванню положення частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення із зняттям з реєстраційного обліку відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 з 2008 року є власником спірної квартири та зареєстрована і проживає у ній з 02 жовтня 2009 року, іншого житла у власності чи користуванні не має, тому тривалий час спірна квартира є єдиним житлом відповідача, який вважає його своєю домівкою.

Приймаючи до уваги, що позивачем є юридична особа, а відповідач не має іншого житла, до постановлення оскарженого рішення місцевим судом відповідач звернулась з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про скасування запису про реєстрацію за банком права власності на вказану квартиру, що підтверджується копією ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 січня 2018 року у справі № 199/9121/17 про відкриття відповідного провадження, та на час постановлення оскарженого рішення розгляд цивільної справи № 199/9121/17 завершений по суті не був, оскаржене рішення про виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення є втручанням у право особи на повагу до її житла; судом не встановлено, що таке втручання є «необхідним у демократичному суспільстві». Судом не встановлено «нагальної суспільної необхідності» у виселення відповідачки з квартири, такий спосіб захисту інтересів банку не є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Задоволення позову призведе до набуття відповідачкою положення безхатченка, що також є неприйнятним у громадському суспільстві. Натомість банком, зокрема, не наведено обґрунтування щодо неможливості укладення з відповідачкою договору найму (оренди) спірної квартири.

Аргументи учасників справи

У травні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що в постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 від 21 грудня 2016 року у справі

№ 6-1731цс16 роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-ІV та статті 109 ЖК УРСР. Верховним Судом зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

АТ КБ «ПриватБанк» звертає увагу на те, що відповідно до пункту 8.1 Кредитного договору від 07 травня 2008 року кредитні кошти позивачем були надані відповідачу на придбання нерухомого майна, а тому відповідно до частини другої статті 109 ЖК України виселення громадян можливе без надання іншого жилого приміщення.

На виконання частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» позивачем направлено відповідачу письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак останньою законні вимоги позивача були проігноровані.

Судами було встановлено, що квартира АДРЕСА_2 отримана АТ КБ «ПриватБанк» у власність 13 грудня 2016 року саме шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки від 07 травня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Суслова Н. Б. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 2576.

Частиною другою статті 40 Закону України «Про іпотеку» чітко визначено порядок здійснення виселення мешканців з предмету іпотеки у випадку позасудового врегулювання спору, який було дотримано АТ КБ «ПриватБанк».

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не врахував той факт, що спірна квартира придбана за рахунок кредитних коштів, а тому при виселенні позичальника із предмета іпотеки інше житло не надається. Тому апеляційний суд без достатніх правових підстав скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, чим грубо порушив права АТ КБ «ПриватБанк».

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанціїв оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 15 серпня 2018 року у справі

№ 595/1271/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14).

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 13 грудня 2016 року АТ КБ «Приватбанк» отримало у власність квартиру загальною площею 58,60 кв. м, житловою площею 37,40 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_3 , на підставі іпотечного застереження у договорі іпотеки від 07 травня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н. Б. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 2576.

Банк набув спірну квартиру у власність у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, запис про реєстрацію права власності Банку на квартиру не скасовано.

ОСОБА_1 зверталася до суду із позовом до Державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М. та ПАТ КБ «ПриватБанк» про скасування запису про реєстрацію права власності на вказану квартиру, що підтверджується копією ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 січня 2018 року у справі №199/9121/17 про відкриття відповідного провадження (а. с. 86-87), на час постановлення оскарженого рішення розгляд зазначеної цивільної справи завершений по суті не був. Проте ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2019 року її позов залишено без розгляду у зв`язку із повторною неявкою у судове засідання.

Після отримання права власності на вказану нерухомість, позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодами для вчинення зазначених дій стали реєстрація та проживання відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вказаній квартирі, загальною площею 58,60 кв. м, житловою площею 37,40 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивачем направлено на адресу відповідача претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, проте відповідач вимоги не виконав.

Відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, ВКО №014537, реєстр 2573, 07 травня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н. Б., належить квартира АДРЕСА_2 (а. с.194 - 196).

ОСОБА_1 зареєстрована і проживає у вказаній квартирі з 02 жовтня 2009 року (а. с. 193), іншого житла у власності чи користуванні не має.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті (частина четверта статті 109 ЖК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16-ц (провадження № 61-21310св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР). Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеним у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі

№ 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі

№ 6-1731цс16».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції вважав, що дотримання порядку звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та пред`явлення письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника про його звільнення відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України є достатньою підставою для виселення мешканців, які добровільно не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений строк;

апеляційний суд зазначив, що відповідач є власником спірної квартири з 2008 року, зареєстрована і проживає у ній з 2009 року, іншого житла у відповідача немає, позивачем є юридична особа, до постановлення оскарженого рішення місцевим судом відповідач звернулась з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про скасування запису про реєстрацію за банком права власності на вказану квартиру у справі № 199/9121/17, розгляд якої на час постановлення оскарженого рішення завершений по суті не був, у зв`язку з чим зробив висновок про відсутність підстав для виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення;

апеляційний суд не врахував, що Банк набув спірну квартиру у власність в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки і відповідний запис про реєстрацію права власності на квартиру на час вирішення справи судом першої інстанції не був скасований, а тому до вирішення спору про виселення підлягають застосуванню положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України;

суди не врахували, що винятком із встановленої законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбаченої у частині другій статті 109 ЖК України, є придбання відповідного жилого приміщення за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою. Визначальним у цьому випадку є те, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів;

суди не звернули уваги, що однією з підстав позовних вимог Банку є те, що спірна квартира придбана за рахунок кредитних коштів, а тому при виселенні позичальника із предмета іпотеки інше житло не надається; оскільки спірна квартира, що є предметом іпотеки (а. с. 105-108), придбана на підставі договору купівлі-продажу від 07 травня 2008 року за 435 000 грн (а. с. 88), за рахунок кредитних коштів, наданих банком за кредитним договором №DNU0GK00001620 від 07 травня 2008 року, частина кредиту на придбання нерухомості у розмірі 87 000 дол. США - п. 8.1 договору (а. с. 91-92), тому допускається виселення без надання іншого постійного житлового приміщення.

Тому за обставин цієї справи Банком підтверджені підстави для задоволення його вимоги про виселення відповідача без надання іншого постійного житлового приміщення, у зв`язку з чим судові рішення в цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог Банку.

Разом з тим, відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону № 898-IV пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Оскільки на момент прийняття постанови в Україні триває воєнний стан, то вказаний Закон має бути застосований у цій справі, у зв`язку з чим виконання цієї постановив частині виселення відповідача слід зупинити на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про виселення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Тому понесені позивачем у справі судові у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та перегляду справи у суді касаційної інстанції підлягають стягненню із відповідача в частині задоволеної позовної вимоги немайнового характеру у сумі 4 000,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року в частині розподілу судових витрат та вирішення позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»про виселення ОСОБА_1 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 4 000,00 грн судових витрат на сплату судового збору.

Зупинити виконання цієї постанови Верховного Суду в частині виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 рокув скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук