Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2019 року у справі №127/22717/18

Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 127/22717/18

провадження № 61-12624св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків (упущеної вигоди).

Позов обґрунтований тим, що з 01 вересня 2015 року вона є власником магазину-кафе, площею 186,2 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

З метою передачі указаного приміщення в оренду, між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було досягнуто домовленості щодо умов майбутнього договору та підготовлено його проект, за яким вартість оренди одного кв. м. становитиме 80 гривень.

Зазначила, що користуватися цим приміщенням в повному обсязі вона не могла, у тому числі передати в оренду, оскільки з 2009 року до 2018 року приміщення кафе без будь-яких правових підстав займала відповідач, що встановлено судовими рішеннями.

Такі неправомірні дії відповідача позбавляли її можливості передати указане нерухоме майно в оренду та отримати у зв?язку з цим дохід.

Посилаючись на те, що внаслідок створених відповідачем перешкод вона за період з 10 вересня 2015 року до 10 вересня 2016 року не отримала дохід, який розраховувала отримати від передачі цього майна в оренду, просила суд стягнути з відповідача збитки у формі упущеної вигоди в сумі 178 752 гривні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування збитків (упущеної вигоди) 178 752 гривні.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведена можливість реального отримання доходів від оренди приміщення у заявленому нею розмірі, якби її право не було б порушене відповідачем.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків (упущеної вигоди) - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 152,60 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1 528, 68 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не надано доказів того, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток. Крім того, сума збитків (упущеної вигоди), яку просила стягнути позивач, обґрунтовується умовними припущеннями про можливість отримання нею доходу (орендної плати на підставі проекту договору оренди нежитлового приміщення).

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У липні 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2019 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції вдався до оцінки деяких окремих обставин та доказів без врахування інших обставин справи та без належної оцінки наявних у справі доказів в сукупності та зробив помилковий висновок про не доведення позивачем розміру збитків, заявлених до стягнення з відповідача. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що наявні у матеріалах справи документи в їх сукупності свідчать про те, що в діях відповідача в контексті спірних правовідносин сторін наявний саме склад цивільного правопорушення, що згідно з приписами статті 22 ЦК України є підставами для відшкодування саме збитків внаслідок наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, та вини боржника у заподіянні збитків.

Аргументи учасників справи

У вересні 2019 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року без змін.

В обґрунтування відзиву зазначив, що відповідач не порушував права позивача, відсутня протиправна поведінка відповідача щодо позбавлення позивача отримання прибутку від використання власного майна, докази надані позивачем в обґрунтування розміру упущеної вигоди, є неналежними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у малозначній справі, оскільки дана справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

У липні 2019 року матеріали цивільної справи № 127/22717/18 надійшли до Верховного Суду та 01 серпня 2019 року передані судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником магазину-кафе, площею 186,2 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 вересня 2015 року серії НОМЕР_1 .

06 жовтня 2015 року складено акт про те, що приміщення магазину-кафе за адресою: АДРЕСА_2 без будь-яких документів, самовільно займає і використовує ОСОБА_2 для власних потреб. В магазині-кафе знаходяться її особисті речі, а саме: барна стійка, столи, стільці, м?який куточок, кухонне обладнання.

Позивач неодноразово направляла відповідачу вимоги щодо необхідності звільнення указаного приміщення від особистих речей останньої.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2016 року позов задоволено частково, усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні магазином-кафе, розташованим на АДРЕСА_1 , зобов`язано ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_2 звільнити його від товарно-матеріальних цінностей, а саме барної стійки, столику, стільців, м`якого куточка, кухонного обладнання (електроплити, мийки, холодильника).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22 лютого 2017 року зазначене рішення скасовано в частині відмови в позові про виселення, ухвалено нове, яким виселено ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_2 з нежитлового приміщення магазину-кафе, що по АДРЕСА_1 , належного на праві власності ОСОБА_1 . У решті рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2016 року залишено без змін.

Станом на 30 березня 2017 року рішення суду боржником ОСОБА_2 не виконано.

10 вересня 2015 року складено проект договору оренди нежитлового приміщення б/н між ОСОБА_1 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (орендар), за умовами якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар - прийняти у довгострокове користування нежитлове приміщення магазину-кафе, площею 186,2 м2, що знаходиться по АДРЕСА_1 (п. 1.1 договору).

Згідно з п. п. 4. 1 проекту договору за приміщення орендарем сплачується договірна оренда плата із розрахунку 80,00 грн за 1 кв м на місяць, що становить 14 896,00 грн, з дня передачі приміщення орендарю за актом приймання-передачі.

Договір діє з 10 вересня 2015 року до 10 серпня 2018 року (п. п. 6. 1. проекту договору).

З висновку спеціаліста ТОВ «Подільський експертний центр» від 20 липня 2018 року слідує, що орієнтовна вартість місячної оренди (плати) за приміщення, площею 186,2 кв м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , станом на 01 вересня 2015 року становить 15 343,00 грн, станом на 2016 рік - 26 664,00 грн, станом на 2017 рік - 34 376,00 грн, станом на 30 червня 2018 року - 45 288,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведена можливість реального отримання доходів від оренди приміщення у заявленому нею розмірі, якби її право не було порушене відповідачем.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток. Крім того, сума збитків (упущеної вигоди), яку просила стягнути позивач, обґрунтовується умовними припущеннями про можливість отримання нею доходу (орендної плати на підставі проекту договору оренди нежитлового приміщення).

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року по справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18) зазначено, що «тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який має довести, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача».

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що договір оренди з ФОП ОСОБА_3 не був укладений через те, що відповідач ОСОБА_2 неправомірно займала приміщення магазину по АДРЕСА_1 , що встановлено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2016 року в справі № 127/25723/15-ц.

Дохід, який позивач ОСОБА_1 могла б реально одержати від оренди приміщення по АДРЕСА_1 , є упущеною вигодою.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки позивачем доведена можливість реального отримання доходів від оренди у заявленому нею розмірі, якби її право не було порушене відповідачем.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає вимогам закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року і залишає в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2019 року відповідно до статті 413 ЦПК України.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3575,04 грн. Оскільки, її касаційна скарга підлягає задоволенню, то на ОСОБА_2 покладається судовий збір у розмірі 3575,04 грн.

Керуючись статтями 141,413, 416, 419 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року скасувати, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 575,04 грн, понесених на сплату судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук