Постанова КЦС ВП від 11.09.2024 року у справі №520/9295/19

Друк

Пошук

182

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.09.2024 року у справі №520/9295/19
Ухвала КЦС ВП від 02.02.2021 року у справі №520/9295/19

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 520/9295/19

провадження № 61-8672св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Комаровський Максим Вікторович, на постанову Одеського апеляційного суду

від 06 березня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД» (далі - ТОВ «Добробуд ЛТД») та просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила права інвестора на об`єкт інвестування за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року № 1/21-22-23-176, укладеним між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_2 , - квартиру АДРЕСА_1 5/1, м. Одеса.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що28 березня 2008 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паралелі» (далі - ТОВ «Паралелі»), яке діяло за дорученням та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Юг-Інвест» (далі - ТОВ «КУА «Юг-Інвест»), яке у свою чергу діяло від імені, в інтересах та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Перспективний» (далі - ПЗНВІФ «Перспективний»), укладений договір купівлі-продажу облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД» (далі - ТОВ «Добробуд ЛТД»). Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу облігацій ТОВ «КУА «Юг-Інвест» зобов`язалось передати у власність ОСОБА_2 облігацію, а ОСОБА_2 зобов`язалася оплатити цю облігацію номінальною вартістю 293 987,48 грн та прийняти її у власність на умовах цього договору (базовий актив облігації - квартира АДРЕСА_2 Одесі).

25 травня 2008 року між ТОВ «Паралелі», що діяло від імені та в інтересах ТОВ «КУА «Юг-Інвест», що в свою чергу діяло від імені та в інтересах ПЗНВІФ «Перспективний», та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу облігацій. Згідно з умовами цієї додаткової угоди змінено строк оплати ОСОБА_2 облігації, вказаний в пункті 3.3 договору купівлі-продажу облігації, з його визначенням - до 01 грудня 2008 року.

28 січня 2009 року між ТОВ «Паралелі» та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу облігації. Згідно з умовами цієї додаткової угоди змінено ціну облігації, яка має бути сплачена ОСОБА_2 , та визначено її вартість у розмірі 744 000,00 грн.

17 березня 2009 року ОСОБА_2 як розпорядник рахунку у цінних паперах у ВАТ «Морський транспортний банк» підписала розпорядження про зарахування цінних паперів № 1, згідно з яким зараховано на її рахунок іменну безпроцентну (цільову облігацію) номінальною вартістю 293 987,48 грн, емітент - ТОВ «Добробут» ЛТД», базовий актив - квартира АДРЕСА_2 .

В період із квітня до жовтня 2008 року ОСОБА_2 сплатила на користь ТОВ «КУА «Юг-Інвест» за іменну безпроцентну (цільову) облігацію грошові кошти в сумі 744 000,00 грн.

28 березня 2008 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_2 укладений договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна за № Г1/Д-181, згідно з умовами якого підприємство зобов`язується передати у власність пайовика пай - безумовне майнове право на новозбудоване майно - квартиру за

АДРЕСА_3 багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_4 , що після державної реєстрації стає правом власності пайовика на новозбудоване майно як на нерухомість, а пайовик зобов`язується прийняти пай і передати в обмін на пай підприємству у власність іменну безпроцентну (цільову) облігацію номінальною вартістю 293 987,48 грн, емітент - ТОВ «Добробут ЛТД», базовий актив - вищевказана квартира. Відповідно до пункту 3.2 цього договору облігація передається в обмін на пай за номінальною вартістю, що становить 293 987,48 грн, а пай передається в обмін на облігацію за вартістю 293 987,48 грн, у т. ч. ПДВ 20 %. Згідно з пунктом 3.3 договору, оскільки підприємство є емітентом облігації, то укладаючи цей договір і отримуючи облігацію у власність на умовах цього договору, підприємство здійснює її викуп.

25 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Добробуд ЛТД» укладена додаткова угода про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна за № Г1/Д-181 від 28 березня 2008 року, згідно з якою пункт 3.1 розділу 3 «Предмет договору» викладений в наступній редакції «3.1. В порядку, передбаченому цим договором, підприємство зобов`язується передати у власність пайовика пай, а пайовик зобов`язується прийняти пай і передати підприємству облігацію у власність в обмін на пай».

21 січня 2010 року між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_2 укладений договір викупу емітентом цільових облігацій за № 1/21-22-23-176/о, згідно з умовами якого ОСОБА_2 як продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, зобов`язана передати у власність ТОВ «Добробут ЛТД» як покупцеві, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, зобов`язаний прийняти та сплатити цінну іменну безпроцентну облігацію номінальною власністю 293 987,48 грн, емітент - ТОВ «Добробут ЛТД», базовий актив - вищевказана квартира. Згідно з пунктом 2 цього договору продаж облігації відбувається за ціною 293 987,48 грн, яка є ціною цього договору.

25 березня 2010 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно № 1/21-22-23-176, згідно з умовами якого підприємство зобов`язується передати у власність інвестора об`єкт інвестування - безумовне майнове право на новозбудоване майно - квартиру за будівельним № НОМЕР_1 , розрахунковою площею 139,40 кв. м, розташовану на 21-22-23 поверсі жилого будинку № 1 багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_4 (після введення об`єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок інвестора) стає правом власності інвестора на новозбудоване майно як на нерухомість, а інвестор зобов`язується прийняти об`єкт інвестування та сплатити за нього підприємству інвестицію. Відповідно до пункту 8.26 вказаного договору з моменту набуття ним чинності, договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна від 28 березня 2008 року № Г1/Д-181, укладений між цими ж сторонами, втрачає свою силу (припиняється) за згодою сторін.

25 березня 2010 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_2 укладений договір про припинення зобов`язань заліком зустрічних вимог за № 1/21-22-23-176/з, згідно з умовами якого сторони вирішили припинити існуючі між ними однорідні (грошові) зустрічні зобов`язання, строк виконання яких настав, у розмірі 293 987,48 грн, а саме: зобов`язання за договором викупу емітентом цільових облігацій від 21 січня 2010 року № 1/21-22-23-176/0 та договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року № 1/21-22-23-176, в результаті чого з моменту підписання цього договору зобов`язання за вищевказаними договорами припиняються у частині сплати (одержання) 293 987,48 грн, внаслідок чого договір викупу емітентом цільових облігацій від 21 січня 2010 року № 1/21-22-23-176/0 припиняється повністю, а за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року № 1/21-22-23-176 грошове зобов`язання ОСОБА_2 перед ТОВ «Добробуд ЛТД» складає грошову суму в розмірі 133 321,50 грн.

29 березня 2010 року ОСОБА_2 як розпорядник рахунку в цінних паперах у ВАТ «Морський транспортний банк» підписала розпорядження про зарахування цінних паперів № 1, згідно з яким цінна іменна безпроцентна (цільова) облігація номінальною вартістю 293 987,48 грн, емітент - ТОВ «Добробуд ЛТД», базовий актив - вищевказана квартира, зарахована на рахунок у цінних паперах ТОВ «Добробуд ЛТД». 29 березня 2010 року на виконання умов ОСОБА_2 сплатила ТОВ «Добробуд ЛТД» грошову суму в розмірі 133 321,50 грн.

Також позивач зазначав, що 19 березня 2010 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно № 1/22-23-176/1, згідно з умовами якого підприємство зобов`язується передати у власність інвестора об`єкт інвестування - безумовне майнове право на новозбудоване майно - квартиру за будівельним АДРЕСА_5 , 5/1, м. Одеса (після введення об`єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок інвестора) стає правом власності інвестора на новозбудоване майно як на нерухомість, а інвестор зобов`язується прийняти об`єкт інвестування та сплатити за нього підприємству інвестицію.

18 листопада 2010 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно № 1/21-175/1, згідно з умовами якого підприємство зобов`язується передати у власність інвестора об`єкт інвестування - безумовне майнове право на новозбудоване майно - квартиру за будівельним АДРЕСА_6 , розрахунковою площею 74,00 кв. м, розташовану на 21-му поверсі жилого будинку № 1 багатоповерхового житлового комплексу, із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_4 (після введення об`єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок інвестора) стає правом власності інвестора на новозбудоване майно як на нерухомість, а інвестор зобов`язується прийняти об`єкт інвестування та сплатити за нього підприємству інвестицію.

01 квітня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю України виданий ТОВ «Добробут ЛДТ» сертифікат № ІУ 165140910394, згідно з яким багатоповерховий житловий комплекс з паркінгом за адресою: АДРЕСА_4 , визнаний таким, що відповідає проектній документації, вимогам державних стандартів.

24 квітня 2014 року між ТОВ «Добробуд ЛТД», ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладена угода про заміну сторони у договорі купівлі-продажу майнових прав і новозбудоване майно від 18 листопада 2010 року№ 1/21-175/1, згідно з умовами якої сторони за взаємною згодою домовились замінити одну із сторін договору, а саме: передати ОСОБА_6 права та обов`язки ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 18 листопада 2010 року № 1/21-175/1.

24 квітня 2014 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_6 укладена нова редакція договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно № 1/21-175/1, згідно з умовами якої підприємство зобов`язується передати у власність інвесторів об`єкт інвестування - безумовне майнове право на новозбудоване майно - квартиру: будівельним АДРЕСА_7 багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщенням обслуговування й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_4 (після введення об`єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок інвестора) стає правом власності інвестора на новозбудоване майно як і нерухомість, а інвестор зобов`язується прийняти об`єкт інвестування та сплатити підприємству інвестицію.

16 червня 2014 року розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міські ради № 343 багатоповерховому житловому комплексу з паркінгом за адресою: АДРЕСА_8 .

11 грудня 2014 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_6 укладена додаткова угода до нової редакції договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно № 1/21-175/1 від 24 квітня 2014 року, якою сторони домовились внести зміни у розділ договору «Терміни» та викласти «Об`єкт будівництва та «Новозбудоване майно» у наступній редакції: «Об`єкт будівництва - багатоповерховий житловий комплекс з паркінгом, якому присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_9 ; Об`єкт будівництва квартира АДРЕСА_10 , на момент підписання цього договору розрахунковою площею - 76,1 кв.м., розташована на 21-му поверху жилого будинку № 1 об`єкту будівництва. Право власності інвестора на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному законодавством України».

26 грудня 2014 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 19 березня 2010 року № 1/22-23-176/, якою сторони домовились внести зміни у розділ 2 договору «Терміни» та викласти «Об`єкт будівництва та «Новозбудоване майно» у наступній редакції: «Об`єкт будівництва - багатоповерховий житловий комплекс з паркінгом, якому присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_9 ; Об`єкт будівництва - квартира АДРЕСА_11 , на момент підписання цього договору розрахунковою площею - 115,50 кв.м., розташована на 22-23-му поверхах жилого будинку № 1 об`єкту будівництва. Право власності інвестора на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному законодавством України».

17 грудня 2014 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_6 укладений акт приймання-передачі, згідно з яким підприємство на виконання нової редакції договору купівлі продажу майнових прав на новозбудоване майно від 24 квітня 2014 року № 1/21-175/1 передає, а інвестор приймає у власність майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру за АДРЕСА_12 , загальною площею 76,1 кв. м.

26 грудня 2014 року між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_4 укладений акт приймання-передачі, згідно з яким підприємство на виконання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 19 березня 2010 року № 1/22-23-176/1 передає, а інвестор приймає у власність майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_13 , загальною площею 115,50 кв. м.

14 червня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі- продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О. І., зареєстрований в реєстрі за № 781, згідно з умовами якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 купив квартиру за АДРЕСА_13 , загальною площею 115,50 кв. м.

02 лютого 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С. С., зареєстрований в реєстрі за № 54, згідно з умовами якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_7 купив квартиру за АДРЕСА_12 , загальною площею 76,10 кв. м.

Позивач зазначав, що ОСОБА_2 зверталася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та просила суд визнати недійсними договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 19 березня 2010 року № 1/22-23- 176/1, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 , та договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 18 листопада 2010 року № 1/21-175/1, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_6 , визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_10 , АДРЕСА_13 , витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_13 , витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_12 шляхом зобов`язання усунути та не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні цим майном, а також шляхом виселення цих осіб та вселення позивача. ОСОБА_2 намагається позбавити його права власності на належне йому нерухоме майно.

Багатоповерховий житловий комплекс з паркінгом за адресою: АДРЕСА_4 , в якому знаходиться спірне нерухоме майно, був зданий в експлуатацію 01 квітня 2014 року, проте до теперішнього часу акт прийому-передачі цього майна ОСОБА_2 не підписала, у зв`язку з чим після спливу двомісячного строку вона втратила будь-які права на це майно, а ТОВ «Добробуд ЛТД» отримало право розпорядитись майновими правами на це нерухоме майно на власний розсуд, як передбачено статтею 20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

На підставі зазначеного позивач вважав, що ОСОБА_2 має бути визнана такою, що втратила права інвестора на об`єкт інвестування, а саме: квартиру за будівельним АДРЕСА_1 , 5/1, м. Одеса, та просив задовольнити його позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 травня 2019 року справу відправлено за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила права інвестора на об`єкт інвестування за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року № 1/21-22-23-276, укладеним між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_2 , а саме: на квартиру за АДРЕСА_1 , 5/1, м. Одеса.

Задовольняючи позови, суд виходив із того, що ТОВ «Добробуд ЛТД» у порядку, визначеному пунктом 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, використало своє право на одностороннє розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, шляхом направлення відповідних повідомлень позивачу. Тому договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року є розірваним на підставі статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою передбачено, що розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Вказані обставини також встановлені в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, врахувавши також, що багатоповерховий житловий комплекс з паркінгом за адресою: АДРЕСА_4 , в якому знаходиться спірне нерухоме майно, був зданий в експлуатацію 01 квітня 2014 року, проте ОСОБА_2 не надала суду доказів підписання акта прийому-передачі майна.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

У квітні 2021 року Одеський апеляційний суд отримав апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року, та клопотання про залучення до участі у справі правонаступника відповідачки ОСОБА_2 , у якому зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла і протягом шести місяців жодна інша особа, окрім ОСОБА_3 , не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , тому ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем прав та обов`язків своєї матері ОСОБА_2 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 152,60 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд вказав, що між сторонами договору виникли відносні правовідносини речового-зобов`язального характеру, змістом яких став обов`язок інвестора передати грошові кошти забудовнику, а також кореспондуючого обов`язку забудовника передати майнові права на новозбудоване майно. ОСОБА_1 не був стороною договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно та не був учасником правовідносин, сторонами в якому виступали ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_2 . Докази на підтвердження того, що вказаний договір порушує права або законні інтереси позивача або впливає на об`єм його прав щодо нерухомого майна, в матеріалах справи відсутні. На теперішній час право власності на квартиру АДРЕСА_13 належить ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 14 червня 2016 року. Будь-які спори щодо права власності на нерухоме майно мають вирішуватися в рамках окремої справи за відповідними позовними вимогами. Апеляційний суд також звернув увагу на те, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в рамках цієї справи не призведе до ефективного захисту його прав та законних інтересів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Комаровський М. В., подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга містить також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови апеляційного суду.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах

від 03 жовтня 2018 року у справі № 752/21249/15-ц (в разі, якщо довіритель виконав усі зобов`язання перед управителем ФФБ, але протягом двох місяців після введення об`єкта будівництва в експлуатацію без поважних причин не підписує акт прийому-передачі закріпленого за ним об`єкта інвестування і не подав у письмовій формі свої зауваження щодо невиконання забудовником своїх зобов`язань по об`єкту будівництва та об`єкту інвестування відповідно до статті 19 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» передбачено, що, управління майном припиняється та управитель відкріплює від довірителя об`єкт інвестування і всі закріплені за ним вимірні одиниці цього об`єкта інвестування), від 18 вересня 2019 року у справі № 9901/284/19 (в якій Верховний Суд визначив зміст та правову природу поняття «охоронюваний законом інтерес» у взаємозв`язку з поняттям «порушене право», а також сферу відносин, яка ним регулюється), від 18 червня 2020 року у справі № 802/1827/17-а (в якій Верховний Суд висловив висновок щодо статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Зокрема, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду) (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Заявник у касаційній скарзі посилається на обставини у справі, обставини у справі № 522/1029/18 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Добробуд ЛТД», ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання права власності на квартири, витребування їх із чужого незаконного володіння, зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та вселення, та наполягає, що договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року є розірваним у порядку, визначеному пунктом 7.3 цього договору,

з 03 квітня 2015 року, що не підлягає доказуванню згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України, і сам ОСОБА_3 визнає ці обставини в апеляційній скарзі. Також зазначає, що 14 червня 2016 року придбав спірну квартиру, і по теперішній час, через 7 років, вона досі є предметом позову в черговому судовому провадженні. Він є громадянином США, не проживає на території України та не має можливості це зробити, оскільки належна йому квартира знаходиться під постійною загрозою. Гарантувати дотримання і захист його прав, свобод та інтересів від посягань правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , а також унеможливити необхідність наступних звернень до суду, що є сутністю ефективного засобу правового захисту, можливе виключно в разі визнання ОСОБА_2 такою, що втратила права інвестора на об`єкт інвестування за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року № 1/21-22-23-176. Його законний інтерес - це прагнення до користування належною йому квартирою АДРЕСА_12 , в повній мірі за відсутністю судових справ, в яких ця квартира є предметом позову, за відсутністю арештів внаслідок забезпечення позову та за відсутністю будь-яких посягань третіх осіб на належне йому майно, придбане з дотриманням всіх вимог законодавства України.

У жовтні 2023 року до Верховного Суду від ТОВ «Добробут ЛТД» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому співвідповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною.

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача ОСОБА_3 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_9 , судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема для звернення з клопотанням про поновлення строку та надати докази поважності пропуску строку та сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, відкрито касаційне оскарження у справі (з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 520/9295/19 із Приморського районного суду м. Одеси та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 520/9295/19.

На підставі розпорядження в.о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 27 червня 2024 року № 863/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 березня 2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Паралелі», яке діяло за дорученням та в інтересах ТОВ «КУА «Юг-Інвест», яке у свою чергу діяло від імені, в інтересах та за рахунок ПЗНВІФ «Перспективний», укладений договір купівлі-продажу облігацій ТОВ «Добробуд ЛТД». Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу облігацій ТОВ «КУА «Юг-Інвест» зобов`язалось передати у власність ОСОБА_2 облігацію, а ОСОБА_2 зобов`язалася оплатити цю облігацію номінальною вартістю 293 987,48 грн та прийняти її у власність на умовах цього договору (базовий актив облігації - квартира АДРЕСА_2 Одесі).

25 травня 2008 року між ТОВ «Паралелі», що діяло від імені та в інтересах ТОВ «КУА «Юг-Інвест», що в свою чергу діяло від імені та в інтересах ПЗНВІФ «Перспективний», та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу облігацій. Згідно з умовами цієї додаткової угоди змінено строк оплати ОСОБА_2 облігації, вказаний у пункті 3.3 договору купівлі-продажу облігації, із визначенням - до 01 грудня 2008 року.

28 січня 2009 року між ТОВ «Паралелі» та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу облігації. Згідно з умовами цієї додаткової угоди змінено ціну облігації, яка має бути сплачена ОСОБА_2 та визначено її вартість у розмірі 744 000,00 грн.

19 березня 2010 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно за № 1/22-23-176/1, об`єкт інвестування - безумовне майнове право на новозбудоване майно - квартира за будівельним АДРЕСА_14 .

26 грудня 2014 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 19 березня 2010 року № 1/22-23-176/1, якою сторони домовились внести зміни у розділ 2 договору «Терміни» та викласти «Об`єкт будівництва та «Новозбудоване майно» у наступній редакції: «Об`єкт будівництва - багатоповерховий житловий комплекс з паркінгом, якому присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_9 ; Об`єкт будівництва - квартира АДРЕСА_11 , на момент підписання цього договору розрахунковою площею - 115,50 кв.м., розташована на 22-23-му поверхах жилого будинку № 1 об`єкту будівництва».

26 грудня 2014 року між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_4 підписаний акт приймання-передачі, згідно з яким підприємство на виконання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 19 березня 2010 року № 1/22-23-176/1 передає, а інвестор приймає у власність майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_13 , загальною площею 115,50 кв. м.

В матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу від 14 червня 2016 року нерухомого майна - квартири АДРЕСА_13 , загальною площею 115,50 кв. м, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року у справі № 522/1029/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «Добробут ЛТД», ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання права власності на квартири, витребування їх із чужого незаконного володіння, зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та вселення.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року у справі № 522/1029/18 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року № 1/22-23-176/1, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 , на підставі якого ТОВ «Добробуд ЛТД» продало майнові права на квартиру будівельний номер 176/1 (нині квартира АДРЕСА_15 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 18 листопада 2010 року № 1/21-175/1, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_6 , на підставі якого ТОВ «Добробуд ЛТД» продало майнові права на квартиру будівельний номер 175/1 (нині квартира АДРЕСА_16 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_13 , загальною площею 115,5 кв. м, житловою площею 82,2 кв. м. Визнано за ОСОБА_2 право власності квартиру АДРЕСА_12 , загальною площею 76,10 кв. м, житловою площею 59,0 кв. м. Витребувано із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_13 у ОСОБА_1 . Витребувано із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_12 у ОСОБА_7 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 касаційні скарги ОСОБА_1 , ТОВ «Добробут ЛТД», ОСОБА_7 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року скасовано. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови, в іншій частині - залишено без змін.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У свою чергу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Разом з тим суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом

у визначених законом випадках.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб (частини перша-друга стаття 510 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту

в обраний ним спосіб.

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 715/2316/18 (провадження № 61-3755св20) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

З урахуванням наведених норм та фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки між сторонами договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року № 1/21-22-23-176 виникли відносні правовідносини речового-зобов`язального характеру, змістом яких став обов`язок інвестора передати грошові кошти забудовнику, а також кореспондуючого обов`язку ТОВ «Добробуд ЛТД» передати майнові права на новозбудоване майно. Позивач не був стороною цього договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно та не був учасником правовідносин, сторонами в якому виступали ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_2 . Докази на підтвердження того, що вказаний договір порушує права або законні інтереси позивача або впливає на об`єм його прав щодо нерухомого майна в матеріалах справи відсутні. У свою чергу право власності на спірну квартиру належить ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 14 червня 2016 року.

Також суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що будь-які спори щодо права власності на нерухоме майно мають вирішуватися в межах окремої справи за відповідними позовними вимогами.

Оскільки доводи позивача про його порушене право (законний інтерес) не підтвердились, тому вони відхиляються.

Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, на підставі чого інші доводи заявника не потребують детального опису.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявника на загальні висновки у постановах Верховного Суду

від 03 жовтня 2018 року у справі № 752/21249/15-ц, від 18 вересня 2019 року

у справі № 9901/284/19, від 18 червня 2020 року у справі № 802/1827/17-а щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Так, у справі № 752/21249/15-ц за позовом про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно та визнання недійсним рішення позивач посилався на те, що рішення відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Прайм» (далі - ТОВ «ФК Прайм») про відкріплення об`єкта будівництва

є незаконним, оскільки його належним чином не повідомили про те, що будинок зданий в експлуатацію. Верховний Суд, посилаючись на частину дванадцяту статті 20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», не погодився із висновками апеляційного суду, оскільки повідомлення ТОВ «ФК Прайм» про введення об`єкта інвестування в експлуатацію здійснено 29 травня 2015 року, тому саме з цього часу починається відлік двомісячного строку для підписання акта прийому-передачі закріпленого за позивачем об`єкта інвестування. Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що цей строк починає відлік із дня отримання позивачем листа про введення будинку в експлуатацію та необхідність до 01 грудня 2015 року прийняти об`єкт інвестування, оскільки законом визначено, що цей строк починається не з дня повідомлення, а з дня введення об`єкта будівництва в експлуатацію. Законодавець не пов`язує початок перебігу строку для прийняття об`єкта інвестування до форми, змісту та часу отримання довірителем інформації про таке введення об`єкта будівництва в експлуатацію. Помилковими є також висновки суду апеляційної інстанції про те, що оголошення у пресі є неналежним доказом повідомлення позивача, оскільки у них не зазначено адреси офісу забудовника, конкретної дати та часу прибуття. Суд апеляційної інстанції безпідставно розширив положення норми частини другої статті 19 Закону України № 978-IV та вказав на те, що в цих оголошеннях, здійснених у пресі, не зазначено адреси офісу забудовника, конкретної дати та часу прибуття. Законом чітко передбачено про обов`язок здійснити повідомлення про введення об`єкта інвестування в експлуатацію. Таким чином, суд апеляційної інстанції, здійснивши переоцінку доказів, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», розширивши обов`язки управителя ФФБ, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції.

У справі № 9901/284/19 позивачка звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати Указ Президента України від 21 травня

2019 року № 304/2019 «Про призначення А. Богдана Главою Адміністрації Президента України». Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2019 року, керуючись пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, відмовив у відкритті провадження у цій справі, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи у тому числі поняття «порушене право» та «охоронюваний законом інтерес», вважала правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Оскільки позивачка не є учасником (суб`єктом) правовідносин з призначення ОСОБА_10 Главою Адміністрації Президента України, то такий Указ не породжує для позивачки права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Ключовим правовим питанням у справі № 802/1827/17-а за позовом про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії був спосіб захисту прав позивача внаслідок протиправної відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, наданої під час повторного розгляду заяви позивача на виконання рішення суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, з огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, оскільки зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно не захистить порушені права ефективно.

Отже, обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У наведених справах суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Таким чином, доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваного судового рішення, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням про відмову в задоволенні позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Комаровський Максим Вікторович, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник