Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.03.2018 року у справі №151/117/17

Постанова

Іменем України

11 червня 2018 року

м. Київ

справа № 151/117/17

провадження № 61-11282св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі - Приватне підприємство «МТС»,

третя особа - відділ Держземагенства у Чечельницькому районі Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «МТС» на заочне рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року у складі головуючого-судді Моцного В. С. та постанову апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Сало Т. Б., Марчук В. С.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «МТС» (далі - ПП «МТС») про визнання недійсною додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі.

Позовні вимоги мотивував тим, що 02 липня 2007 між ним та відповідачем було укладено договір оренди землі строком на 10 років. При отриманні орендної плати, його дружина отримала примірник додаткової угоди від 25 травня 2015 року, згідно якої внесено зміни до пункту 8 договору оренди землі та продовжено термін його дії до 25 травня 2030 року. Посилаючись на те, що додаткову угоду він не підписував та не уповноважував нікого на її підписання, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення на укладення спірної угоди, ОСОБА_4 просив визнати таку угоду недійсною.

Заочним рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року позов задоволено. Додаткову угоду, укладену 25 травня 2015 року між ОСОБА_4 та ПП «МТС» про внесення змін до договору оренди землі, укладеного 02 липня 2007 року між ОСОБА_4 та ПП «МТС» визнано недійсною. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю вільного волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди до договору оренди.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПП «МТС» відхилено, заочне рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, вказавши, що такий висновок ґрунтується на встановлених судом обставинах справи і відповідає вимогам матеріального закону.

26 лютого 2018 року ПП «МТС» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами залишено поза увагою те, що своїми діями позивач фактично визнав оскаржувану додаткову угоду, унаслідок чого настало примирення сторін, і на день ухвалення рішення суду першої інстанції фактично були відсутні підстави для задоволення позову. 10 серпня 2017 року ОСОБА_4 перепідписує спірну додаткову угоду, що свідчить про відсутність спору між сторонами.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Станом на час розгляду справи у Верховному суді відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 2, 7705 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

02 липня 2007 року між ОСОБА_4 та ПП «МТС» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстровано у Вінницькій регіональній філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах» 04 липня 2007 року за № 040786400056.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 09 липня 2015 року № 40325913 зареєстровано додаткову угоду без номеру від 25 травня 2015 року про внесення змін до договору оренди землі, якою внесено зміни до пункту 8 договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_4 та ПП «МТС», зареєстрованого 04 липня 2007 року та продовжено строк дії договору оренди до 25 травня 2030 року.

За правилами частини першої та третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, наявність волевиявлення особи має бути обов'язкова, особа має бажати настання правових наслідків за укладеним договором, набувати права та обов'язки, що витікають з умов договору.

Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України 2004року для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою Чечельницького районного суду Вінницької області від 16 березня 2017 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено, в тому числі, питання: «Чи виконаний підпис ОСОБА_4 в додатковій угоді від 25 травня 2015 року, укладеній між ним та ПП «МТС»?», «Чи належить підпис ОСОБА_4 на додатковій угоді від 25 травня 2015 року про внесення змін до договору оренди землі, укладеній між ОСОБА_4 та ПП «МТС»?».

За наслідками проведення експертизи, складено висновок від 10 травня 2017 року № 139-П, згідно якого підпис у графі «Орендодавець» в додатковій угоді від 25 травня 2015 року про внесення змін до договору оренди землі від 02 липня 2007 року, укладеній між ОСОБА_4 та ПП «МТС», виконаний ймовірно не ОСОБА_4 Відповісти на питання по суті, в категоричній формі, не представляється можливим у зв'язку з: відсутністю вільних зразків почерку ОСОБА_4; недостатнім комплексом ознак для категоричного висновку.

У дослідницькій частині висновку експерт зазначив, що при порівнянні досліджуваного підпису в графі «Орендодавець» в додатковій угоді від 25 травня 2015 року із зразками почерку ОСОБА_4, які представлені на дослідження в якості порівняльного матеріалу, встановлені розбіжності по загальних і окремих ознаках.

Відповідно до статей 10, 60, 212 ЦПК України2004 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

За правилами частини шостої статті 147 ЦПК України 2004 року, висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Аналогічні вимоги містить стаття 110 ЦПК України якою передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідач ПП «МТС» за результатами проведення експертизи видав наказ № 234/11, згідно якого провів службове розслідування факту підписання спірної угоди неналежною особою та прийняв рішення про проведення заходів, спрямованих на мирне врегулювання спору. Провівши перемовини із ОСОБА_4 відповідач 10 серпня 2017 року виплатив позивачу орендну плату в розмірі 4615,30 грн та заохочувальну виплату (матеріальну допомогу) в розмірі 2784,70 грн та домовився з останнім про перепідписання додаткової угоди від 25 травня 2015 року, проте зазначене не може свідчити про укладення спірної додаткової угоди до договору оренди землі із дотриманням вимог чинного законодавства.

За таких обставин, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, оскільки спірну угоду укладено за відсутності вільного волевиявлення позивача саме на момент її укладення 25 травня 2015 року, перепідписання такої угоди у серпні 2017 року не свідчить про факт наявності такого волевиявлення.

Наведені у касаційній скарзі доводи про неврахування судами факту примирення сторін шляхом перепідписання спірної угоди та відсутності спору зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

На теперішній час сторони не позбавлені права укласти нову угоду (угоди) щодо врегулювання питання оренди земельної ділянки, із дотриманням вимог статті 203 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу приватного підприємства «МТС» залишити без задоволення.

Заочне рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик