Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №755/9719/17ц

Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 755/9719/17-ц

провадження № 61-9592св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Рапала ВМС Корпорейшн, дочірнє підприємство «ВМС-Вотер Куін Україна»,

представник дочірнього підприємства «ВМС-Вотер Куін Україна» - Гук Тарас Ігорович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2017 року у складі судді Волошиної В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рапала ВМС Корпорейшн, дочірнього підприємства «ВМС-Вотер Куін Україна» (далі - ДП «ВМС-Вотер Куін Україна») про вилучення із продажу продукції без належної інформації про її споживчі властивості, проведення інформації про продукцію до відповідності та відшкодування шкоди, завданої порушенням прав споживачів.

Позовна заява мотивована тим, що Рапала ВМС Корпорейшн є виробником риболовних приманок та іншого знаряддя для дитячого, рекреаційного та спортивного риболовства, а ДП «ВМС-Вотер Куін Україна» є продавцем цієї продукції в Україні.

У 2014 році він для власного споживання придбав штучні риболовні приманки, виробником яких є Рапала ВМС Корпорейшн, однак їх споживчі властивості не відповідали опису товару.

У зв'язку з ненаданням необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, зазначенням опису товару, який вводить в оману споживачів, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому на підставі статей 1, 14, 15, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив зобов'язати Рапала ВМС Корпорейшн і ДП «ВМС-Вотер Куін Україна» вилучити з продажу риболовні приманки та зобов'язати відповідачів зазначити правдиву інформацію про споживчі якості їхньої продукції.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року у складі судді Виниченко Л. М. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, заяву про розгляд справи за його відсутності не подавав, тому суд на підставі пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України залишив позовну заяву без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року визнано неподаною і повернуто заявнику.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, є Закон України «Про судовий збір», яким не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору. Крім того, відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за подання позовної заяви, разом з тим, не звільнені від сплати судового збору при поданні апеляційної скарги.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмова у звільненні заявника від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» є перешкоджанням доступу до правосуддя та протирічить роз'ясненням, викладеним у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Крім того, згідно з положеннями статті 22 Конституції України Закон України «Про судовий збір», який прийнятий пізніш, ніж Закон України «Про захист прав споживачів», не може звужувати обсяг вже існуючих прав споживачів.

Відзив на касаційну скаргу відповідачами не подано.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, апеляційний суд послався на те, що ЗаконУкраїні «Про судовий збір» є спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, тому Закон України «Про захист прав споживачів», стаття 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 7, ст. 84) слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Таким чином, порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Аналогічний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-57цс18.

Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на ОСОБА_1, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною й повернув її заявнику.

Частиною 4 статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті ст. 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк