Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.01.2022 року у справі №697/108/21
Постанова КЦС ВП від 19.01.2022 року у справі №697/108/21

Постанова

Іменем України

11 січня 2022 року

м. Київ

справа № 697/108/21

провадження № 61-13020св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальна установа «Інклюзивно-ресурсний центр» Бобрицької сільської ради Черкаської області,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року в складі судді Євтушенко Б. В. та на постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року в складі колегії суддів Вініченка Б. Б., Новікова О. М., Бондаренка С. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до КУ«Інклюзивно-ресурсний центр» Бобрицької сільської ради Черкаської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона на підставі строкового трудового договору № 1 від 27 травня 2019 року, який в подальшому пролонговано, перебувала у трудових відносинах з КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області з 27 травня 2019 року, на посаді вчителя - реабілітолога.

15 грудня 2020 року вона написала заяву про звільнення із зазначеної посади з 18 грудня 2020 року. Наказом від 15 грудня 2020 року № 15-К її звільнено з посади вчителя-реабілітолога КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради з 18 грудня 2020 року за угодою сторін на підставі пункту першого статті 36 КЗпП України, з яким позивач ознайомлена 28 грудня 2020 року.

17 грудня 2020 року позивач відкликала заяву про звільнення, оскільки вона не відповідала її волевиявленню.

Позивач вважає наказ від 15 грудня 2020 року № 15-к «Про звільнення з посади ОСОБА_1 з посади вчителя-реабілітолога КУ «Інклюзівно-ресурсний центр» КРР незаконним з тих підстав, що:

заяву про звільнення за угодою двох сторін позивач написала під впливом тиску, а не за власним бажанням, волевиявлення з її боку не було, заява написана внаслідок психічного та морального тиску, який полягав у постійних загрозах звільнення за статтею у випадку відмови від її написання, що відбувалося в період хворобливого стану позивача та після втрати батька;

позивач не мала жодного наміру звільнятися з місця роботи, оскільки вона є одинокою матір`ю, самостійно виховує і забезпечує 2-х неповнолітніх дітей;

звільнення позивача з посади проведено під час її лікарняного, який керівник відповідача відмовився прийняти, згідно цього листка непрацездатності вона мала вийти на роботу 29 грудня 2020 року;

роботодавець повідомив про зміну істотних умов праці та можливе звільнення з посади вчителя - реабілітолога КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області, щоб не звільняти її за пунктом 6 статті 36 КЗпП України та не виплачувати вихідну допомогу під час такого звільнення, а тому відповідач вирішив примусити позивача до звільнення за угодою сторін;

відповідач в порушення статті 116 КЗпП України письмово не повідомив позивача про проведення остаточного розрахунку;

порушена певна послідовність дій відповідача: згідно статті 47 КЗпП України спочатку видається наказ про звільнення, проводиться розрахунок і видається трудова книжка, проте лист про необхідність отримання трудової книжки був направлений позивачу 18 грудня 2020 року, неповний розрахунок перерахований 19 грудня 2020 року, а ознайомлена з наказом про звільнення позивач 28 грудня 2020 року, копію якого позивачу не вручено;

під час звільнення позивача роботодавець в порушення вимог статті 654 ЦК України не уклав з працівником додаткову угоду про розірвання строкового трудового договору, що підтверджує відсутність згоди позивача на її звільнення;

позивач за час роботи сумлінно виконувала обов`язки, ця вакансія у відповідача наразі вільна, позивач є особою з інвалідністю 1 категорії, має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», також отримує пенсію по інвалідності (2 група інвалідності потерпілої від аварії на ЧАЕС).

Вказує, що за період з 19 грудня 2020 року по 16 лютого 2021 року відповідач повинен виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 16 556,28 грн (424,52 грн*39 днів), при цьому відповідач має нарахувати і утримати із зазначеної суми податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:

визнати незаконним та скасувати наказ № 15-к від 15 грудня 2020 року про звільнення;

поновити її на посаді вчителя-реабілітолога КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Бобрицької сільської ради Черкаської області, яка є правонаступником КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області;

стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 грудня 2020 року по 16 лютого 2021 року в розмірі 16 556,28 грн з подальшим відрахуванням з указаної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд виходив з того, що під час розгляду справи встановлено погодження сторонами звільнення позивача за угодою двох сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) з 18 грудня 2020 року. Доказів про досягнення взаємної згоди сторін про анулювання домовленості звільнення позивачем не надано.

Відхиляючи підставу позову про те, що роботодавець 30 жовтня 2019 року повідомив ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці та можливе звільнення з посади, проте щоб не звільняти її за пунктом 6 статті 36 КЗпП України та не виплачувати вихідну допомогу під час такого звільнення, відповідач примусив позивача написати заяву про звільнення за угодою сторін, суд виходив з того, що вказане попередження від 30 жовтня 2019 року вичерпало свою дію станом на день звільнення позивача - 18 грудня 2020 року.

Оскільки трудовий договір припинений за угодою сторін, посилання позивача на те, що вона є одинокою матір`ю двох дітей до 14 років та особою з інвалідністю 2 групи і законодавством заборонено звільнення цієї категорії осіб (за певним виключенням) з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, є безпідставними.

Що стосується доводів та доказів позивача про непроведення з нею остаточного розрахунку при звільненні то суд уважав, що такі обставини не впливають на законність чи незаконність наказу про звільнення та на можливість підстав для поновлення на роботі, оскільки такі обставини не є предметом спору.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року змінено, доповнено його резолютивну частину реченням такого змісту: «Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя-реабілітолога КУ «Інклюзивноресурсний центр» Канівської районної ради з 18 грудня 2020 року на 29 грудня 2020 року за угодою двох сторін, пункт 1 статті 36 КЗпП України».

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстав для поновлення позивача на роботі немає, адже її звільнення проведено законно на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Оскільки датою звільнення є день, коли позивач перебувала на лікарняному, колегія суддів зробила висновок про необхідність змінити дату звільнення з 18 грудня на 29 грудня 2020 року - перший робочий день після лікарняного. Зміна дати звільнення не може вважатися вимушеним прогулом, який підлягає оплаті середнім заробітком, оскільки за цей період позивачу виплачується допомога з тимчасової непрацездатності. З огляду на те, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, не підлягають задоволенню як похідні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аргументи учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга в уточненій її редакції мотивована тим, що апеляційний суд встановивши, що не допускається звільнення працівника в період його непрацездатності, вийшов за межі позовних вимог, змінивши дату звільнення, оскільки нею таких вимог не заявлялося. Вказує, що суди не встановили фактичні обставини справи та зробили неправильний висновок про те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм законодавства про працю, оскільки у неї було відсутнє волевиявлення на припинення трудових відносин, а заява про звільнення за власним бажанням написана під тиском та примусом роботодавця.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду від КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Бобрицької сільської ради Черкаської області надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. Вказує, що суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки звільнення ОСОБА_1 проведено з дотриманням норм законодавства про працю.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області, починаючи з 27 травня 2019 року, працювала на посаді вчителя-реабілітолога на підставі строкового договору № 1, який було пролонговано на підставі додаткового договору № 2 від 27 травня 2020 року, строком дії до 27 травня 2021 року.

15 грудня 2020 року ОСОБА_1 написала заяву на ім`я директора КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Арсеєнко Ю. С. про звільнення з роботи за угодою сторін з 18 грудня 2020 року.

Відповідно до наказу КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради від 15 грудня 2020 року № 15-К «Про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя-реабілітолога КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» КРР ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 18 грудня 2020 року за угодою двох сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України з виплатою компенсації за 29 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, 10 календарних днів невикористаної додаткової відпустки на дітей за 2019 рік, 10 календарних днів невикористаної додаткової відпустки на дітей за 2020 рік.

17 грудня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» КРР заяву про відкликання заяви від 15 грудня 2020 року про її звільнення з 18 грудня 2020 року, яка отримана відповідачем 23 січня 2021 року.

28 грудня 2020 року ОСОБА_1 ознайомилася з наказом № 15-к про звільнення від 15 грудня 2020 року.

Відповідно до довідки лікаря КНП «Канівська центральна районна лікарня» ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 04 грудня 2020 року по 14 грудня 2020 року.

Згідно листа Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 перетнула державний кордон України 05 грудня 2020 року (виїзд) до Шарм Ель Шейх .

Згідно з актом № 2 від 14 грудня 2020 року КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» КРР ОСОБА_1 відсутня на роботі без попередження протягом 5 днів з 07 грудня 2020 року по 14 грудня 2020 року.

У доповідній записці директора КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» КРР від 15 грудня 2020 року № 2 «Про відсутність на роботі ОСОБА_1 » вказано, що з 07 грудня 2020 року до 15 грудня 2020 року ОСОБА_1 не було на роботі, 15 грудня 2020 року ОСОБА_1 з`явилась, документів про поважність причин невиходу на роботу не надала, сказала, що погано почувалась, від письмових пояснень відмовилась.

У пояснюючій записці від 17 грудня 2020 року ОСОБА_1 вказала, що з 04 грудня 2020 року захворіла, проте керівництво попросило її лікарняний не брати.

Відповідно до листка непрацездатності серії АДЯ № 692064 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 16 грудня 2020 року по 28 грудня 2020 року.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2021 року замінено відповідача КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Канівської районної ради Черкаської області на його правонаступника КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Бобрицької сільської ради.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди про це.

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2021 року в справі № 761/28725/18 (провадження № 61-11299св20) зазначено, що «розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін. ОСОБА_1 подав заяву про звільнення його із займаної посади з 17 жовтня 2018 року, що надавало підстави та зобов`язувало відповідача провести звільнення позивача за згодою сторін, як це передбачено статтею 36 КЗпП України. З урахуванням зазначеного суди, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли правильного висновку про те, що оскільки позивач 17 жовтня 2018 року подав заяву про звільнення із займаної посади, порушень роботодавцем трудового законодавства при звільненні не встановлено, крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган не виконував законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Установивши, що звільнення позивача відбулося за угодою сторін та на підставі відповідної заяви позивача про звільнення, а анулювання такої домовленості не мало місця, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшли правильних висновків що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з дотриманням вимог пункту 1 статті 36 КЗпП України. Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що написання ним заяви про звільнення із займаної посади відбулось під тиском відповідача, є безпідставними, оскільки він не надав доказів, які підтверджують здійснення на нього тиску з боку керівництва роботодавця або його неправомірних дій».

Передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

15 грудня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про її звільнення із займаної посади за угодою двох сторін з 18 грудня 2020 року, що стало підставою для проведення звільнення позивача за згодою сторін, як це передбачено статтею 36 КЗпП України.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зробив правильний висновок про те, що оскільки позивач 15 грудня 2020 року подала заяву про звільнення із займаної посади з 18 грудня 2020 року, порушень роботодавцем трудового законодавства при звільненні не встановлено.

Апеляційний суд встановивши, що ОСОБА_1 звільнено в період тимчасової непрацездатності, зробив правильний висновок про зміну рішення суду першої інстанції та обґрунтовано змінив дату звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя-реабілітолога КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» КРР відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з «18 грудня 2020 року» на «29 грудня 2020 року», що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у в пункті 39 постанови від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) про те, що в разі порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки). У зв`язку з чим доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, змінивши дату звільнення позивача, є безпідставними.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи касаційної скарги про те, що написання заяви про звільнення із займаної посади відбулось під тиском відповідача, є необґрунтованими, оскільки позивач не надала доказів на підтвердження здійснення на неї тиску з боку керівництва роботодавця або його неправомірних дій. Ураховуючи наведене, а також власноручно написану заяву про звільнення, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про недоведеність позивачем її тверджень про відсутність у неї добровільного волевиявлення на звільнення за угодою сторін.

У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року в справі № 591/1375/19 (провадження № 61-13478св20) зазначено, що «якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника».

Підтвердженням ініціативи працівника про звільнення за угодою сторін, як правило, є його письмова заява, яка в даному випадку власноручно написана позивачем 15 грудня 2020 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що отримавши заяву ОСОБА_1 щодо відкликання заяви про звільнення, роботодавець не надав своєї згоди на анулювання (відкликання) відповідної домовленості, а тому відсутні підстави для продовження трудових відносин між сторонами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди виходили з того, що така вимога є похідною від вирішення вимоги про поновлення позивача на роботі, а тому за відсутності підстав для визнання звільнення ОСОБА_1 незаконним вказані вимоги не підлягають задоволенню.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені ОСОБА_1 у її позовній заяві та апеляційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суд від 06 грудня 2021 року в справі № 761/28725/18 (провадження № 61-11299св20) та від 01 грудня 2021 року в справі № 591/1375/19 (провадження № 61-13478св20) не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає залишенню без без задоволення, постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у незміненій частині залишенні без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року та рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року в незміненій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук