Ухвала

17 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 205/4196/18

провадження № 61-3537св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, державне підприємство "Дніпровський електровозобудівний завод",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., від 05 лютого 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Державного підприємства "Дніпровський електровозобудівний завод" (далі - ДП "Дніпровський електровозобудівний завод") про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він до 17 березня 2017 року працював на посаді директора ДП "Дніпровський електровозобудівний завод". Наказом з особового складу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 60-п від 17 березня 2017 року, винесеним за підписом державного секретаря Перевезенцева О. Ю., його було звільнено з посади директора - ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" з підстав, передбачених контрактом у відповідності до пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв'язку з невиконанням підприємством зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати. З наказом про припинення трудового договору № 72 від 20 березня 2017 року він був ознайомлений 11 червня 2018 року. Позивач зазначив, що до вказаного часу, усупереч положенням трудового законодавства, ані наказ про звільнення, ані трудова книжка йому не видавались ані особисто, ані поштовим відправленням. Своє звільнення позивач вважає незаконним, необґрунтованим. Згідно листка непрацездатності серії АДБ № 559772, виписки із медичної картки хворого № 1687/4467 від 21 березня 2017 року, позивач з 13 березня 2017 року по 21 березня 2017 року хворів, проходив лікування в умовах стаціонару (з 14 березня 2017 року по 21 березня 2017 року) та перебував у стані тимчасової непрацездатності. Приймаючи рішення про звільнення, відповідач посилався на порушення умов контракту, які полягають у невиконанні підприємством зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати. Однак, на думку позивача, це не відповідає дійсності. Згідно довідки № 7/76 від 13 березня 2017 року по ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" станом на 08 серпня 2014 року підприємство мало заборгованість по виплаті заробітної плати у сумі 6 ~money0~ За час його перебування на посаді працівникам підприємства була виплачена заробітна плата: у 2014 році у сумі 18 ~money1~; у 2015 році у сумі 25 ~money2~; у 2016 році у сумі 30 ~money3~; у 2017 році у сумі 4 ~money4~ Станом на 02 березня 2017 року підприємство мало заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 6 ~money5~, яка є значно меншою, ніж була заборгованість станом на 08 серпня 2014 року. Таким чином, доводи роботодавця про те, що за час його перебування на посаді директора підприємство не виконувало зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримувалося графіка погашення заборгованості із заробітної плати не заслуговують на увагу і спростовуються письмовими доказами.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати незаконним і необґрунтованим наказ з особового складу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 60-п від 17 березня 2017 року, винесений за підписом державного секретаря Перевезенцева О. Ю., про звільнення його з посади директора ДП "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (ДП "Дніпровський електровозобудівний завод") з підстав, передбачених контрактом та скасувати його. Поновити його на роботі на посаді директора ДП "Дніпровський електровозобудівний завод". Стягнути з ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто з 18 березня 2017 року по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Басової Н. В.,від 03 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним і необґрунтованим наказ з особового складу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 60-п від 17 березня 2017 року, винесений за підписом державного секретаря Перевезенцева О. Ю., про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (назва підприємства на момент звільнення - ДП "Дніпровський електровозобудівний завод", ідентифікаційний код юридичної особи - 32495626) та скасовано його. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП "Дніпровський електровозобудівний завод". Стягнуто з ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (344 робочі дні), а саме за період з 17 березня 2017 року по 03 серпня 2018 року у розмірі ~money6~ без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реальне існування підстав для звільнення позивача не встановлено, будь-яких доказів, що саме із його вини утворилася заборгованість з виплати заробітної плати працівникам ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" не надано, також як і не надано доказів на підтвердження того, що позивачем не було дотримано графіку погашення заборгованості із заробітної плати, а відтак рішення роботодавця про звільнення позивача із займаної посади з підстав, визначених пунктом 8 контракту, не може вважатися законним і обґрунтованим. Окрім того, позивача було звільнено під час його тимчасової непрацездатності в період його перебування на лікарняному.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційні скарги Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" задоволено. Рішення Ленінського районного суду м.

Дніпропетровська від 03 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок районного суду про задоволення позовних вимог є немотивованим. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не виконав покладені на нього умовами контракту обов'язки, не забезпечив своєчасну виплату заробітної плати працівникам підприємства, що підтверджується аудиторським звітом. Окрім того, вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року, який набрав законної сили, позивача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 367, частиною 1 статті 175 КК України.

Районним судом при вирішенні спору також не враховано, що виходячи з нормативного (а не сутнісного) тлумачення пунктів 4, 8 частини 1 статті 36, частини 3 статті 40, частини 3 статті 41, статей 40, 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом, згідно з пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини 3 статті 40 КЗпП України на правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, не поширюються.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року і залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що зобов'язання щодо виплати заробітної плати працівникам ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" позивачем у період перебування його на посаді керівника підприємства виконувалися у повному обсязі.

Позивачем, як директором підприємства, за період з 08 серпня 2014 року по 01 березня 2017 року була сплачена нарахована працівникам заробітна плата у повному обсязі в загальному розмірі 80 ~money7~, а заборгованість, що залишилась не сплаченою, виникла не з вини позивача. Жодного графіку погашення заборгованості із заробітної плати по ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" ані до 08 серпня 2014 року, ані у період перебування позивача на посаді директора підприємства, ані після 17 березня 2017 року не існувало, а наказ про звільнення позивача був прийнятий 17 березня 2017 року, тоді як вирок у кримінальному провадженні № 205/2950/17 набрав законної сили лише 12 червня 2018 року, тобто більше ніж через рік після прийняття рішення про звільнення.

Відповідачами також не надано доказів на підтвердження правомірності проведення по ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" аудиторської перевірки, за результатами якої складено акт. Оскаржуваний позивачем наказ про його звільнення містить не чітке і неконкретизоване формулювання причин звільнення. Наказ про звільнення позивача від 17 березня 2017 року та оригінал трудової книжки позивачем було отримано у відділі кадрів підприємства лише 11 червня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулупризначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали відзивів на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу Міністерство економічного розвитку та торгівлі України посилається на те, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд правильно виходив із того, що при укладенні контракту закон надає право сторонам установлювати підвищену у порівнянні із трудовим законодавством відповідальність особи й додаткові підстави для розірвання трудового договору - контракту. Роботодавцем правомірно, із дотриманням вимог трудового законодавства, враховуючи умови контракту, було звільнено позивача із займаної посади у зв'язку із невиконанням його умов.

Позивач самостійно підписав контракт та погодився на його умови.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 08 серпня 2014 року по 17 березня 2017 року працював директором ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" (попередня назва підприємства - ДП "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (т. 1, а. с. 9-13,159).

Власником зазначеного підприємства є держава, а центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить зазначене державне підприємство, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Наказом з особового складу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 60-п від 17 березня 2017 року за підписом державного секретаря ОСОБА_3. позивача було звільнено з посади директора ДП "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" ідентифікаційний код юридичної особи - 32495626) з підстав, передбачених контрактом, пунктом 8 статті 36 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням підприємством зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати. Контракт від 08 серпня 2014 року № 8 із змінами та доповненнями, укладений між Мінпромполітики України і позивачем, визнано таким, що припинив свою дію 17 березня 2017 року (т. 1, а. с. 54).

ОСОБА_1 з 13 березня 2017 року по 21 березня 2017 року перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до підпункту "г" пункту 26 контракту з керівником підприємства, що є у державній власності від 08 серпня 2014 року, керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи Міністерства промислової політики України в односторонньому порядку з дати, вказаної в наказі про його звільнення, у тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади до закінчення терміну його дії у разі невиконання підприємством зобов'язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, а також невиконання підприємством зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати (т. 1, а. с. 132-143).

Підставою для звільнення позивача за пунктом 8 статті 36 КЗпП України стала доповідна записка директора юридичного департаменту Крикуна Т. Є.

У довідці ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" від 13 березня 2017 року № 7/76 зазначено, що ОСОБА_1 директором ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" у період з 08 серпня 2014 року по 01 березня 2017 року була сплачена нарахована заробітна плата працівникам у повному обсязі (т. 1, а. с. 24).

Разом з цим, матеріали справи містять аудиторський звіт про результати проведення планового внутрішнього фінансового аудиту ДП "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" від 27 вересня 2016 року № 5202-03/12 на тему "Оцінка діяльності установи щодо законності та достовірності фінансової звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку" за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2016 року, яким встановлено, що керівництво підприємства не вказувало наявну заборгованість з виплати заробітної плати та зазначено про невідповідність даних "Звіту праці" даним бухгалтерського обліку.

Вказаним аудиторським звітом встановлено, що несвоєчасна виплата заробітної плати не відповідає вимогам пункту 4.15 колективного договору ДП "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" у зв'язку із недотриманням термінів оплати праці та пункту 8.4 контракту керівника підприємства (т. 1, а. с. 55-92).

Висновками аудиторського звіту встановлено невідображення керівництвом підприємства за даними "Звіту з праці" (форма № 1-ПВ) заборгованості по заробітній платі розміром 3 834 тис. грн (т. 1, а. с. 55-92).

Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 367, частиною 1 статті 175 КК України (т. 2, а. с. 48-54).

Вказаним вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 у порушення частини 3 статті 15 Закону України "Про оплату праці" у період часу з жовтня 2016 року по січень 2017 року, перебуваючи за місцем знаходження ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" за адресою: м. Дніпро, вул. Орбітальна, 13, маючи умисел на безпідставну невиплату заробітної плати працівникам очолюваного ним підприємства, достовірно знаючи про наявність у підприємства заборгованості по виплаті заробітної плати, яка утворилася у вказаний період, маючі грошові кошти на рахунках підприємства та реальну можливість їх виплатити з метою погасити заборгованість із заробітної плати, у порушення статті 43 Конституції України, частини 5 статті 97 КЗпП України, частини 3 статті 15 Закону України "Про оплату праці", діючи умисно, не вжив усіх необхідних заходів, спрямованих на погашення перед співробітниками підприємства заборгованості з виплати заробітної плати, що утворилася, а перерахував кошти на виробничі потреби та здійснив інші платежі, які не є першочерговими на загальну суму ~money8~, що підтверджується банківськими виписками по особових рахунках підприємства за вищевказаний період та довідками про використання коштів підприємства за період з вересня по жовтня 2016 року по січень 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки вважав, що позивача було звільнено у відповідності до вимог трудового законодавства із урахуванням умов контракту, який було укладеного між роботодавцем (відповідачем) та працівником (позивачем). Суд апеляційної інстанції встановив, що неодноразові та систематичні порушення трудового законодавства з боку директора ДП "Дніпровський електровозобудівний завод" ОСОБА_1 призвели до появи заборгованості перед працівниками підприємства з виплати заробітної плати у період з жовтня 2016 року по січень 2017 року включно. Вказані обставини підтверджуються аудиторським звітом про результати проведення планового внутрішнього фінансового аудиту ДП "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" від 27 вересня 2016 року № 5202-03/12 на тему "Оцінка діяльності установи щодо законності та достовірності фінансової звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку" за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2016 року, а також вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 367, частиною 1 статті 175 КК України.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що роботодавцем було дотримано процедуру звільнення відповідача із займаної посади шляхом припинення трудового договору на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом, у зв'язку з невиконанням підприємством зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам, недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати.

Окрім того, враховуючи контрактну форму трудового договору, припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом (пункт 8 частина 1 статті 36 Кодексу законів про працю України), апеляційний суд, із посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12, дійшов висновку про те, що норми частини 3 статті 40 КЗпП України на правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, не поширюються.

У вказаній постанові Верховний Суд України виходив із того, що у відповідності до частини 3 статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

На контрактну форму трудового договору не поширюється положення статті 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їх права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору.

Згідно із пунктом 8 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору передбачено умови, зазначені у контракті.

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило, на думку Верховного Суду України, не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав, передбачених статті 41 КЗпП України (частина третя цієї норми).

Зміст поняття "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" розкрито законодавцем у пункті 4 статті 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена у статтях 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Верховний Суд України виходив з того, що між сторонами виник спір з приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом, у відповідності до пункту 8 статті 36 КЗпП України, не є спором у зв'язку із звільненням працівника з ініціативи власника, або уповноваженого ним органу, а тому норми частини 3 статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюється.

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12, підтримана Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-9771св18), від 15 лютого 2019 року у справі № 234/560/18-ц (провадження № 46298св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 221/6617/16-ц (провадження № 61-42263св18).

Аналогічних висновків щодо відсутності підстав для застосування норм частини 3 статті 40 КЗпП України у подібних правовідносинах щодо припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом, дійшов Верховний Суд України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12.

Окрім того, Верховний Суд України у постанові від 02 квітня 2014 року у справі № 6-19цс14 виходив із того, що із працівником було укладено строковий трудовий договір, звільнення працівника з роботи проведено у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору у період його тимчасової непрацездатності, однак положення частини 3 3 статті 40 КЗпП України не підлягають до застосування у такому випадку, оскільки вказана норма трудового законодавства встановлює таку заборону лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених статями 40, 41 КЗпП України (пункт 4 частина 1 статті 36 КЗпП України), а позивача звільнено на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Частиною 3 статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України визначено, що підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Згідно з положеннями КЗпП України контракт - це особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін; сфера застосування контракту визначається законами України (частина 3 21 КЗпП України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 визначив сферу укладення контракту, вказавши, що виходячи зі змісту частини 3 21 КЗпП України "трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102Конституції України) і Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади (стаття 113Конституції України) обов'язкові до виконання на території держави (статті 106і 117Конституції України), вони встановлюють загальнообов'язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України" (абзац четвертий пункту 4 мотивувальної частини).

Істотними умовами укладення контракту є передбачення строку його дії, підстав його припинення чи розірвання. Контракт укладається на строк, який встановлюється за погодженням сторін, та містить чітке зазначення, коли розпочинається строк дії контракту та коли він закінчується.

Проте наведене не може бути підставою для незастосування до працівників, які працюють відповідно до укладеного контракту, положень частини третьоїстатті 40 Кодексу, і такі працівники не можуть бути звільнені в день тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці, оскільки це зумовить нерівність та дискримінацію цієї категорії працівників, ускладнить їх становище та знизить реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцієюі законами України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомийпідпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Положеннями частини 3 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства.

Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України).

Конституційний Суд України у рішенні від 04 вересня 2019 року № 6-р (ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018 (6960/18) дійшов висновку, що положення частини 3 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

У зв'язку з наведеним, ураховуючи положення частини 3 статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування частини 3 статті 40 КЗпП України у подібних правовідносинах при звільненні працівника з підстав, передбачених пунктами 2, 8 частини 1 статті 36 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12, від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, від 02 квітня 2014 року у справі № 6-19цс14, та у зв'язку із цим передати справу № 205/4196/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 205/4196/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Державного підприємства "Дніпровський електровозобудівний завод" про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович