Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.05.2019 року у справі №333/3330/18

Постанова

Іменем України

07 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 333/3330/18

провадження № 61-9149св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчук М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Запорізька міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 11 лютого 1993 року виробничим ремонтно-експлуатаційним житловим об'єднанням № 5 (далі - ВРЕЖО № 5) його батьку ОСОБА_2, як працівнику вказаного підприємства, було передано на праві тимчасового користування відомче приміщення - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

З 28 серпня 1996 року його батько звільнився з ВРЕЖО № 5 та, починаючи з 01 січня 2004 року, добросовісно володів чужим майном і продовжував відкрито, безперервно володіти ним протягом більше ніж десять років.

Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_1 та матері ІНФОРМАЦІЯ_2 він сам проживає у вказаній квартирі, утримує її, сплачує житлово-комунальні платежі.

Згодом він дізнався, що власником квартири, в якій він проживає, є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на підставі свідоцтва про право власності від 07 листопада 2005 року № 809177, виданого Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради.

Посилаючись на викладені обставини та на положення статті 344 ЦК України, позивач просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2018 року у складі судді Ярошенко А. Г. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції виходив із того, що з 01 січня 2004 року позивач добросовісно володіє спірною квартирою, відкрито та безперервно користується нею більше десяти років, отже наявні підстави для визнання за ним права власності на майно за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що проживання позивача у спірній квартирі протягом тривалого часу не є підставою для визнання за ним права власності на неї за набувальною давністю, оскільки Запорізька міська рада, як власник спірної квартири, не відмовлялась від свого права власності і такого наміру не мала, житлове приміщення надавалось в користування як службове житло.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційний судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що спірна квартира є єдиним житлом, яким він добросовісно, безперервно володіє, а тому наявні підстави для задоволення його позовних вимог.

Крім того, апеляційний суд не надав оцінки рішенню суду першої інстанції та наявним доказам, на підставі яких судом першої інстанції були встановлені обставини справи.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

Запорізька міська рада подала відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Витребувано з Комунарського районного суду м. Запоріжжя зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 лютого 1993 року ВРЕЖО № ~money0~позивача ОСОБА_2, як працівнику вказаного підприємства, на підставі наказу від 10 лютого 1993 року № 3 було передано на праві тимчасового користування відомче приміщення - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сімї та реєстрацію у квартирі з 11 лютого 1993 року проживали ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_3 та його син ОСОБА_1

28 серпня 1996 року батько позивача ОСОБА_2 звільнився з ВРЕЖО № 5.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником спірної квартири є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 07 листопада 2005 року, виданого Управлінням житлового господарства Запорізькоїміської ради.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанціїнорм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин 1 та 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено частин 1 та 4 статті 344 ЦК України. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності.

Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність.

Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке немає власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добровільно набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Суди встановили, що спірна квартира у 1993 році була надана батьку позивача як працівнику ВРЕЖО № 5 на праві тимчасового користування відомчим приміщенням.

Власником спірної квартири є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Запорізька міська рада, як власник майна, не відмовлялася від свого права власності і заперечувала проти визнання права власності за позивачем, оскільки квартира мала статус службового житла, а з 2005 року - є власністю територіальної громади, про зо позивачу відомо.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки передбачені законом правові підстави для визнання права власності на спірну квартиру за набувальною давністю відсутні.

Сам по собі факт проживання позивача у спірній квартирі та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для визнання права власності.

Аргументи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до оцінки доказів, а також незгоди заявника з висновками щодо оцінки цих доказів та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Згідно з положеннями статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін постанови Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук