Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.04.2020 року у справі №439/104/19

Постанова

Іменем України

02 вересня2020 року

м. Київ

справа № 439/104/19

провадження № 61-10525св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Бродівська районна державна адміністрація Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бродівського районного суду Львівської області, у складі судді

Бородійчук О. І., від 12 вересня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., від 03 березня 2020 року.

Короткий зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звільнення батька від сплати аліментів на утримання дітей й заборгованості з них та стягнення аліментів з матері на утримання дітей.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого народилося п'ятеро дітей: ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5. Вказував, що судовим наказом Бродівського районного суду Львівської області від 30 серпня 2018 року стягнуто з нього на користь відповідача аліменти на утримання дітей у розмірі 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 02 серпня 2018 року, до досягнення дітьми повноліття. Зазначав, що з моменту народження і до теперішнього часу діти зареєстровані за місцем проживання батька, а віднедавна двоє старших дітей разом із матір'ю проживають окремо від сім'ї у с. Піски Бродівського району Львівської області. Інші троє дітей проживають разом із ним та повністю перебувають на його утриманні. Разом з цим, з нього на користь відповідача стягуються аліменти на всіх п'ятьох дітей, яка відмовляється від надання допомоги на утримання дітей та не відкликає судовий наказ.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд звільнити його від сплати аліментів на утримання дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, та заборгованості з них, стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, починаючи стягнення від дня пред'явлення позову до досягнення дітьми повноліття.

У квітні 2019 року ОСОБА_3 пред'явила зустрічний позов до

ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 забрав дітей, щоб не платити аліменти, але належного догляду, уваги та виховання їм не забезпечує. Вказувала, що висновком комісії з питань захисту прав дітей Бродівської районної державної адміністрації Львівської області

від 06 березня 2019 року № 03/39/5 визначено доцільним проживання дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, з нею, при цьому при вирішенні цього питання з'ясовувалась думка дітей. Зазначала, що зміна батьком місця проживання дітей шкодить їхньому розвитку та психологічному здоров'ю.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач за зустрічним позовом просила суд визначити місце проживання дітей: ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, з нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визначено місце проживання дітей: ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, з матір'ю

ОСОБА_3. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для звільнення батька від сплати аліментів на утримання дітей та заборгованості з них, а також стягнення аліментів з матері відсутні, оскільки вимоги

ОСОБА_1 у цій частині обґрунтовані виключно тим, що діти проживають разом із ним з народження, при цьому судом встановлено інші обставини та задоволено зустрічні вимоги щодо проживання дітей з матір'ю. Задовольняючи зустрічний позов та визначаючи місце проживання трьох дітей з матір'ю, районний суд виходив із того, що діти сторін періодично проживають як у матері, так і у батька, постійно з батьком проживає лише наймолодша дочка ОСОБА_3,2014 року народження. Суд вказав, що умови проживання усіх дітей у батьків рівнозначні, дозволяють проживати дітям, тому, посилаючись на положення СК України, врахувавши думку дітей та висновок органу опіки та піклування, районний суд дійшов висновку про доцільність проживання трьох наймолодших дітей з матір'ю. При цьому судом зазначено, що оскільки сину сторін ОСОБА_5 на момент розгляду справи виповнилось чотирнадцять років, його місце проживання визначається ним самим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року рішення Бродівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2019 рокускасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, стягнутих судовим наказом Бродівського районного суду Львівської області від 30 серпня 2018 року, та заборгованості з цих платежів. В іншій частині позову відмовлено. Рішення районного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору скасовано. Судові витрати ОСОБА_3 компенсовано за рахунок державного бюджету у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції у частині вирішення зустрічних позовних вимог, зазначивши, що батьком та матір'ю створені належні соціально-побутові умови для проживання та розвитку дітей, обставин щодо неналежного виконання чи невиконання батьками своїх обов'язків судом не встановлено. Апеляційний суд вказав, що районним судом правильно враховано наявність конфлікту між сторонами, звернення матері до правоохоронних органів, поведінку батька щодо матері у присутності дітей, негативний вплив на них. При цьому суд апеляційної інстанції не погодився із районним судом у частині вирішення первісних позовних вимог, оскільки суд не врахував, що молодші діти проживали з батьком, що виключає можливість стягнення з батька аліментів на їх утримання. При цьому, судом не встановлено, що ОСОБА_1 ухиляється від обов'язку утримувати дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення у частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дітей та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 182/2037/17 (провадження № 61-45311св18) та

від 04 квітня 2018 року у справі № 756/2109/16-ц (провадження № 61-5487св18), а також на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували та не надали належної правової оцінки думці дітей щодо визначення їх місця проживання, не врахували їхні інтереси, вік дітей, їхнє фактичне місце проживання. Заявник вказує, що суди не взяли до уваги, що двоє дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_3 категорично відмовились проживати з матір'ю і на теперішній час проживають разом із батьком у будинку, де створено всі належні умови, залишили поза увагою час, протягом якого вони проживали з батьком. Наголошує на тому, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення заявником відносно неї кримінального правопорушення, а також психологічного насильства. На думку заявника, позивачем за зустрічним позовом не доведено, що проживання малолітніх дітей разом із матір'ю відповідатиме якнайкращим інтересам дітей.

Судові рішення оскаржуються лише у частині вирішення зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання дітей, тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягають в силу положень

статті 400 ЦПК України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 жовтня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, під час якого народилося п'ятеро дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 26 березня 2019 року у справі № 439/1154/18 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.

Судовим наказом Бродівського районного суду Львівської області

від 30 серпня 2018 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття.

Згідно довідки про склад сім'ї № 98, виданої 23 січня 2019 року Лешнівською сільською радою Бродівського району Львівської області, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та їхні спільні діти зареєстровані у будинку по АДРЕСА_1. Власником будинку є ОСОБА_1. Загальна площа будинку становить 100 кв. м.

ОСОБА_1 з народження встановлена друга група інвалідності. Протипоказана робота з фізичним навантаженням та з тривалим перебуванням на ногах.

Відповідно до характеристики, виданої Лешнівською сільською радою Бродівського району Львівської області за підписом сільського голови, ОСОБА_1 поводиться спокійно, з повагою ставиться до старших, алкогольними напоями не зловживає, має на утриманні п'ятеро дітей, не працює, є інвалідом ІІ групи.

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання

ОСОБА_1 від 21 січня 2019 рок у будинку зареєстровані п'ятеро дітей ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_3, зазначено про наявність дитячих іграшок, взуття та приладдя для навчання. Троє дітей під час обстеження проживають з батьком, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_6.

Відповідно до довідки Бродівської районної державної адміністрації Львівської області від 12 квітня 2019 року № 592 ОСОБА_3 отримує допомогу згідно Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям".

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань ОСОБА_3 є потерпілою у кримінальному провадженні № 12019140160000078 за заявою ОСОБА_3 про спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та ОСОБА_16.

На час розгляду справи судом першої інстанції діти проживали періодично у матері та у батька. Постійно проживала з батьком лише наймолодша дочка ОСОБА_3,2014 року народження. Умови проживання дозволяють проживати усім дітям як у матері, так і в батька.

Згідно Висновку органу опіки та піклування Бродівської районної державної адміністрації Львівської області від 06 березня 2019 року № 03-39/5 визнано доцільним визначити місце проживання чотирьох малолітніх дітей:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою проживання матері ОСОБА_3 у с. Піски Бродівського району Львівської області. У висновку вказано про те, що батьки належним чином дбають про виховання дітей.

Будинок батька та той, у якому проживає матір ОСОБА_3, є облаштованими для проживання. ОСОБА_3 зареєстрована у Бродівському районному центрі зайнятості Львівської області для оформлення на роботу, з 28 лютого по 01 квітня

2019 року проходить стажування з подальшим працевлаштуванням.

Службою у справах дітей встановлено, що ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Бродівського відділення поліції з приводу протиправного поводження щодо неї з боку чоловіка ОСОБА_1. У висновку органу опіки та піклування також вказано про наявність інформації про нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень матері у присутності дітей, застосування словесних образ батька і психологічного насильства.

Опитані судом першої інстанції в судовому засіданні усі п'ятеро дітей (в присутності психолога ОСОБА_17) висловилися, що бажають жити разом з мамою та батьком і хочуть, щоб усі діти проживали разом. Останніх кілька місяців, коли не всі проживають разом, вони часто приходять один до одного і постійно спілкуються, бо відстань між селами, в яких проживають батьки, становить три-чотири кілометри, усі навчаються в одній школі. Найстарший син ОСОБА_4,2003 року народження, повідомив, що проживає з мамою, тому що батько погано до неї ставився, часто виникали між ними скандали. Він підтримує маму.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами 2 , 8 , 9 статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин 2 -4 статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК Українимати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М.

С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.

За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Нормами статті 19 СК Українивстановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог та визначення місця проживання малолітніх дітей (ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5) з матір'ю. При цьому суди попередніх інстанцій виходили із якнайкращого забезпечення інтересів дітей, врахувавши висновок органу опіки та піклування, а також думку дітей, які висловили бажання проживати всі разом із батьками, а також періодичне проживання дітей як з батьком, так і з матір'ю, які проживають недалеко один від одного.

Отже, встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітніх дітей, однакову прихильність дітей до обох батьків, а також виконання обома батьками належним чином своїх обов'язків по вихованню дітей, суди попередніх інстанцій дійшли достатньо обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір'ю. Судом апеляційної інстанції також взято до уваги наявність конфлікту між батьками та неприязні стосунки, поведінку батька щодо матері у присутності дітей, а також те, що старші сини проживають з матір'ю.

При цьому задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дітей не позбавляє батька права брати участь у вихованні дітей, підтримувати з ними регулярні стосунки, піклуватися про стан їхнього здоров'я, фізичний та моральний стан, оскільки відносини, які склалися між батьками не повинні негативно позначатися на психологічному чи фізичному стані їхніх дітей.

Розуміючи, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, а діти, які потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, якими повно встановлено обставини справи й при вирішенні спору враховано інтереси дітей.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів не бере до уваги посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 182/2037/17 (провадження № 61-45311св18) та від 04 квітня 2018 року у справі № 756/2109/16-ц (провадження № 61-5487св18), оскільки обставини, встановлені судами у цих справах, та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Доводи касаційної скарги недають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення у частині вирішення зустрічних позовних вимог - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня

2020 року у частині вирішення зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання дітей залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович