Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №522/13596/20
Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №522/13596/20
Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №522/13596/20

Постанова

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 522/13596/20

провадження № 61-2351св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 серпня 2021 року в складі судді Донцова Д. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У серпні 2020 року 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (далі також - КЕВ м. Одеси, відповідач) про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом.

Позовна заява мотивована тим, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України (далі - ЗСУ) до 06 квітня 2018 року та нині є пенсіонером Міністерства оборони України, має статус учасника бойових дій, є особою з інвалідністю ІІ групи. 02 березня 2018 року за наказом Міністра оборони України (по особовому складу) № 118 ОСОБА_1 був звільнений у запас за пунктом «б» (станом здоров`я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», при вислузі у календарному обчисленні - 36 років 08 місяців 01 день, у пільговому обчисленні - 37 років 00 місяців 21 день, із посади начальника Східного територіального управління Військової служби правопорядку м. Дніпро. Посаду залишив (здав) 06 квітня 2018 року та був направлений для зарахування на військовий облік до Приморського РВК м. Одеси. Позивач разом з сім`єю: дружиною - ОСОБА_2 та дочкою - ОСОБА_3 постійно проживають та зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , житловою площею 39,70 кв. м, яка має статус службової. У квартиру позивач вселився на підставі службового ордера серія ПР № 1769 від 06 серпня 2009 року, виданого Приморською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради за розпорядженням КЕВ м. Одеси від 23 квітня 2009 року № 330, у зв`язку з проходженням військової служби. Зважаючи на службовий статус квартири, який значно обмежує можливість реалізації житлових прав, позивач звертався до військової частини НОМЕР_1 з проханням направлення запиту до КЕВ м. Одеса про визнання права на виключення вказаної квартири з числа службових. КЕВ м. Одеси було відмовлено у виключенні займаного позивачем житла з числа службового. Позивач вважає відмову відповідача неправомірною, тому звернувся до суду із позовом і просив:

- визнати за ОСОБА_1 право на виключення з числа службового житла квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 39,70 кв. м;

- зобов`язати квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси подати до Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради клопотання про виключення з числа службового житла квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 39,70 кв. м.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на виключення з числа службового житла квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 39,70 кв. м.

Зобов`язано квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси подати до Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради клопотання про виключення з числа службового житла квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 39,70 кв. м.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не надав доказів на підтвердження обґрунтованості відмови у поданні клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності клопотання командира військової частини з цього приводу. Бездіяльність КЕВ м. Одеси обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Внаслідок бездіяльності відповідача позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Визнано необґрунтованими доводи відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання визнано необґрунтованим, оскільки позивач вже забезпечений службовим житлом у порядку черговості. Відхилено як безпідставні аргументи відповідача, що раніше ОСОБА_1 отримав житло в м. Сімферополь (АР Крим), яку залишив повнолітній дочці, оскільки ці обставини не перешкодили отриманню ним службового житла та перешкодили постановці його на квартирний облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов. Ці обставини не стали підставою для відмови у задоволенні звернення позивача щодо виключення квартири з числа службових. Доказів приватизації житла не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КЕВ м. Одеси на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, і витребувано справу з суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21. Даний спір, враховуючи його предмет, підстави, склад учасників, слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 проходив військову службу у ЗСУ.

Відповідно до витягу з послужного списку має вислугу років у календарному обчисленні - 36 років 08 місяців 01 день, у пільговому обчисленні - 37 років 00 місяців 21 день, є учасником антитерористичної операції, в якій безпосередньо брав участь у період: з 17 квітня 2014 року до 27 квітня 2014 року, з 10 березня 2015 року до 12 травня 2015 року на території Донецької та Луганської областей, є особою з інвалідністю ІІ групи відповідно до безтермінового посвідчення серія НОМЕР_2 від 05 грудня 2018 року.

02 березня 2018 року ОСОБА_1 , який займав посаду начальника Східного територіального управління Військової служби правопорядку м. Дніпро, звільнено наказом Міністра оборони України (по особовому складу) № 118 від 02 березня 2018 року з військової служби у запас за пунктом «б» частини шостої, частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу, та направлено до зарахування на військовий облік до Приморського РВК м. Одеси.

27 квітня 2009 року Приморською районною адміністрацією Виконавчого комітету Одеської міської ради Защитіну І. В. видано ордер серія ПР № 1769 на право зайняття службового приміщення жилою площею 39,70 кв. м із сім`єю у складі 3 осіб у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до відомостей № З151117-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку департамента надання адміністративних послуг Одеської міської ради, з 29 квітня 2009 року ОСОБА_1 , з 30 вересня 2016 року - його дружина ОСОБА_2 , з 09 березня 2016 року - його дочка ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 .

03 липня 2020 року ОСОБА_1 звертався з заявою до командира військової частини НОМЕР_1 з метою отримання довідки щодо перебування його на обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та проханням щодо направлення запиту до КЕВ м. Одеси про визнання права на виключення квартири з числа службових.

За довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 29 липня 2020 року ОСОБА_1 з 26 березня 2008 року перебуває на обліку військовослужбовців у загальній черзі, з 26 березня 2008 року - у першій черзі, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання житлового приміщення для постійного проживання.

Відповідно до листа № 4833/8 від 07 липня 2020 року командир військової частини НОМЕР_1 направив справу ОСОБА_1 до КЕВ м. Одеси з метою реалізації права ОСОБА_1 на виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .

Згідно із довідкою, наданою начальником КЕВ м. Одеси станом на 01 липня 2020 року ОСОБА_1 перебуває в узагальнених списках обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання в Одеському гарнізоні в загальній черзі з 26 березня 2008 року за № 2039 та в першій черзі - з 26 березня 2008 року за № 271 при військовій частині НОМЕР_1 , зі складом сім`ї 3 особи. Відповідно до довідки КЕВ м. Сімферополь № 6 від 24 березня 2008 року отриману чотирикімнатну квартиру з житлового фонду Міністерства оборони України, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , залишив своїй повнолітній дочці.

Відповідно до листа начальника КЕВ м. Одеси від 10 липня 2020 року № 2913 облікова квартирна справа полковника запасу ОСОБА_1 про виключення квартири із числа «службових» була направлена до головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ для розгляду на засіданні комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями за вих. № 2309 від 28 травня 2019 року. За результатами перевірки ця справа була повернута КЕВ м. Одеси без розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Перевіривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у чинній редакції).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) та № 712/5476/19 (пункт 19), від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72)).

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом та зобов`язання вчинити певні дії. Підставою для звернення з цим позовом стала відмова КЕВ м. Одеси у виключенні займаної позивачем квартири з числа службових.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону

України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Пунктом 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 серпня 2006 року) встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

У пункті 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями визначено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

За пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380) військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.

Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)).

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, військова служба теж була віднесена до служби публічної.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.

Позивач оскаржив дії відповідача щодо права на отримання житла, яке було надано позивачу як службове у зв`язку із проходженням військової служби у ЗСУ. Соціальна гарантія, якої, як він вважав, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, які проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби. Тому даний спір ОСОБА_1 з КЕВ м. Одеси щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).

З урахуванням наведеного колегія суддів Верховного Суду вважає, що спір позивача з відповідачем є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду.

Аналогічного правового висновку у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 03 серпня 2022 року у справі № 362/6167/20 (провадження № 61-527св22), від 07 вересня 2022 року у справі № 760/14243/20 (провадження № 61-7328св22), від 21 вересня 2022 року у справі № 642/1274/20 (провадження № 61-9456св21), від 09 листопада 2022 року у справі № 336/4583/21 (провадження № 61-7337св22), від 16 листопада 2022 року у справі № 705/615/21 (провадження № 61-15554св21), від 14 грудня 2022 року в справі № 636/4215/19 (провадження № 61-14273св20), від 15 березня 2023 року в справі № № 636/3368/21 (провадження № 61-437св23).

Таким чином, доводи касаційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження.

Суди першої та апеляційної інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судових рішень статті 263 ЦПК України та їх ухвалення з порушенням норм процесуального права, що має наслідком скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, оскільки вирішення питання про направлення справи за встановленою юрисдикцією до відповідного суду вирішується виключно за заявою позивача.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи до юрисдикції адміністративного суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови ОСОБА_1 має право звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук