Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.05.2018 року у справі №369/7004/17

Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 369/7004/17

провадження № 61-21596св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 20 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагєєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на непрацездатного батька.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 03 серпня 1967 року до 24 червня 2016 року він та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час перебування в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився ОСОБА_3

З 1992 року він є пенсіонером Збройних Сил України, з лютого 2001 року є інвалідом ІІ групи, проживає один у будинку та потребує постійного стороннього догляду і допомоги, оскільки хворіє на хронічні захворювання, контроль за якими потребує постійного лікування та оперативного втручання, що, у свою чергу, потребує значних коштів.

Його пенсія становить 2 893,32 грн та не забезпечує покриття мінімальних потреб, необхідних для проживання та лікування, а інших джерел доходів, крім пенсії, він не має.

Його єдиний син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, має постійне місце роботи та стабільне джерело доходів, допомоги йому не надає, незважаючи на його вік та матеріальний стан.

Крім того, неодноразові прохання до відповідача щодо надання йому щомісячної грошової допомоги залишились без належного реагування.

Оскільки у позасудовому порядку ОСОБА_1 не може вирішити питання щодо отримання матеріальної допомоги від сина, відповідно до статті 51 Конституції України, статей 202 203 205 206 СК України просив стягнути з ОСОБА_3 на своє утримання 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дати подання позову і довічно.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 щомісяця аліменти на утримання непрацездатного батька ОСОБА_1 у розмірі 1/6 частини всіх видів доходу (заробітку) починаючи з 03 липня 2017 року і довічно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 на час розгляду справи має 71 рік, проживає один, є військовим пенсіонером, інвалідом ІІ групи безстроково, потребує постійного стороннього догляду і допомоги, майже втратив здібність самостійно пересуватись, страждає на невиліковні захворювання: діабет у важкій формі, хронічний гепатит «С», ішемічну хворобу, поширений остеохондроз, двобічний коксартоз кульшових суглобів зі стійким больовим синдромом, гіпертонію, ІХС, дифузійний кардіосклероз та інші хвороби, а отже, є непрацездатною особою та потребує матеріальної допомоги, а відповідач ОСОБА_3 має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання свого непрацездатного батька у розмірі 1/6 частини всіх видів доходу (заробітку) довічно.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 грудня 2017 року скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні справи по суті суд першої інстанції належним чином не встановив предмет та правові підстави заявлених вимог та, стягуючи з ОСОБА_3 аліменти на непрацездатного батька ОСОБА_1, не врахував, що він звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів на непрацездатного батька на підставі статей 202 205 СК України. Висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову з огляду на те, що ОСОБА_1 дійсно потребує матеріальної допомоги, а його син має можливість надавати таку матеріальну допомогу, є необґрунтованим, а посилання позивача на те, що він за станом свого здоров'я потребує додаткових витрат на лікування та на придбання лікарських засобів, не може бути підставою для присудження йому саме аліментів.

Позивач до суду з підстав, передбачених статтями 203 206 СК України, не звертався, тому і позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача аліментів на лікування за позовними вимогами у цій справі не підлягають задоволенню.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає критеріям законності і обґрунтованості, які визначені статтею 263 ЦПК України.

Висновок апеляційного суду про те, що вирішальне значення для встановлення матеріального становища позивача має розмір його пенсії, а всі інші обставини, що були викладені позивачем у позові, не характеризують його матеріального становища, а є підставою для звернення до суду з позовом про стягнення одноразово або протягом певного періоду часу коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за хворим батьком, на підставі статей 203 206 СК України, не узгоджується з єдиною правозастосовною практикою розгляду цього питання вищими судовими інстанціями України.

Указаний спір має виняткове значення для позивача, оскільки його вирішення істотно впливає на соціально-побутові умови його існування, на що не звернув уваги апеляційний суд відповідно до частини третьої статті 274 ЦПК України.

Крім того, суд першої інстанції розглянув вказану справу в порядку загального позовного провадження, а суд апеляційної інстанції застосував спрощений порядок її розгляду, який запроваджено Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 заперечував проти доводів касаційної скарги. Вважав, що апеляційний суд, вирішуючи вказаний спір, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог про стягнення аліментів з огляду на характер пред'явлених позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на непрацездатного батька призначено до судового розгляду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пунктів 1-5 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є пенсіонером Збройних Сил України за вислугою років та знаходиться у відставці, що підтверджується посвідченням від 25 квітня 2005 року серії НОМЕР_1, виданим Оболонським районним у м. Києві військовим комісаріатом (а. с. 9).

Згідно з довідкою МСЕК від 07 лютого 2001 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з 01 січня 2001 року, захворювання отримано в період проходження військової служби. Інвалідність йому встановлена безстроково (а. с. 11).

Довідкою Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 22 червня 2017 року № 121 підтверджується, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, з 01 червня 2010 року і дотепер перебуває на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та отримує соціальні послуги догляду вдома за плату, оскільки має сина, який повинен забезпечити догляд за ним і надання допомоги. ОСОБА_1 є тяжко хворим інвалідом ІІ групи, який потребує постійного стороннього догляду (а. с. 12).

Згідно з довідкою з автоматизованої системи розрахунку пенсій Пенсійного фонду України станом на 07 березня 2017 року пенсія ОСОБА_1 з надбавками становить 2 893,32 грн (а. с.10).

З довідки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян від 30 листопада 2017 року № 14/8986 відомо, що сума пенсії ОСОБА_1 за період з жовтня 2016 року до листопада 2017 року становить 40 506,48 грн.

У довідці Виконавчого комітету Личанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 червня 2017 року № 242 вказано, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1. За вказаною адресою ОСОБА_1 проживає та зареєстрований один (а. с. 14).

З 2005 року ОСОБА_1 щорічно проходить планове лікування у Головному військовому клінічному госпіталі, ОСОБА_1 страждає на такі хронічні захворювання, як діабет у важкій формі, хронічний гепатит «С», ішемічну хворобу, поширений остеохондроз (після трьох операцій на хребті); двобічний коксартроз кульшових суглобів зі стійким больовим синдромом, гіпертонію, ІХС, дифузійний кардіосклероз та інші хвороби, вказані у виписних епікризах військового госпіталю.

Згідно з виписними епікризами № 9437, № 26109, № 483, № 10751, виданими Національним військовим медичним клінічним центром «ГВКГ», ОСОБА_1 встановлено діагноз: ускладені катаракти обох очей, цукровий діабет 2 типу, вторинноінсулінзалежний, важка форма, стан субкомпенсації; діабетична ангіопатія судин нижніх кінцівок ІІ ст.; діабетична полінейропатія ІІ ст., сенсорно-моторна форма з переважним ураженням нижніх кінцівок; діабетична ангіопатія сітківки обох очей; церебральний атеросклероз; дисциркуляторна енцефалопатія І-ІІ ст., ІХС; дифузний кардіосклероз; СН ІІА ст.; гіпертонічна хвороба ІІ ст.; поліпозний риносинусит; сечосольовий діатез; доброякісна гіперплазія передміхурової залози ІІ-ІІІ ст.; розповсюджений остеохондроз хребта з помірним больовим синдромом, стан після вторинних оперативних втручань з приводу спинно-мозкових гриж; двобічний коксартроз ІІ-ІІІ ст. з розгинально-привідними контрактурами кульшових суглобів та стійким больовим синдромом; лівобічний плече-лопатковий періартеіїт; хронічний вірусний гепатит С з незначним порушенням функції печінки; ожиріння ІІ ст., аліментарно-конституційного ґенезу; правобічний деформуючий остеоартроз ІІІ-ІV ст. правого кульшового суглоба з розгинально-привідною контрактурою, вкороченням правої нижньої кінцівки на 5 см та стійким больовим синдромом (а. с. 32-40).

У довідці з виписних епікризів Національного військо-медичного клінічного госпіталю «Головний військовий клінічний госпіталь» від 07 грудня 2017 року зазначено про те, що хворий ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, пенсіонер МО України, інвалід ІІ групи, знаходиться на обліку в указаній установі та амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Хворий ОСОБА_1 проходить лікування хронічних хвороб відповідно до виписки з медичної карти амбулаторії.

Позивач ОСОБА_1 має повнолітнього працездатного сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3, виданим Солом'янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (а. с. 44).

Згідно з довідкою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 25 вересня 2017 року № 9/26-58-08-02-08, відомо, що ОСОБА_3 за місцем роботи у Державному вищому навчальному закладі «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана» в період з 01 січня 2016 року до 30 червня 2017 року отримав заробітну плату, яка в середньому становить 13 050 грн (а. с. 105-106).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими доводи позивача про його тяжкий майновий стан, оскільки розмір пенсії, яку він отримує як військовий пенсіонер, значно перевищує розмір мінімального прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, у тому числі і для осіб, які втратили працездатність. З наданих позивачем доказів не встановлено, що його пенсія не забезпечує йому прожиткового мінімуму, встановленого законом, а посилання позивача на те, що він за станом здоров'я потребує додаткових витрат на лікування та придбання лікарських засобів, не може бути підставою для задоволення позову відповідно до статей 202 205 СК України, якими визначено підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та порядок визначення розміру присуджених аліментів.

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаним позовом, норми сімейного законодавства України, які визначають обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків, а також рішення судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла такого висновку.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).

Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.

Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо.

Статтею 203 СК України визначено, що дочка, син, крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України).

ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги посиланням на те, що він є непрацездатною особою, має 2 групу інвалідності, ряд хронічних захворювань, у зв'язку з чим переніс декілька операцій та потребує оперативного втручання в подальшому, отримує пенсію у розмірі 2 893,32 грн на місяць, більшу частину з яких витрачає на придбання лікарських препаратів, на інші потреби для забезпечення його життєдіяльності коштів не вистачає, а тому, зважаючи на скрутне матеріальне становище, він потребує матеріальної допомоги, яку має можливість надавати його повнолітній син.

Як на правове обґрунтування наведених підстав позивач посилався на статтю 51 Конституції України, статті 202 203 205 206 СК України.

Таким чином, підстави звернення до суду з указаним позовом не обмежуються позивачем виключно матеріальною складовою з огляду на низький рівень його доходу, співставлення якого із законодавчо визначеним розміром прожиткового мінімуму покладено в основу рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позову.

Зазначене співвідношення доходу позивача до встановленого законодавцем розміру прожиткового мінімуму має вирішальне значення під час вирішення спору за вимогами, пред'явленими на підставі статей 202 205 СК України, які визначають підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та порядок визначення розміру присуджених аліментів.

Водночас позивач наголошував на тому, що розмір його пенсії не покриває витрат, у тому числі і на його лікування.

Обов'язок повнолітніх дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків, окрім сплати аліментів, визначений статтею 203 СК України. Виникнення цього обов'язку пов'язано з особливими обставинами - зокрема, тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю батьків.

Такі додаткові витрати є різновидом аліментних платежів.

Мотиви ж суду апеляційної інстанції щодо відмови у позові, викладені в його рішенні, стосуються виключно відсутності правових підстав для стягнення аліментів відповідно до статей 202 205 СК України. Таким чином, висновки суду про те, що позивач не звертався до суду з позовом з підстав, передбачених, зокрема, статтями 203 206 СК України, спростовуються вищевикладеним. Суд не встановив дійсних підстав звернення до суду з указаним позовом та не враховував у сукупності докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог.

Натомість суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, з урахуванням встановлених обставин у справі, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову з підстав, зазначених позивачем.

Колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції не є законним і обґрунтованим, а тому відповідно до статті 412 ЦПК України підлягає скасуванню, в той час як рішення суду першої ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права та підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 20 лютого 2018 року скасувати. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 грудня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є.В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк