Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.11.2023 року у справі №638/12898/19
Постанова КЦС ВП від 09.11.2023 року у справі №638/12898/19
Постанова КЦС ВП від 09.11.2023 року у справі №638/12898/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 638/12898/19

провадження № 61-1804св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - керівник громадської організації «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року в складі колегії суддів Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до керівника громадської організації «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_2. про захист честі та гідності.

Позовна заява мотивована тим, що у провадженні суду перебуває кримінальна справа № 643/5836/18 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 286, частиною першою статті 135 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Провадження у зазначеній справі (№ 643/5836/18) триває.

Позивач дізнався про існування в інформаційному просторі недоведеної інформації, яка порушує його честь та гідність, що розповсюджує відповідач від імені громадської організації «ІНФОРМАЦІЯ_2» на своїй сторінці у Facebook « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Усі зазначені у публікації висловлювання відповідача (кожне окремо одне від одного та усі в цілому) є правопорушеннями, тому мають бути доведені в законному порядку і встановлені обвинувальним вироком суду.

Вважає, що існування в інформаційному просторі недоведеної інформації порушує його честь та гідність. Широке розповсюдження домислів відповідача в соціальних мережах Інтернету іншими користувачами, з посиланням на першоджерело, створює викривлену уяву щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) за участі позивача. Публікації відповідача впливають на суспільну думку щодо вини ОСОБА_1 у злочині, що йому інкримінований.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати розповсюджену керівником громадської організації «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_2 від імені вказаної організації на своїй сторінці у мережі Facebook «ІНФОРМАЦІЯ_1» інформацію недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, та порушує його честь та гідність.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано розповсюджену керівником громадської організації «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_2 від імені громадської організації «ІНФОРМАЦІЯ_2» на своїй сторінці у Facebook «ІНФОРМАЦІЯ_1» інформацію недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, та порушує честь і гідність ОСОБА_1 , а саме:

- у публікації від 22 жовтня 2017 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_3»;

- у публікації від 31 грудня 2017 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_4»;

- у публікації від 05 травня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_5»;

- у публікації від 07 травня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_6»;

- у публікації від 01 червня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_7»;

- у публікації від 06 червня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_8»;

- у публікації від 26 червня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_9»;

- у публікації від 26 червня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_10»;

- у публікації від 26 червня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_11»;

- у публікації від 01 липня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_12»;

- у публікації від 06 липня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_13»;

- у публікації від 11 липня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_14»;

- у публікації від 21 липня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_15»;

- у публікації від 23 липня 2018 року, ІНФОРМАЦІЯ_16».

Зобов`язано керівника громадської організації «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_2. спростувати у такий саме спосіб поширену інформацію та вилучити її з публічного доступу щодо обставин ДТП, яка мала місце 22 жовтня 2017 року на вулиці Салтівське шосе у місті Харкова, що порочить честь і гідність ОСОБА_1 .

Стягнуто з керівника громадської організації «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн..

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з інформацією із соціальній мережі Facebook ОСОБА_2 на своїй персональній сторінці, на якій він зазначений як « ОСОБА_4 », поширив спірну інформацію, тому він є належним відповідачем у цій справі.

Водночас заявлена позивачем до спростування інформація містить фактичні дані, тому спірні висловлювання за своїми стилістичними ознаками не можуть вважатись оціночними судженнями (вони мають стверджувальний характер, є повідомленням про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності). В оспорюваних висловлюваннях відсутні мовно-стилистичні засоби, які би свідчили про вірогідність повідомлюваного, тому вказана інформація підлягає спростуванню.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 152,60 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, зважаючи на стилістику та виклад інформації у публікаціях в цілому, відповідач висловив свої оціночні судження щодо поведінки позивача, розгляду кримінальної справи у суді першої інстанції, а викладена у публікаціях інформація, зокрема, щодо особи позивача та його поведінки, не може слугувати підставою для притягнення автора публікацій до цивільно-правової відповідальності. Незадоволення позивача змістом та формою висловлювання оціночних суджень не свідчить про порушення його прав.

Враховуючи встановлені обставини, а також баланс прав на свободу слова, на повагу до гідності та честі, на недоторканність ділової репутації, а також презумпцію невинуватості, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію, інформації стосовно позивача, поширеної відповідачем у публікаціях в соціальній мережі. Враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Разом з тим, відмова у задоволенні цього позову не позбавляє права позивача захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь, зокрема, передбачене статтею 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. За встановлених судом першої інстанції обставин та з матеріалів справи не вбачається, що позивач намагався скористатись таким правом, чи саме таке його право порушене відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

07 лютого 2023 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 16 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду ОСОБА_5 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 522/14156/14, від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/20787/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19-ц. Вказував, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином докази у справі, що унеможливило встановлення дійсних фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що інформація, яка міститься в негативних публікаціях, за своїми стилістичними ознаками не може вважатись оціночними судженнями, оскільки має стверджувальний характер, є повідомленням про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності. Отже, оспорювана інформація носить саме фактичний характер та вона вочевидь викладена у формі тверджень, оскільки стосується конкретних фактів, тому вона підлягає доведенню або спростуванню.

Поширення негативної та недостовірної інформації про позивача зі сторони відповідача виконано у стверджувальному характері та безумовно порушує особисті немайнові права позивача, зокрема, право на недоторканість і на повагу до честі та гідності. Вказані вислови не можуть вважатися оціночними судженнями щодо поведінки позивача та розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, а також звичайним незадоволенням позивача змістом та формою висловлювання, про що помилково та безпідставно зазначив суд апеляційної інстанції. Позивач не має статусу публічної (посадової) особи і не був такою особою на час ДТП та у період поширення відповідачем негативних публікацій.

Позиція інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 22 жовтня 2017 року на вулиці Салтівське шосе у місті Харкові відбулася ДТП за участю водія ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень в проваджені суду першої інстанції перебуває кримінальне провадження (справа № 643/5836/18) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 135, частиною третьою статті 286 КК України

ОСОБА_2 від імені громадської організації «ІНФОРМАЦІЯ_17» на своїй сторінці у Facebook ІНФОРМАЦІЯ_1 опубліковано публікації наступного змісту:

- у публікації від 22 жовтня 2017 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_18»;

- у публікації від 31 грудня 2017 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_19»;

- у публікації від 05 травня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_5»;

- у публікації від 07 травня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_6»;

- у публікації від 01 червня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_7»;

- у публікації від 06 червня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_20»;

- у публікації від 26 червня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_9»;

- у публікації від 26 червня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_10»;

- у публікації від 26 червня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_21»;

- у публікації від 01 липня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_22»;

- у публікації від 06 липня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_23»;

- у публікації від 11 липня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_24»;

- у публікації від 21 липня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_25»;

- у публікації від 23 липня 2018 року, що « ІНФОРМАЦІЯ_26».

ОСОБА_2 вказував, що він систематично відвідує судові засідання у кримінальній справі № 643/5836/18 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 286, частиною першою статті 135 КК України, спостерігає за поведінкою суду, учасників судового процесу, слухає пояснення свідків, потерпілих, підозрюваного, обізнаний з розвитком справи та висвітлює у соціальній мережі свої погляди, судження щодо встановленого.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Згідно з частиною першою статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення

будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 521/3841/21.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 756/4720/20.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 523/19505/21 викладено висновок про те, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням».

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 759/16306/21-ц.

У статті 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства». Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (рішення у справах «Лінгенс проти Австрії», «Карпюк та інші проти України»).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України»).

ЄСПЛ вказує, що у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Українська Прес-Група» проти України»).

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15 зазначено, що «право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку. Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Конвенції захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Хоча виступ ОСОБА_2 в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_27» на телеканалі «1+1» і містив провокативні вислови, однак ці висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони є оцінкою дій і не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що відповідач звинуватив позивача у скоєнні конкретних злочинів, не мають під собою жодних підстав, оскільки останній висловлював свою думку стосовно певного кола політичних діячів, використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби, і до цього висловлювання не можуть застосовуватись критерії кримінальних звинувачень. Висловлювання ОСОБА_2 є оціночним судженням, оскільки відображають власні думки відповідача, його особисте сприйняття діяльності певного кола осіб і не можуть бути витлумачені як повідомлення конкретних фактів з життя позивача».

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 761/28992/15-ц зазначено, що «суди виходили із того, що висвітлення відповідачами в мережі Internet інформації про неправдивість відомостей в декларації позивача про доходи, висловлювання «Аферистка» щодо ОСОБА_2, посилання на її перебування «в московському СІЗО» не порушують немайнові права позивача та не характеризують її як злісного порушника законів. Вказані висловлювання є оціночним судженням, оскільки не містять конкретних даних щодо оцінки дій ОСОБА_2 в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій у слові «аферистка», а володіння нерухомістю за кордоном та перебування у «московському СІЗО» не є такими, що порочать честь і гідність позивача. Колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що вислів «аферистка» не містить посилань на вчинення ОСОБА_2 конкретного кримінально караного діяння та за правовою оцінкою є суб`єктивною думкою відповідачів, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати».

У постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 761/38583/19 вказано, що «відсутність зареєстрованих кримінальних проваджень щодо факту надання позивачем вказівок організувати акцію поблизу Адміністрації Президента України та її фінансування не свідчить про недостовірність поширеної інформації, а лише свідчить про те, що за цією інформацією не порушено кримінальних проваджень. Посилання позивача та висновки апеляційного суду щодо порушення принципу презумпції невинуватості є безпідставними, з огляду на таке. … ЄСПЛ констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин».

Отже, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

На підставі викладеного просив визнати, що інформація, поширена відповідачем у мережі Інтернет на сторінці у Facebook « ІНФОРМАЦІЯ_1 », недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, та порушує честь і гідність ОСОБА_1 .

Водночас побудова конструкцій спірних виразів свідчить про те, що зазначена інформація є власною думкою, оціночним судженням, оскільки автор висловив лише власні переконання та погляди щодо поведінки ОСОБА_1 , розгляду кримінальної справи у суді першої інстанції, а також надано критичну оцінку вказаним обставинам. Відповідач висловлював свою думку стосовно певних дій ОСОБА_1 та інших осіб, використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень

мовно-стилістичні засоби. Таким чином, оспорювані висловлювання відносно особи позивача у публікаціях у мережі Інтернет на сторінці у Facebook є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідача.

Встановивши, що у контексті оскаржуваної інформації у цілому, з огляду на використані мовно-стилістичні засоби, вона має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень відповідача щодо поведінки позивача, розгляду кримінальної справи у суді першої інстанції, тому зазначена інформація не може бути підставою для притягнення автора публікацій до цивільно-правової відповідальності, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 522/14156/14, від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/20787/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19-ц, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 522/14156/14 позивач (класний керівник) звернулася до суду з позовом, в якому просила спростувати інформацію, поширену батьком малолітньої особи, яка навчається у загальноосвітній школі. Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року залишено без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову частково. Касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що інформація, поширена відповідачем щодо позивача у мережі Інтернет, є недостовірною та такою що порушує її права, свободи, порочить честь і гідність та ділову репутацію, оскільки численними перевірками не встановлено факту зборів за вказівкою позивача коштів з батьків учнів і її неправомірної поведінки щодо обставин, наведених відповідачем; крім того, позивач, яка є вчителем початкових класів, позитивно характеризується, має кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії», педагогічне звання «вчитель-методист», має відповідні нагороди за сумлінну працю, що свідчить про те, що поширена про неї недостовірна інформація порочить її честь, гідність та ділову репутацію.

У справі № 761/37180/17 заступник начальника управління Головного слідчого управління Національної поліції України просив визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію і підлягає спростуванню інформацію стосовно нього, поширену приватним акціонерним товариством «Телеканал «Інтер». Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року скасовано в частині постанову апеляційного суду (щодо частини поширеної інформації) та залишено в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, у решті залишено без змін постанову апеляційного суду. Касаційний суд вказував, що приватне акціонерне товариство «Телеканал «Інтер» (відповідач) поширило у передачі інформацію, частина якої порушує презумпцію невинуватості та негативно впливає на немайнові права позивача (інформація не є оціночними судженнями, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами; у результаті розгляду справи не здобуто доказів на підтвердження достовірності вищевказаної поширеної негативної інформації); інша частина інформації не може вважатись такою, що порушує межі допустимої критики з боку засобу масової інформації відносно державного службовця, а також такою, що порушує немайнові права позивача на повагу до його гідності та честі, на недоторканність ділової репутації, не свідчить про необхідність втручання у право засобу масової інформації на поширення інформації про державного службовця, а тому така інформація відповідно до вимог частини першої статті 277 ЦК України не підлягає спростуванню.

Предметом вимог позивача у справі № 760/20787/18 до Національного антикорупційного бюро України є визнання інформації, такою, що порушує немайнові права на використання імені та недоторканність ділової репутації, зобов`язання вчинити дії. Вимоги мотивовані тим, що відповідач на своєму офіційному сайті розмістив публікацію, яка інформує про хід розслідування кримінальних проваджень, розпочатих за фактом заволодіння коштами двох державних підприємств України; позивач є одним із обвинувачених в об`єднаному провадженні; у цій публікації стверджується про доведеність вини позивача у кримінальному провадженні, при цьому судовий розгляд цього провадження ще не відбувся і судом не постановлено обвинувального вироку стосовно особи позивача. Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року погодився з висновками апеляційного суду про часткове задоволення позову. Касаційний суд зазначив, що відповідачем не порушено немайнове право позивача на ім`я, оскільки останній був народним депутатом України (1998-2015 роки), головою комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, а також є публічною особою; зазначення імені позивача у публікації на офіційному сайті відповідача до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього є прямим порушенням положення частини четвертої статті 296 ЦК України незалежно від того, чи є така особа публічною або не має статусу публічної особи.

Предметом позовних вимог у справі № 484/2781/19-ц є визнання недостовірною і такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформації, поширеної відповідачем на засіданні бюро міської партійної організації про те, що позивач здійснив замах на його (відповідача) життя з власною помстою у зв`язку із викриттям корупційних діянь у засобах масової інформації. За результатом касаційного перегляду справи залишено без змін судові рішення про задоволення позову. Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року вказував, що спірні висловлювання щодо дій позивача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості, оскільки дії, про які заявляє відповідач, підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення його слів щодо діяльності позивача до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність; посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, неповно з`ясував обставини справи, оскільки оскаржувана постанова прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Довід касаційної скарги щодо помилкового зазначення апеляційним судом про статус позивача як публічної особи є обґрунтованим, проте не впливає на правильність вирішення спору по суті та не є підставою для скасування оскаржуваної постанови. Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаного судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська