Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.06.2019 року у справі №497/1638/17

Постанова

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 497/1638/17

провадження № 61-10792св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Болградської райдержадміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 26 липня 2018 року у складі головуючого-судді

Кравцової А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Болградського районного суду Одеської області від 05 березня 2015 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розлучення всі витрати на сина вона несе самостійно. Відповідач ухиляється від свого обов'язку щодо утримання їхньої дитини, повноцінний розвиток якої потребує постійних матеріальних затрат, нехтує своїми батьківськими обов'язками щодо дитини.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно в розмірі 2 000
грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 жовтня

2017 року та до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 26 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 в частині позбавлення батьківських прав відповідача

ОСОБА_2 Задоволено позовну вимогу ОСОБА_1 в частині стягнення на її користь аліментів з ОСОБА_2 для утримання дитини - їхнього спільного сина ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 2 000 грн щомісячно, але не менше

50 % прожиткового мінімуму, встановленого законом, для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 30 жовтня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено до негайного виконання рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки малолітній

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з матір'ю, а відповідач матеріально не утримує сина, хоча обов'язок утримувати своїх дітей до повноліття покладений, як на батька, так і на матір, позов в частині стягнення аліментів підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем того, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина відповідатиме його інтересам, а також із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а відповідач бажає брати участь у вихованні дитини.

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Болградського районного суду Одеської області від 26 липня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд не здійснював перегляд рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів, оскільки воно не оскаржувалось сторонами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до суду касаційної інстанції касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх судових інстанцій в частині позбавлення батьківських прав та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно не враховано те, що відповідач взагалі не приймає участі у вихованні сина, останній неодноразово здійснював домашнє насильство над нею в присутності сина, що негативно впливає на емоційний стан дитини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Відзиву на касаційну скаргу не подано.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, щодо законності та обґрунтованості.

Судові рішення в частині вирішення позову про стягнення аліментів не оскаржуються, тому касаційним судом не переглядаються.

Виклад фактичних обставин справи, встановлених судами

17 січня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб Першим Малиновським відділом державної РАЦС Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 25.

Від шлюбу у сторін, ІНФОРМАЦІЯ_2, народився ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини.

Заочним рішення Болградського районного суду Одеської області від 05 березня 2015року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано.

Сторони не оспорюють факт проживання малолітнього сина ОСОБА_3 з матір'ю, яка сумлінно піклується про сина.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, навчається у 6-Б класі КЗ "Одеська загальноосвітня санаторна школа-інтернат № 6 І-ІІ ступенів".

Згідно з висновком Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 986/01-11 від 10 липня 2017 року, як органу опіки та піклування, за місцем фактичного проживання дитини, відсутні підстави вважати доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто прав наданих батькам до досягнення їх дитиною повноліття на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на нього, який порушує батьківські обов'язки.

Суди дійшли вірного висновку про те, що з огляду на факт того, що ОСОБА_5 бажає брати участь у вихованні дитини, оскільки ним вживались неодноразові спроби щодо можливості побачень з сином, його відвідин та можливості брати участь у вихованні дитини, тому підстави для позбавлення його батьківських прав відсутні.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо своєї дитини та винятковості даного випадку, яка б свідчила про наявність підстав для застосування до ОСОБА_5 крайнього заходу впливу, у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо малолітнього сина.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання своєї дитини висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 26 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська