Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.12.2018 року у справі №723/3488/17

Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 723/3488/17

провадження № 61-5558св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернівецької області у складі колегії суддів:

Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю., від 05 листопада 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі -

ПАТ "Укрсоцбанк", банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 10 жовтня 2008 року між банком та

ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 15% річних, яку у подальшому збільшено на підставі додаткової угоди від 07 листопада 2008 року до 16% річних, з кінцевим поверненням кредиту до 09 жовтня 2013 року. На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору цього ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, банк просив стягнути з нього та поручителя у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, яка станом на 18 серпня 2017 року складала 61 587,33 доларів США, із яких:

28 222,41 доларів США - тіло кредиту; 33 364,92 доларів США - проценти.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про припинення договору поруки з 09 квітня 2014 року, посилаючись на те, що банк пропустив шестимісячний строк звернення до неї із вимогами про погашення заборгованості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області

від 15 червня 2018 року у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано зобов'язання, що виникло з договору поруки від 10 жовтня 2008 року, укладеного між

ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 таким, що припинило свою дію 09 квітня 2014 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, однак така не підлягає стягненню у зв'язку із пропуском банком позовної давності, про застосування якої заявив позичальник, оскільки строк дії кредитного договору закінчився 09 жовтня 2013 року, а із позовом банк звернувся лише 19 грудня 2017 року.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд виходив з того, що слід визнати припиненими зобов'язання, що виникли з договору поруки, оскільки банк пропустив шестимісячний строк, встановлений частиною 4 статті 559 ЦК України, для звернення до суду із позовом до поручителя.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 листопада 2018 року рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області

від 15 червня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ "Укрсоцбанк".

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 687,53 доларів США.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано зобов'язання, що виникло з договору поруки від 10 жовтня

2008 року, укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2, припиненим.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову банку до позичальника є помилковими, оскільки між сторонами кредитного договору 31 серпня

2009 року укладено додаткову угоду, якою вони встановили строк дії кредитного договору до 09 лютого 2016 року. Отже, звернувшись до суду із цим позовом 19 грудня 2017 року, банк не пропустив позовну давність до усієї заборгованості, а лише до певної її частини, враховуючи останній внесений позичальником платіж 24 жовтня 2012 року. У зв'язку із вищевикладеним, суд першої інстанції дійшов й помилкового висновку про припинення поруки на підставі частини 4 статті 559 ЦК України, однак порука є припиненою на підставі частини першої цієї статті, оскільки банк та позичальник уклали додаткову угоду від 31 серпня 2009 року про збільшення строку дії кредитного договору без згоди поручителя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині часткового задоволення позову

ПАТ "Укрсоцбанк", посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги укладену між банком та позичальником додаткову угоду

від 31 серпня 2009 року, оскільки її було надано позивачем лише на стадії апеляційного перегляду судового рішення, що є грубим порушенням цивільного процесуального законодавства. Позивач не надав доказів неможливості подання такого доказу у суді першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від його волі.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року від АТ "Укрсоцбанк" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги

ОСОБА_1 та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Від ОСОБА_2 також надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просила скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення позову банку та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 30 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 15% річних з кінцевим поверненням кредиту до 09 жовтня 2013 року.

На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору цього ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

07 листопада 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до кредитного договору, відповідно до якого сторони збільшили процентну ставку за користування кредитом до 16% річних. Відповідні зміни були внесенні й у договір поруки.

31 серпня 2009 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до кредитного договору, відповідно до якого термін погашення кредиту встановлено не пізніше 09 лютого 2016 року.

Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості, позичальник належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 18 листопада 2017 року у нього перед банком утворилась заборгованість у розмірі 61 587,33 доларів США, із яких:

28 222,41 доларів США - тіло кредиту; 33 364,92 доларів США - проценти.

Останній платіж, за наданим банком розрахунком, позичальник здійснив

24 жовтня 2012 року.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ "Укрсоцбанк" здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог банку до позичальника, то відповідно до

статті 400 ЦПК України її законність в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 колегією суддів не перевіряється.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов'язань за кредитним договором від 10 жовтня 2008 року, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення такої заборгованості за останні три роки, що передували зверненню банку з цим позовом (з 2014 року по 2017 рік), враховуючи сплив позовної давності до іншої її частини, а саме з у розмірі 10
687,53 доларів США, що складається із: 6 019,44 доларів США - тіло кредиту;

4 668,09 доларів США - проценти.

Здійснений судом апеляційної інстанції розрахунок заборгованості відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо прийняття доказу на стадії апеляційного перегляду судового рішення не є підставою для скасування оскаржуваної постанови. Зі змісту наданого банком до суду першої інстанції розрахунку вбачається, що датою закінчення розрахунку за кредитним договором

є 09 лютого 2016 року (а. с. 20), що відповідає умовам укладеного між сторонами додаткового договору від 31 серпня 2009 року, якою було збільшено строк дії кредитного договору до 09 лютого 2016 року, а тому ці обставини були відомі ще на стадії розгляду справи судом першої інстанції.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) й дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до частини 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах

З конструкції частини 3 статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Верховний Суд враховує поведінку відповідача ОСОБА_1, який, підписавши вказаний вище додатковий договір та достовірно знаючи про його умови, приховав обставину щодо збільшення строку дії кредитного договору у суді першої інстанції та у заяві про застосування позовної давності вказував лише про умови кредитного договору у цій частині у первісній його редакції (а. с. 106,107).

Вказані дії хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом з боку

ОСОБА_1.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Чернівецької області

від 05 листопада 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович