Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 201/17000/17

провадження № 61-19834св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2018 року у складі судді

Демченко Е. Л. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня

2018 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

Заява мотивована тим, що 30 жовтня 2017 року постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/14962/17 було визнано незаконним його затримання міліцією, яке відбулося 14 вересня 2009 року.

Вказував, що у зв`язку з незаконним затриманням та протиправною поведінкою співробітників правоохоронних органів, примусовою госпіталізацією у психіатричний заклад було порушено його конституційні права, спричинено матеріальну шкоду та моральні страждання.

Зазначав, що матеріальна шкода становить 10 000 доларів США і 3 500 грн, які були вкрадені з його помешкання одразу після його затримання, а з урахуванням вимог статті 625 ЦК України, 3 % річних та інфляційні витрати, вона відповідно склала 12 667,70 доларів США і 10 000 грн. На відшкодування моральної шкоди просив суд стягнути з держави 15 000 євро або 466 650 грн за курсом Національного банку України.

Посилаючись на те, що йому спричинено значну матеріальну шкоду та моральні страждання, ОСОБА_1 просив суд, враховуючи тяжкість та незворотність наслідків, стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь у рахунок відшкодування майнової шкоди 12 667,70 доларів США та 467 650 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня

2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним затриманням його співробітниками міліції 14 вересня

2009 року, за рахунок коштів державного бюджету 10 000 грн.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що вирішуючи вимоги заявника про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що заявнику внаслідок незаконного затримання співробітниками правоохоронних органів було завдано моральної шкоди, факт спричинення якої знайшов своє об`єктивне підтвердження у судовому засіданні, у зв`язку з чим суд вважав за необхідне задовольнити вимоги заявника, з урахуванням його моральних та душевних страждань, та стягнути на його користь 10 000 грн. Вказана сума, на переконання суду, є максимально можливою, з урахуванням того, що заявник на обґрунтування заявленої ним суми грошових коштів на відшкодування моральної шкоди лише зазначив, що остання полягала у душевних хвилюваннях, одночасно з цим заявником не було доведено, у порядку визначеному ЦПК України, наявність обставин, які б свідчили, зокрема про погіршення стану його здоров`я, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, завдання шкоди його репутації тощо.

Не погоджуючи із вказаним судовим рішенням Державна казначейська служба України та ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого

2018 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України повернуто заявнику.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що апеляційна скарга подана 05 лютого 2018 року у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України підписана представником Державної казначейської служби України, який діє на підставі довіреності і не є адвокатом. Тобто вказана апеляційна скарга подана особою, яка не має права її підписувати, тому на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України її необхідно повернути заявнику.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні заяви щодо стягнення матеріальної шкоди. Ухвалу суду першої інстанції змінено в частині стягнення моральної шкоди, збільшено розмір стягнутої моральної шкоди з 10 000 грн до 30 000 грн. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заявнику було заподіяно моральну шкоду неправомірними діями працівників правоохоронних органів, тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви та стягнення суми в рахунок відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, втім колегія суддів вважала за необхідне збільшити суму, яка підлягала до стягнення за завдану заявнику моральну шкоду, до 30 000 грн. Заяву ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди вважав такою, що не підлягає задоволенню саме у зв`язку з тим, що завдання йому матеріальної шкоди не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому ухвала суду в частині відмови у задоволенні стягнення матеріальної шкоди підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні заяви щодо стягнення матеріальної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2018 року,

Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив змінити постанову суду апеляційної інстанції та задовольнити його заяву у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року справу за позовом

ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи повноваження представника щодо представництва інтересів Державної казначейської служби України, застосував загальну норму права замість спеціальної, яка підлягала застосуванню, а саме застосовано абзац 1 підпункт 11 пункт 16-1 Розділу XVПерехідних положень Конституції України замість абзацу 2 підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV Перехідних положень Конституції України, згідно якого представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що стосовно питання про майнову шкоду суд апеляційної інстанції не обґрунтував свої мотиви неналежності та недопустимості доказів, зокрема показань свідка та копії належно завіреної постанови слідчого у кримінальній справі. Саме вимога обґрунтованості судового рішення була порушена стосовно статей 1176 та 1177 ЦК України, пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, пункту 5 статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права на які, як на підставу для відшкодування майнової шкоди, послався заявник. Необґрунтованим є також розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України № 2» було вирішено частину тих самих правовідносин, що є предметом розгляду цієї справи і встановлений взірець розміру відшкодування моральної шкоди.

Відзив на касаційні скарги не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що згідно рішення ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України № 2» 23 липня 2009 року секретарем Дніпропетровського окружного адміністративного суду, у зв`язку із надходженням листів, в яких містилися образливі зауваження на адресу суддів, було складено протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначалось, що заявник висловлює свою неповагу до суду. Справу було передано на розгляд до Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська.

Цього ж дня районний суд провів засідання, вивчивши матеріали справи і заслухавши ОСОБА_1 , та призначив стаціонарну судово-психіатричну експертизу у відділенні судово-психіатричних експертиз Дніпропетровської обласної клінічної психіатричної лікарні.

Із зали засідань міліція доправила ОСОБА_1 до Красногвардійського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України

м. Дніпропетровська, де він знаходився близько трьох годин, потім його доправили до психіатричної лікарні.

04 серпня 2009 року голова Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська надав міліції вказівки зібрати відомості про особу заявника, які були необхідні психіатричній лікарні для встановлення стану його психічного здоров`я. Міліції надано вказівки, зокрема, зібрати усі документи, пов`язані із психіатричним лікуванням або медикаментозною терапією заявника, а також характеристики на нього від його родичів, сусідів та колег.

06 серпня 2009 року місцева поліклініка повідомила міліцію, що заявник не проходив психіатричного лікування та не перебуває під психіатричним спостереженням. 02 вересня 2009 року Красногвардійський суд надіслав міліції вказівки забезпечити явку заявника для проведення стаціонарного судово-психіатричного обстеження.

14 вересня 2009 року міліція знову доправила ОСОБА_1 до психіатричної лікарні. Цю обставину стосовно доправлення міліцією ОСОБА_1 до психіатричної лікарні 14 вересня 2009 року та його затримання саме у межах процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення було встановлено пунктом 18 рішення ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України (№ 2)».

Наведеним вище рішенням ЄСПЛ було оголошено прийнятними скаргу стосовно примусових госпіталізації і тримання заявника у психіатричній лікарні, а також його скаргу стосовно збирання органами внутрішніх справ відомостей про нього, постановлено, що було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, порушення 8 Конвенції, стягнуто із держави - відповідача на користь ОСОБА_1 суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися: 5 000 (п`ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди; та 120 (сто двадцять) євро компенсації судових та інших витрат.

30 жовтня 2017 року постановою судді Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська Ходаківського М. П. у справі № 201/14962/17 було визнано затримання ОСОБА_1 міліцією 14 вересня 2009 року незаконним.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Щодо ухвали апеляційного суду

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно з підпунктом 18 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

У підпункті 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України встановлено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у судах апеляційної інстанції здійснюється з 01 січня

2018 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.

Повертаючи апеляційну скаргу особі, що її подала у лютому 2018 року, суд апеляційної інстанції послався на підпункт 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та помилково вважав, що з

01 січня 2018 року таку скаргу може подавати виключно прокурор або адвокат, не врахувавши, що її подав представник в інтересах Державної казначейської служби України, тобто органу державної влади, представництво якого у суді повинно здійснюватися виключно прокурорами або адвокатами з 01 січня 2020 року (абзац 2 підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України).

Висновок апеляційного суду ґрунтується на неправильному тлумаченні підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, що призвело до ухвалення судового рішення з порушенням норм Конституції України й ЦПК України та безпідставно позбавило відповідача права апеляційного оскарження рішення суду, що є порушенням права на справедливий суд.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України для скасування ухвали апеляційного суду, з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Щодо розгляду справи по суті

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Згідно із частиною другою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статей 1-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1)заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2)майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3)штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4)суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За таких обставин та з підстав, передбачених указаними нормами матеріального права, правильними, законними та обґрунтованими є висновки апеляційного суду при визначенні розміру моральної шкоди. Апеляційний суд правильно керувався засадами розумності, виваженості та справедливості та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з держави на користь ОСОБА_1 30 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що завдання матеріальної шкоди ОСОБА_1 не підтверджується належними та допустимими доказами.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого

2018 року скасувати, справу передати до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта