Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.10.2024 року у справі №522/5185/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 522/5185/22

провадження № 61-9803св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеська міська рада, ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року в складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року в складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

В обґрунтування позову вказала, що у квітні ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , який не залишив заповіту. До складу спадкового майна входить 250/1000 квартири АДРЕСА_1 , у якій спадкодавець проживав до часу відкриття спадщини.

Вона звернулась із заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса, який листом від 09 листопада 2021 року повідомив її, що у зв'язку із пропуском строку для прийняття спадщини вона вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті батька.

Зазначила, що строк для прийняття спадщини пропущений нею внаслідок того, що на час відкриття спадщини вона разом із батьком не проживала, відносини з ним не підтримувала, тому про смерть батька не була обізнана. У проміжок часу з моменту відкриття спадщини вона мала низку захворювань, у зв`язку з чим проходила курси лікування. Також вона виховує дочку, ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка періодично хворіє на ГРВІ та бронхіт, у зв`язку з чим потребує лікування та піклування. З березня 2020 року в Україні був введений карантин з метою запобігання поширення COVID-19, здійснювались протиепідемічні заходи. З 24 лютого 2022 року на території всієї України введений військовий стан, а тому на час дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється. Враховуючи вищенаведені обставини у сукупності, позивачка вважає, що причини пропуску не строку на прийняття спадщини після смерті батька є поважними, тобто такими, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовував свої висновки недоведенням позивачкою поважності причин пропуску строку прийняття спадщини після смерті батька та відсутністю підстав для визначення їй додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Разом із тим суди вказали про те, що надані позивачкою медичні довідки не підтверджують наявність у неї важких хвороб, а лише можуть свідчити про проведення останньою повного медичного огляду - комплексу медичних втручань, що проводяться з метою виявлення патологічних станів, захворювань і факторів ризику їхнього розвитку. Суди також відхилили посилання позивачки на наявність у неї малолітньої доньки, яка періодично хворіє, зазначивши, що хвороба дітей спадкоємця не може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки заяву про прийняття спадщини спадкоємець подає особисто або надсилає поштовим зв`язком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/22 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). В обґрунтування доводів касаційної скарги у цій частині заявник вказала, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив їй у задоволенні клопотання про заміну представника.

У серпні 2024 року Одеська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачка ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_4 , який помер у квітні 2018 року.

До складу спадщини після смерті ОСОБА_4 увійшли 250/1000 частин квартири АДРЕСА_1 .

05 червня 2018 року із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 до державного нотаріуса звернулась ОСОБА_2 , діючи як законний представник від імені свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши, що останній є сином померлого ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 до державного нотаріуса звернулась дочка останнього - ОСОБА_1 .

Листом від 09 листопада 2021 року № 1196/02-14 державний нотаріус Приморської державно нотаріальної контори у м. Одеси Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Чорна С. Г. повідомила позивачці ОСОБА_1 , що вона пропустив строк для подачі заяви про прийняття спадщини та запропонувала звернутись до суду для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 у квітні 2018 року для її прийняття відповідно до статті 1270 ЦК України був визначений строк шість місяців.

У справі, що переглядається, суди установили, що строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , встановлений статтею 1270 ЦК України, закінчився через шість місяців з дня відкриття спадщини, тобто у жовтні 2018 року.

Отже, ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до державного нотаріуса Приморської державно нотаріальної контори у м. Одеси Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) 29 вересня 2021 року, з пропуском встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини майже на 3 роки.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У постанові від 28 березня 2022 року в справі № 750/2158/21 (провадження № 61-753св22) Верховний Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини до спливу шестимісячного строку, встановленого для її прийняття.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дав належну оцінку обставинам, на які посилалася позивачка на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у неї об'єктивних, непереборних і істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті у квітні 2018 року свого батька ОСОБА_4 .

Суди також правильно вказали про те, що надані позивачкою медичні довідки не підтверджують наявність у неї важких хвороб, а лише можуть свідчити про проведення останньою повного медичного огляду - комплексу медичних втручань, що проводяться з метою виявлення патологічних станів, захворювань і факторів ризику їхнього розвитку.

Водночас суди підставно відхилили посилання позивачки на наявність у неї малолітньої доньки, яка періодично хворіє, зазначивши, що хвороба дітей спадкоємця не може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки заяву про прийняття спадщини спадкоємець подає особисто або надсилає поштовим зв`язком.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем надано суду достатньо доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини не заслуговують на увагу, оскільки суди надали належну правову оцінку доводам сторін, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження і необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від сталої судової практики у спірних правовідносинах та висновку щодо застосування норм права, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Аргументи касаційної скарги за своїм зміст зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки і доказів і обставин в тому контексті, який, на переконання позивачки, свідчить про наявність правових підстав для визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин, а переоцінка доказів знаходиться поза межа повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права колегія суддів зазначає про таке.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивачки ОСОБА_1 на підставі довіреності від 17 травня 2022 року, виданої Одеським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, представляв адвокат Осадчий А. Ю.

Протокольною ухвалою суду від 18 квітня 2024 року позивачці відмовлено у задоволенні клопотання про заміну представника.

Статтею 24 Закону «Про безоплатну правничу допомогу» визначено підстави та порядок заміни адвокатів або працівників центрів з надання безоплатної правничої допомоги, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу.

Частиною другою цієї статті визначено, що адвоката або працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу, може бути замінено на адвоката або працівника такого центру за рішенням центру з надання безоплатної правничої допомоги.

Оскільки позивач не надала, а матеріали справи не містять рішення центру з надання безоплатної правничої допомоги про заміну наданого позивачці адвоката Осадчого А. Ю., за наявності чинної довіреності від 17 травня 2022 року, суд апеляційної інстанції не мав правових підстав для заміни представника позивача, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідного клопотання.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Посилання у касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року в справі № 750/262/22 колегія суддів відхиляє, оскільки заявником не наведено мотивів та аргументів для такого відступу, судова практика з указаного питання стала та сформована, а тому колегія суддів не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у вказаній постанові.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара