Постанова КЦС ВП від 07.05.2025 року у справі №522/21027/20

Друк

Пошук

217

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.05.2025 року у справі №522/21027/20

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 522/21027/20

провадження № 61-3607св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк»,

треті особи:Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Перший Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерій Миколайович, Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» на постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року в складі колегії суддів Лозко Ю. П., Коновалової В. А., Назарової М. В. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», треті особи: Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Перший Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерій Миколайович, Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Державна казначейська служба України, про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» (далі - ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС») звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати арешти, накладені на нерухоме майно: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на все майно, що належить боржниці ОСОБА_1 із забороною відчуження будь-якого майна, що їй належить:

- номер запису про обтяження 7307602 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 02 червня 2008 року, підстава обтяження - ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 26 травня 2008 року в справі 2-1669/08;

- номер запису про обтяження 8052663 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 10 жовтня 2008 року, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18 жовтня 2008 року, серія АН, № 392013, видавник - Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції;

- номер запису про обтяження 8729027 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 19 травня 2009 року, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 травня 2009 року, серія АН, № 392822, видавник - Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції;

- номер запису про обтяження 8758005 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 28 травня 2009 року, підстава обтяження - постанова про арешт майна божника та оголошення заборони на його відчуження від 23 квітня 2009 року, серія АА, № 613415, видавник - Перший Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції;

- номер запису про обтяження 9326274 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 08 грудня 2009 року, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 грудня 2009 року, серія АА, № 613947, видавник - Перший Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції;

- номер запису про обтяження 10145205 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 16 серпня 2010 року, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 травня 2010 року, серія АА, № 144026, видавник - Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області;

- номер запису про обтяження 10786061 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 03 лютого 2011 року, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника від 25 листопада 2010 року № 22978407, видавник - Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції;

- номер запису про обтяження 35478132 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 13 лютого 2020 року, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника від 13 лютого 2020 року № 61269617, видавник - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк В. М.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), укладено кредитний договір № 11101160000, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти, а останній зобов`язався прийняти їх та повернути банку у визначений термін.

На забезпечення виконання кредитного зобов`язання між сторонами було укладено іпотечний договір, за яким передано в іпотеку належне позичальнику нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2008 року у справі 2-1669/08 позов АКІБ «УкрСиббанк» задоволено, стягнено з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 22 грудня 2006 року № 11101160000, яка складається з: суми заборгованості за простроченим кредитом у розмірі 1 060 500,00 грн; суми заборгованості за простроченими процентами у розмірі 73 108,60 грн; суми пені за несвоєчасну сплату кредиту у розмірі 1 518,59 грн; суми пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом у розмірі 3 382,09 грн, а всього 1 138 509,28 грн.

На підставі рішення суду державний виконавець Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрив виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

13 травня 2020 року ПАТ «Дельта Банк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», відступило ТОВ «УКРТЕБ ПЛЮС» право вимоги за кредитним та іпотечним договорами відповідно до договору про відступлення прав вимоги № 2244/К/1. Таким чином, всі права кредитора та іпотекодержателя набуло ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС».

22 вересня 2020 року ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» подало до Малиновського районного суду м. Одеси заяву про заміну сторони виконавчого провадження.

Позивач зазначав, що заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2008 року у справі 2-1669/08 не виконано, однак існують арешти, накладені на спірну квартиру, які унеможливлюють задоволення вимог іпотекодержателя спірного майна з найвищим пріоритетом згідно зі статтею 2 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яким є ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 09 грудня 2021 року, з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 14 грудня 2021 року, позов ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» задовольнив частково.

Скасував арешт нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , що належить боржниці ОСОБА_1 :

- номер запису про обтяження 8052663 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 10 жовтня 2008 року, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 жовтня 2008 року, серія АН, № 392013, видавник - Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції;

- номер запису про обтяження 10145205 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 16 серпня 2010 року, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13 травня 2010 року, серія АА, № 144026, видавник - Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області;

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», суд першої інстанції керувався тим, що існують арешти, накладені на спірну квартиру, іпотекодержателем якої є позивач, який має найвищий пріоритет відповідно до статті 2 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Однак суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» про скасування арешту, накладеного на все майно, що належить ОСОБА_1 , та заборону на його відчуження, оскільки предметом судового розгляду у цій справі є спірна квартира. Також суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» про скасування арешту спірної квартири (номер запису 7307602 від 02 червня 2008 року), накладеного на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 26 травня 2008 року в справі № 2-1669/08, оскільки такий арешт підлягає скасуванню судом, який його наклав.

Одеський апеляційний суд постановою від 06 лютого 2024 року апеляційні скарги АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» та Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнив.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, висновки суду про задоволення позовних вимог зроблені за неналежного (неповного) суб`єктного складу, тому ухвалене з порушенням норм процесуального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 березня 2024 року ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» через засоби поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норму матеріального права, а також не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 905/386/18. Також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме за відсутності у позивача та суду об`єктивної можливості (через знищення матеріалів виконавчого провадження у зв`язку з тривалим часом, що пройшов з дати закінчення виконавчого провадження) встановити стягувача у виконавчому провадженні, у межах якого було накладено арешт на іпотечне майно.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що до справи не залучено всіх відповідачів, на права яких може вплинути рішення суду, не взяв до уваги те, що арешт від 13 лютого 2020 року № 35478132, який просив скасувати позивач, був накладений приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В. М. у межах виконавчого провадження № 61269617, де боржником є ОСОБА_1 , а стягувачем - АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк», які залучені до розгляду цієї справи. Оскільки щодо зазначеного обтяження до справи залучено всіх осіб, права та інтереси яких може стосуватися його скасування, то висновки суду апеляційної інстанції про відмову у цій частині позовних вимог є безпідставними.

Щодо записів про обтяження № № 8052663, 8729027, 10145205, 10786061 позивач зазначає, що суд першої інстанції витребовував інформацію у відділів виконавчої служби щодо учасників виконавчих проваджень, у межах яких вони були накладені. Органи виконавчої служби надали відповідь, у якій зазначали, що встановити всіх учасників неможливо, оскільки виконавчі провадження завершені та знищені за закінченням терміну зберігання. Тому встановити всіх осіб, інтересів яких може стосуватися зняття арештів зі спірного майна, об`єктивно неможливо. Тому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд обмежив у доступі до судового захисту права з формальних підстав.

Щодо арештів, які накладені в інтересах стягувача ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (номери записів 8758005 та 9326274), то апеляційний суд не звернув уваги, що вказані обтяження накладено ще в 2009 році. Юридичної особи, яка має назву ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», немає. Повторно виконавчі документи не пред`являлися до виконання, строк для повторного пред`явлення виконавчих листів до виконання на момент вирішення спору та ухвалення рішення судом першої інстанції пропущено.

Також звертав увагу на те, що наявність арештів, які накладені в 2009-2011 роках, порушує права ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» як іпотекодержателя іпотечного нерухомого майна, на яке накладено такі арешти.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У квітні 2024 року АТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що касаційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У травні 2024 році АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласного управління АТ «Ощадбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки позивач не довів виникнення підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема: чи існує заборгованість позичальника за кредитним договором, а також розмір такої заборгованості; чи дійсно заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2008 року у справі 2-1669/08 не виконане; чи існує перешкода для реалізації іпотекодержателем його права на звернення стягнення на предмет іпотеки; чи порушено пріоритетне право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, у тому числі першочергово перед іншими кредиторами (іншим кредитором). Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси.

Справу передано до Верховного Суду у червні 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2025 року справу призначив до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

22 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11101160000, за умовами якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 210 000,00 дол. США до 22 грудня 2027 року (т. 1, а. с. 15-23).

Також 22 грудня 2006 року між сторонами укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 1 419 222,00 грн.

Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань за договорами про надання споживчого кредиту від 22 грудня 2006 року № 111011160000 та № 11101186000 (т. 1, а. с. 24, 25).

Зазначене рішення суду перебувало на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (виконавче провадження № 18574262) та було завершено 30 грудня 2010 року на підставі пункту 3 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення (т. 1, а. с. 138-140).

08 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та АТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого право вимоги за вказаним кредитом та зобов`язаннями із забезпечення його виконання перейшло до АТ «Дельта Банк» (т. 1, а. с. 123-125).

13 травня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2244/К/1, за яким ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» набуло права вимоги, у тому числі за кредитним договором від 22 грудня 2006 року № 11101160000 та договором іпотеки (т. 1, а. с. 11, 12).

11 січня 2021 року на усунення недоліків позовної заяви ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», визначених в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2023 року, подало до суду уточнену позовну заяву, у якій просило суд витребувати:

- у Першого Київського ВДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального УМЮ інформацію щодо підстав відкриття виконавчих проваджень, у межах яких накладені арешти (на підставі постанови серії АА № 613415, прийнятої 23 квітня 2009 року Першим Київським ВДВС ОМУЮ та постанови АА № 613947, прийнятої 08 грудня 2009 року Першим Київським відділом ДВС ОМУЮ);

- у Першого Малиновського ВДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального УМЮ інформацію щодо підстав відкриття виконавчих проваджень, у межах яких накладені арешти (на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АН № 392013, прийнятої 08 жовтня 2008 року Першим ВДВС Малиновського ОМУЮ, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АН № 392822, прийнятої 19 травня 2009 року Першим Малиновським ВДВС ОМУЮ, постанови про накладення арешту на майно боржника № 22978407, прийнятої 25 листопада 2010 року Першим Малиновським ВДВС ОМУЮ);

- у Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусово виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) інформацію щодо підстав відкриття виконавчих проваджень, у межах яких накладено арешти (на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на відчуження серії АА, № 144026, прийнятої 13 травня 2010 року Підрозділом примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції в Одеській області).

Зазначене клопотання суд задовольнив, про що постановлена ухвала від 15 січня 2021 року.

З відповіді Першого Київського відділу ДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального УМЮ встановлено, що стягувачем у виконавчих провадженнях, у межах яких накладені арешти на підставі постанови серії АА № 613415, прийнятої 23 квітня 2009 року Першим Київським ВДВС ОМУЮ, на підставі постанови АА № 613947, прийнятої 08 грудня 2009 року Першим Київським ВДВС ОМУЮ, є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідно до листа Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального УМЮ матеріали виконавчих проваджень, у межах яких накладені арешти (на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АН № 392013, прийнятої 08 жовтня 2008 року Першим ВДВС Малиновського ОМУЮ, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АН № 392822, прийнятої 19 травня 2009 року Першим Малиновським ВДВС ОМУЮ, постанови про накладення арешту на майно боржника № 22978407, прийнятої 25 листопада 2010 року Першим Малиновським ВДВС ОМУЮ), завершені та знищені за закінченням терміну зберігання. Інформації щодо особи стягувача виконавець не надав.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не повністю відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Предметом спору у цій справі є звільнення майна з-під арештів, що перебуває в іпотеці ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», накладених постановами третіх осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

У статті 577 ЦК України визначено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Особливості звернення стягнення на заставлене нерухоме майно визначено також положеннями Закону України «Про виконавче провадження» у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

За статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час накладення спірних арештів) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону № 606-XIV заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

У статті 44 Закону № 606-XIV встановлена черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення вартості заставленого майна.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно, або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (частина четверта статті 54 Закону № 606-XIV).

Відповідно до статті 55 Закону № 606-XIV арешт застосовується: для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; під час виконання ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Таким чином, у разі встановлення, що позивач є іпотекодержателем і позбавлений можливості здійснити звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку через те, що на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження накладено арешт, це є підставою для зняття арешту з предмета іпотеки, оскільки іпотекодержатель має переважне право перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і таке право підлягає захисту в тому числі і шляхом зняття арешту з предмета іпотеки, накладеного в забезпечення виконання вимог інших кредиторів, які не є іпотекодержателями.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 496/457/16-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 686/560/17 та від 17 жовтня 2019 року у справі № 372/858/17.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду).

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 59 Закону № 1404-VІІІ особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17 наголосив, що в разі, коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).

У цій справі Верховний Суд враховує, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу, його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто відповідач це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі, належному відповідачеві.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 (провадження № 14-61цс18)).

Отже, у спірних правовідносинах відповідачем / співвідповідачем у справі має бути боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки вирішення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Колегія суддів не повністю погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Суди встановили, що спірну квартиру передано в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «Дельта Банк», правонаступником якого, у свою чергу, є ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», на підставі договору іпотеки від 22 грудня 2006 року, укладеного з ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» просило суд, зокрема, скасувати арешти, накладені на спірну квартиру, що належить боржниці ОСОБА_1 :

- номер запису про обтяження 9326274 (спеціальний розділ) дата державної реєстрації 08 грудня 2009 року, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 грудня 2009 року, серія АА, № 613947, видавник - Перший Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції;

Позивач ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» зазначило відповідачами за своїм позовом ОСОБА_1 та АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк».

ОСОБА_1 є боржником за рядом виконавчих проваджень.

АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» є стягувачем у виконавчому провадженні, в якому постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. від 13 лютого 2020 року № 61269617 було накладено арешт на спірну квартиру, що належить боржниці ОСОБА_1 (номер запису про обтяження 35478132 від 13 лютого 2020 року).

Встановивши, що щодо оскаржуваного арешту спірної квартири, накладеного приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В. М. на підставі постанови про арешт майна боржника від 13 лютого 2020 року № 61269617 (номер запису про обтяження 35478132), позивач залучив усіх сторін, на права та законні інтереси яких може вплинути рішення суду, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Оскільки апеляційний суд не перевіряв рішення суду першої інстанції по суті вирішення позовних вимог у частині скасування арешту спірної квартири (номер запису про обтяження 35478132 від 13 лютого 2020 року), то колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду в цій частині та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо арештів спірної квартири, накладених Першим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на підставі постанов про арешт майна божника та оголошення заборони на його відчуження від 23 квітня 2009 року серії АА № 613415 та від 08 грудня 2009 року серії АА № 613947 (номери записів про обтяження 8758005 та 9326274), колегія суддів керується таким.

Як установили суди, стягувачем у виконавчих провадженнях, у межах яких накладені арешти на спірну квартиру на підставі постанов державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 23 квітня 2009 року серії АА № 613415 та від 08 грудня 2009 року серії АА № 613947, є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Встановивши, що позивач не дотримався вимог ЦПК України та не вжив заходів про залучення до розгляду справи АТ «Райффайзен Банк Аваль», апеляційний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування арештів спірної квартири, накладених Першим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на підставі постанов про арешт майна божника та оголошення заборони на його відчуження від 23 квітня 2009 року серії АА № 613415 та від 08 грудня 2009 року серії АА № 613947 (номери записів про обтяження 8758005 та 9326274), та відмови у задоволенні цих вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув уваги, що вказані обтяження (номери записів 8758005 та 9326274) накладені в інтересах стягувача ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» ще у 2009 році, і такої юридичної особи, яка має назву ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», немає, є безпідставними та не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги. Колегія суддів звертає увагу на те, що припинення чи ліквідації юридичної особи ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» не відбулося, відбулася лише зміна типу акціонерного товариства. Так, правонаступником всіх прав та обов`язків ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» є АТ «Райффайзен Банк Аваль», який повинен бути залучений до розгляду справи.

Верховний Суд звертає увагу на те, що вирішити питання про скасування арешту, накладеного у межах виконавчого провадження, без залучення до участі у справі як відповідачів усіх осіб, на користь яких накладено такий арешт, є неможливим.

З урахуванням наведеного висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині скасування арештів спірної квартири (номери записів про обтяження 8758005 та 9326274) з підстав незалучення до участі у справі АТ «Райффайзен Банк Аваль» є правильним та обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у частині скасування записів про обтяження № № 8052663, 8729027, 8758005, 10145205, оскільки позивач, звертаючись до суду з позовом, не залучив до участі у справі як відповідачів стягувачів, в інтересах яких накладено арешти на спірне майно.Клопотань про залучення до участі у справі інших осіб як співвідповідачів позивач не заявляв.

Тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зазначеній частині через його пред`явлення до неналежного відповідача.

Доводи касаційної скарги про те, що встановити всіх осіб, інтересів яких може стосуватися зняття арештів зі спірного майна, об`єктивно неможливо, оскільки виконавчі провадження завершені та знищені за закінченням терміну зберігання, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Як відомо з матеріалів справи, суд першої інстанції витребував у Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одеса Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції та у Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) інформацію щодо підстав відкриття виконавчих проваджень, у межах яких накладені спірні арешти (записи про обтяження № № 8052663, 8729027, 8758005, 10145205), хід цих виконавчих проваджень, а також просив повідомити, чи перебувають на виконанні виконавчі документи, надати копії постанов про відкриття виконавчих проваджень, а у разі закінчення виконавчих проваджень - повідомити, чи знято арешти зі спірного нерухомого майна, та надати копії постанов про зняття арештів / закінчення виконавчих проваджень.

Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби у м. Одеса Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомили суд, що матеріали виконавчих проваджень, у межах яких накладені зазначені арешти, завершені та знищені за закінченням терміну зберігання.

Інформації щодо осіб стягувачів не надано.

Після неотримання від органів виконавчої служби інформації щодо осіб стягувачів, в інтересах яких були накладені оскаржувані арешти (записи про обтяження № № 8052663, 8729027, 8758005, 10145205), позивач клопотань про витребування інформації про осіб стягувачів у таких виконавчих провадження не заявляв суду.

Отже, пред`являючи позов, позивач не скористався наданими йому процесуальними правами щодо забезпечення доказів для встановлення особи стягувача у виконавчому провадженні та подальшого притягнення цієї особи співвідповідачем за заявленими у цій справі вимогами. При цьому колегія суддів враховує те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до виконавчої служби щодо надання інформації про стягувача у виконавчому провадженні, а також інформації про підстави закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 , внаслідок чого було знищене виконавче провадження, що має суттєве значення під час вирішення спору про зняття арешту з майна.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 травня 2022 року в справі № 711/3591/21 (провадження № 61-945св22).

Враховуючи те, що стягувачів, в інтересах яких накладено оскаржувані арешти на спірне майно (записи про обтяження № № 8052663, 8729027, 8758005, 10145205), до участі в справі як відповідачів не залучено, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах Верховний Суд зазначає таке.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Верховний Суд констатує, що судова практика у питанні визначення складу відповідачів у справах про звільнення майна з-під арешту у подібних правовідносинах, в тому числі в аспекті, на якому наголошує заявник, є сформованою.

Так, у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час розгляду скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності (стаття 20 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо практики вирішення спорів про звільнення майна з-під арешту у випадку, коли арешт накладено у виконавчому провадженні, яке закінчено.

Проте висновок з подібних питань вже висловлено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 916/3108/17, у постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року в справі № 711/3591/21 (провадження № 61-945св22).

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Колегія суддів не переглядає судові рішення в частині вирішення позовних вимог ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» про скасування арешту, накладеного на все майно, що належить ОСОБА_1 , та заборону на його відчуження, а також у частині скасування арешту спірної квартири (номер запису 7307602 від 02 червня 2008 року), накладеного на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 26 травня 2008 року в справі № 2-1669/08, оскільки в зазначеній частині судові рішення не оскаржувались.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню у частині вирішення позовних вимог ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» про звільнення майна з-під арешту, накладеного у виконавчому провадженні приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В. М. на підставі постанови про арешт майна боржника від 13 лютого 2020 року № 61269617 (номер запису про обтяження 35478132), з направленням справи у цій частині до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року слід залишити без змін

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДЕБТ ПЛЮС» до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» про звільнення майна з-під арешту, накладеного у виконавчому провадженні приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В. М. на підставі постанови про арешт майна боржника від 13 лютого 2020 року № 61269617 (номер запису про обтяження 35478132), скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк