Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.09.2023 року у справі №308/15144/18
Постанова КЦС ВП від 06.09.2023 року у справі №308/15144/18

Постанова

Іменем України

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 308/15144/18

провадження № 61-7538св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В. Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Закарпатська спеціалізована прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, яка діє в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево,

відповідачі: Ужгородська міська рада, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, яка діє в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2021 року у складі судді Бедьо В. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Мацунича М. В., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року військова прокуратура Ужгородського гарнізону (зараз - Закарпатська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону), яка діє в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево (далі - КЕВ м. Мукачево) звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що Ужгородська міська рада при прийнятті рішення № 1609 від 15 жовтня 2010 року вийшла за межі своїх повноважень, затвердила проект відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та надала у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0852 га в районі АДРЕСА_1, яка належить до земель оборони та входить до складу військового містечка № НОМЕР_1 . КЕВ м. Мукачево належить право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 18,47 га на підставі державного акта від 04 травня 1981 року, а відтак земельна ділянка вилучена із володіння Міністерства оборони України без його згоди.

Враховуючи викладене, прокурор просив суд:

визнати недійсним та скасувати рішення Ужгородської міської ради від 15 жовтня 2010 року № 1609 про затвердження проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0852 га в районі АДРЕСА_1 ;

визнати недійним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 083701, виданий ОСОБА_1 ;

витребувати земельну ділянку площею 0,0852 га з кадастровим номером 2110100000:35:001:0105, що входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2021 року Закарпатській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Західного регіону, яка діє в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги прокурора,місцевий суд вказав на те, що позивач пропустив позовну давність, про застосування якої заявив відповідач.

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку Закарпатською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Західного регіону.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для вирішення справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.

Вирішуючи спір, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що право позивачів порушено, однак позовна давність пропущена без поважних причин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в позові у зв`язку із спливом позовної давності є правильним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року Закарпатська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, яка діє в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України та КЕВ м. Мукачево, подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи.

Заявник указує на те, що рішення у справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 та постановах Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 391/1217/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 639/9642/14-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 713/1548/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник у поданій касаційній скарзі вказує на те, що висновки місцевого та апеляційного судів про те, що позивачем пропущено позовну давність є передчасними, зокрема судами достеменно не встановлено день, коли позивачу стало відомо про факт порушеного права, не з`ясовано чи було обізнане Міністерство оборони України про судове провадження № 712/10556/12.

Провадження у суді касаційної інстанції

31 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду Закарпатській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Західного регіону, яка діє в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, поновлено строк на касаційне оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2021 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

31 серпня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення Ужгородського міськвиконкому від 09 січня 1953 року № 001 Мукачівській квартирно-експлуатаційній частині (далі - Мукачівська КЕЧ) видано державний акт на право користування землею № 1 від 04 травня 1981 року, яким за Мукачівською КЕЧ закріплено у безстрокове і безоплатне користування 50,61 га землі в межах доданого плану, для державних потреб (т. 1, а.с. 8-10). На цьому державному акті стоїть відмітка «ДСК 14.07.2011 «секретно (по заполнению)».

На підставі директив Міністерства оборони України від 25 грудня 2004 року № Д-312/1/029, від 10 січня 2005 року № Д-322/1/01, від 20 січня 2005 року № Д-322/1/03, від 20 квітня 2005 року № Д-322/1/0110, наказу начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 13 жовтня 2005 № 9 та вказівки начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 26 жовтня 2005 року № 303/23/3/252 Мукачівську КЕЧ району з 17 листопада 2005 року переформовано у КЕВ м. Мукачево (а.с. 51-56 т. 1).

КЕВ м. Мукачево є державною установою, правонаступником Мукачівської КЕЧ району (т. 1, а.с. 51-56).

Пунктом 1.5 рішення 5-ї сесії 5-го скликання Ужгородської міської ради від 15 жовтня 2010 року № 1609 затверджено проекти відведення земельних ділянок та надано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд десятьом громадянам, у тому числі ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,0852 га в районі АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 46-47, 53-54).

На підставі цього рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ № 083701 на право власності на земельну ділянку площею 0,0852 га у АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2110100000:35:001:0105 (т. 1, а.с. 12).

Звертаючись із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Мукачево, прокурор посилався на те, що повідомив ці органи про порушення інтересів держави, проте ні Міністерство оборони України, ні КЕВ м. Мукачеве не вживали жодних самостійних заходів, а КЕВ м. Мукачевопросив прокуратуру виступити на захист порушених інтересів держави.

Листом № 1/2520вих-18 від 21 листопада 2018 року військовий прокурор Ужгородського гарнізону повідомив Міністерство оборони України, КЕВ м. Мукачево у порядку, визначеному статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», про необхідність захисту прав держави, надав можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, повідомити про вжиття заходів та про необхідність встановлення наявності підстав у прокуратури для представництва в суді (т. 1, а.с. 16).

Листом № 2402 від 22 листопада 2018 року КЕВ м. Мукачево просив військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України виступити на захист його інтересів у спірних правовідносинах (т. 1, а.с. 17).

Висновком експерта № 1056/1057 від 31 серпня 2020 року, наданим Закарпатським відділенням Науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, встановлено, що земельна ділянка, відведена рішенням Ужгородського міськвиконкому від 09 січня 1953 року № 001 (державний акт № 1 від 04 травня 1981 року) під розміщення військової частини за адресою: АДРЕСА_2 , відносилася до земель оборони. Земельна ділянка 2110100000:35:001:0105 повністю накладається на землі, надані у безстрокове користування Мукачівській КЕЧ для державних потреб, площа накладення становить - 0,0852 га (т. 1, а.с. 101-121).

Встановлено, що КЕВ м. Мукачеве та Міністерству оборони України станом на травень 2012 року було достеменно відомо про рішення Ужгородської міської ради № 1609 від 15 жовтня 2010 року, про що свідчить факт звернення з позовною заявою прокурора м. Ужгорода (відтиск вихідного штампа прокуратури від 08 травня 2012 року; справа № 712/10556/12) в інтересах територіальної громади міста Ужгорода до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 та інших громадян ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), третя особа: Міністерство оборони України в особі КЕВ м. Мукачеве, з вимогами про скасування рішення Ужгородської міської ради № 1609 від 15 жовтня 2010 року та актів на право власності на землю (т. 1, а.с. 130-134).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2013 року відкрито провадження у справі № 712/10556/12.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 березня 2014 у справі № 712/10556/12 позовну заяву прокурора м. Ужгорода, який діє в інтересах територіальної громади м. Ужгорода, залишено без розгляду у зв`язку з тим, що від прокурора м. Ужгорода надійшла заява про залишення позову без розгляду.

Встановлено, що у жовтні 2015 року КЕВ м. Мукачево звертався до суду у порядку господарського судочинства з позовом до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Ужгородської міської ради 4-ї сесії 5-го скликання № 790 від 18 липня 2008 року щодо надання дозволу на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 3,5 га для індивідуальної житлової забудови в районі АДРЕСА_1 (справа № 907/1115/15).

Під час розгляду справи № 907/1115/15 Господарським судом Закарпатської області постановлено ухвалу від 18 грудня 2015 про витребування доказів, з якої вбачається, що в судовому засіданні 18 грудня 2015 року, в якому був присутній представник КЕВ м. Мукачево - Дементєва С. М., представником Ужгородської міської ради Орбан Н. Л. було подано та підтримано клопотання, в якому зазначено, що:

- у провадженні Ужгородського міськрайонного суду перебувала справа № 712/10556/12, в матеріалах якої наявні докази, що КЕВ м. Мукачево було відомо про рішення Ужгородської міської ради від 18 липня 2008 року № 790, а також звернення з указаним позовом на підставі акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19 грудня 2011 року ГУ Держкомзему у Закарпатській області;

- рішенням сесії Ужгородської міської ради від 15 жовтня 2010 року «Про надання земельних ділянок» (пункт 1.5) затверджено проекти відведення земельних ділянок та надано в приватну власність земельні ділянки для обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд громадянам в районі АДРЕСА_1, у тому числі ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05 лютого 2016 року (справа № 907/1115/15) КЕВ м. Мукачево відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04 липня 2016 року (справа № 907/1115/15) апеляційну скаргу КЕВ м. Мукачево повернуто скаржнику без розгляду.

У справі № 907/1115/15 встановлено наступні обставини:

- відповідно до «Решения № 001 суженного заседания Ужгородского горисполкома депутатов трудящихся от 09 января 1953 года, «О закреплении земельных участков за войсковыми частями КЕЧ Ужгородского района» було закріплено 22 земельні ділянки за військовими містечками по м. Ужгород, у тому числі під п/н НОМЕР_2 значилось військове містечко № НОМЕР_3 по АДРЕСА_3 (на теперішній час військове містечко № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 ).

- згідно з історичною довідкою від 25 жовтня 1965 року № 16 «на основании директивы Командующего Войсками Прикарпатского Военного округа № ОМУ/11/002074 от 05 сентября 1956 г. и директивы начальника Квартирно-Эксплуатационного Управления Прикарпатского Военного округа № 001704 от 21 сентября 1956 года, Квартирно-Эксплуатационная часть Ужгородского района расформирована и передана в состав Квартирно-Эксплуатационной части Мукачевского района».

- на підставі наказу начальника розквартирування військ і капітального будівництва ЗСУ від 25 травня 1999 року № 53 військове містечко № НОМЕР_3 в Ужгородському гарнізоні було перенумеровано у військове містечко № НОМЕР_1 .

- на підставі директив Міністерства оборони України від 25 грудня 2004 року № Д-312/1/029, від 10 січня 2005 року № Д-322/1/01, від 20 січня 2005 року № Д-322/1/03, від 20 квітня 2005 року № Д-322/1/0110, наказу начальника Західного територіального Квартирно-експлуатаційного управління від 13 жовтня 2005 року № 9 та вказівки начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 26 жовтня 2005 року № 303/23/3/252 Мукачівську КЕЧ району з 17 листопада 2005 року переформовано у КЕВ м. Мукачево.

- КЕВ м. Мукачево є державною установою, правонаступником Мукачівської КЕЧ району, діє на підставі Положення та включено до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України № 08439994 від 01 грудня 2005 року.

- з метою отримання правовстановлюючих документів на право постійного користування земельними ділянками, на підставі державних актів на земельні ділянки старого зразку у відповідності з чинним законодавством України, КЕВ м. Мукачево 22 грудня 2014 року звернувся з листом до голови Закарпатської обласної державної адміністрації про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок Міністерства оборони України в натурі (на місцевості). Головою Закарпатської обласної державної адміністрації 29 січня 2015 року за № 24 видано розпорядження з переліком земельних ділянок, розташованих на території Берегівського, Виноградівського, Перечинського, Хустського районів, міст Мукачево та Ужгород, на які КЕВ м. Мукачево надався дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), де під номером з/п 7.3 за адресою: АДРЕСА_2 , розташована земельна ділянка загальною площею 18.47 га (військове містечко № НОМЕР_1 ).

- на підставі розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації 15 червня 2015 року КЕВ м. Мукачево уклав договір на виконання робіт із виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розміщення та постійної дислокації Збройних Сил України в АДРЕСА_2 , де дислокується військова частина НОМЕР_4 , військове містечко № НОМЕР_1 , площа земельної ділянки 18.47 га, кадастровий № 2110100000.

- відповідно до доручення Міністра оборони України від 19 березня 2015 року № 4923/з та згідно з положеннями Земельного кодексу України, наказу Міністерства оборони України, на підставі листа тимчасово виконуючого обов`язки начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 27 травня 2015 року за № 303/23/1/1892/661 у КЕВ м. Мукачево створена робоча комісія для проведення перевірки обліку та контролю за використанням земельних ділянок військових містечок.

- в ході проведення інвентаризації виявлено, що рішенням 4-ї сесії 5-го скликання Ужгородської міської ради № 790 від 18 липня 2008 року «Про надання та приватизацію земельних ділянок», Ужгородською міською радою було надано дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 3,5 га для індивідуальної житлової забудови; 15 жовтня 2010 року за № 1609 рішенням 5-ї сесії 5-го скликання (двадцять восьмого пленарного засідання) «Про надання земельних ділянок», Ужгородська міська рада вирішила затвердити проекти відведення земельних ділянок та надати в приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд (в районі АДРЕСА_1) десятьом громадянам.

- Головним управлінням Держкомзему у Закарпатській області проведено перевірку з питання законності надання Ужгородською міською радою земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 за зверненням Управління СБУ в Закарпатській області дотримання вимог земельного законодавства по м. Ужгород, про що 19 грудня 2011 року складено «Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства». У результаті перевірки встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель Міністерства оборони України - військове містечко № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , площа земельної ділянки складає 18,47 га. У зв`язку з цим рішення Ужгородської міської ради прийняті всупереч статті 116 ЗК України. Цей факт також підтверджується переліком земельних ділянок, які обліковуються за формою 405 в Міністерстві оборони України Західного ТКЕУ, даними форми 6-зем Державного агентства земельних ресурсів України станом на 01 травня 2011 року та відомістю щодо розбіжностей в обліку площі земельних ділянок, які рахуються за Міністерством оборони України по КЕВ м. Мукачево станом на 01 травня 2013 року.

Ужгородська міська рада у відзиві на позовну заяву, а також в окремо поданій заяві про застосування наслідків пропуску позовної давності наголошувала про пропуск позивачами позовної давності (т. 1, а.с. 41, 127-129).

Про застосування наслідків пропуску позовної давності також наголошував і ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 141-147)

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Щодо способу захисту порушеного права

Звертаючись до суду з позовом, прокурор просив суд:

- визнати недійсним та скасувати рішення Ужгородської міської ради від 15 жовтня 2010 року № 1609 про затвердження проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0852 га в районі АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 083701, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Ужгородської міської ради від 15 жовтня 2010 року № 1609;

- витребувати земельну ділянку площею 0,0852 га з кадастровим номером 2110100000:35:001:0105, що входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19).

Обрання самих по собі вимог про визнання рішення міської ради незаконним та його скасування, визнання державного акту недійсним (без пред`явлення вимоги про витребування земельної ділянки), є неефективним способом захисту, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення міської ради незаконним та його скасування, визнання державного акту недійсним не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивачів (у разі його наявності), зокрема повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки (постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 450/2410/18, провадження № 61-19036св20).

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 (пункти 85, 86, 94); від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, провадження № 12-97гс19 (пункти 38, 39); від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, провадження № 12-303гс18 (пункт 46); від 15 жовтня 2019 року № 911/3749/17, провадження № 12-95гс19 (пункти 6.25, 6.26); від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, провадження № 12-104гс19; від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-52гс20 (пункти 42-43, 47, 49).

У справі, яка є предметом перегляду, разом із вимогами про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, котрі самі по собі не призводять до поновлення прав позивачів (відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою), було заявлено також вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 (віндикаційний позов).

Отже, прокурор в інтересах держави в особі уповноважених органів, у межах позовної вимоги про витребування майна може посилатися на незаконність рішення органу місцевого самоврядування, зокрема у частині передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 .

Суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що задоволення позовних вимог позивача щодо визнання незаконним і скасування рішення міської ради та визнання недійсним державного акту не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема, повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки. Враховуючи правові висновки Верховного Суду у зазначеній категорії справ та обставини цієї справи, належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди у реалізації цих прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Встановивши ту обставину, що при переданні у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки Ужгородська міська рада незаконно розпорядилася землями державної власності, які належать до земель оборони, за відсутності доказів вилучення чи відмови попереднього користувача від земельної ділянки, місцевий та апеляційний суди правильно вважали, що позивачі мали обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав.

Щодо позовної давності

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, провадження № 14-96цс18).

Отже, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог може бути: 1) неналежний спосіб захисту, обраний позивачем; 2) сплив позовної давності (про застосування наслідків якої заявлено) у разі визнання позову обґрунтованим; 3) необґрунтованість позовних вимог.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18).

Наявність встановлених законом строків позовної давності забезпечує юридичну визначеність у розгляді спірних правовідносин сторін та прийнятті законних судових рішень.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Для визначення моменту виникнення права на звернення з відповідним позовом враховуються наступні фактори: об`єктивні (факт порушення права - вибуття майна із власності власника за відсутності правових підстав) та суб`єктивні (особа дізналася або могла дізнатися про таке порушення) (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17, провадження № 61-159св19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 рокуу справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) зазначила, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (подібний висновок також викладено у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 та Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18)).

Врахувавши обставини, які були встановлені у справах № 712/10556/12 та № 907/1115/15, що в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України мають преюдиційне значення, місцевий суд дійшов висновку про те, що КЕВ м. Мукачево та Міністерству оборони України станом на травень 2012 року було достеменно відомо про рішення Ужгородської міської ради № 1609 від 15 жовтня 2010 року.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Отже, якщо у передбачених законом випадках із позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися саме цей орган (підприємство).

З матеріалів справи, яка є предметом перегляду, вбачається, що з позовом до суду у справі № 712/10556/12 прокурор звернувся у травні 2012 року. У цій справі третіми особами визначено: Міністерство оборони України в особі КЕВ м. Мукачево.

З позовом до суду у господарській справі № 907/1115/15 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево Міністерства оборони України звернувся у 2015 році.

Отже, Міністерство оборони України ні як самостійний суб`єкт, ні в інтересах якого прокурор звертався до суду, не брав участі у справі № 712/10556/12 чи у справі № 907/1115/15.

Докази про те, що Міністерство оборони України було обізнано про судові справи № 712/10556/12 та № 907/1115/15 матеріали справи, яка є предметом перегляду, не містять.

Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор зазначав, що про факт незаконного вибуття з державної власності земельної ділянки площею 0,0852 га на АДРЕСА_1 , яка входить до складу військового містечка № НОМЕР_1 , прокуратурі стало відомо 26 квітня 2018 року, тобто з моменту виявлення та внесення Закарпатською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Західного регіону (військовою прокуратурою Ужгородського гарнізону Західного регіону) до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей (далі - ЄРДР) за № 42018070210000028 від 26 квітня 2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України. Отже, на думку прокурора, у цьому випадку початок відліку позовної давності для звернення до суду розпочався з 26 квітня 2018 року, тобто з дати виявлення та внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення за № 42018070210000028. Прокурор також звертав увагу апеляційного суду, що до 26 квітня 2018 року ні Закарпатській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Західного регіону, ні Міністерству оборони України не було відомо про порушення прав держави та наявності незаконного рішення органу місцевого самоврядування.

Суд апеляційної інстанції наведеного вище належним чином не спростував, а лише послався на наявність судових справ № 712/10556/12 та № 907/1115/15, що, на думку апеляційного суду, свідчить про обізнаність Міністерства оборони України про порушення своїх майнових прав, про прийняття оспорюваного рішення Ужгородської міської ради № 1609 від 15 жовтня 2010 року, яким земельну ділянку, крім інших громадян, передано ОСОБА_1 , про видачу ОСОБА_1 державного акта, про вибуття спірної земельної ділянки із користування КЕВ м. Мукачево Міністерства оборони України та відповідно вибуття її з державної власності.

Разом із тим, апеляційний суд на підставі належно оцінених доказів не встановив чи отримувало Міністерство оборони України судову кореспонденцію, зокрема, позовну заяву, інші документи у справах № 712/10556/12 та № 907/1115/15, враховуючи, що Міністерство оборони України у цих справах діяло в особі КЕВ м. Мукачево.

Виходячи з наведеного, з урахуванням сукупності обставин справи колегія суддів Верховного Суду вважає, що підлягають перевірці доводи відповідачів Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 про застосування позовної давності, а також про те, що для Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення свого права дізналися Міністерство оборони України та КЕВ м. Мукачево, а саме з травня 2012 року, оскільки з позовом військова прокуратура Ужгородського гарнізону звернулася до суду 29 грудня 2018 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам частини першої статті 261 ЦК України, достеменно не встановив, коли про порушення своїх прав довідалося або могли довідатися саме Міністерство оборони України, в інтересах якого прокурор звернувся з позовом до суду, а тому за таких обставин висновок апеляційного суду про сплив позовної давності є передчасним.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, належним чином висновки місцевого суду не перевірив та у повній мірі не спростував доводи апеляційної скарги про необізнаність Міністерства оборони України щодо судових справ № 712/10556/12, № 907/1115/15 та про порушення права міністерства.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами положень статті 400 ЦПК України на стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи, що недоліки, допущені судом апеляційної інстанції під час перегляду справи не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Пунктом 1 частини третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення та не надав належної оцінки висновкам місцевого суду.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог і заперечень, як у цілому, так і кожному доказу окремо, та надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін.

Керуючись статтями 402 409 410 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, яка діє в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк