Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.05.2018 року у справі №282/1222/16

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 282/1222/16-ц

провадження № 61-1355св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2017 року в складі судді Коломієць О. С.,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2016 року ОСОБА_1, в особі представника - ОСОБА_2, звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дітей.

Позов мотивовано тим, що в період шлюбу у позивача з відповідачем у справі справі, народилися діти: донька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, донька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають з позивачем і знаходиться на її утриманні, а відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, а тому позивачка вимушена звернутися до суду з вищевказаним позовом.

Посилаючись на зазначене, позивач просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, від дня пред'явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.

Заочним рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача аліменти на дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 29 листопада 2016 року і до досягнення дітьми повноліття. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 навела необґрунтовані причини пропуску нею визначеного законом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, у зв'язку із чим апеляційна скарга останньої була залишена без руху ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 10 жовтня 2017 року для надання скаржником обґрунтування поважності причин пропуску відповідного строку. Оскільки ОСОБА_1 не усунула недоліки апеляційної скарги та не виконала вимог частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовив ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження у справі.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2017 року, за наслідками чого поновити їй строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у справі про стягнення з відповідача аліментів на утримання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення дочкою повноліття, тобто до 04 липня 2022 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на помилку суду першої інстанції, оскільки районний суд безпідставно стягнув з відповідача аліменти на обох дітей позивача, оскільки щодо однієї дочки вона має статус одинокої матері та отримувала державну соціальну допомогу, а рішення суду першої інстанції позбавило її такого права. Поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження, на думку скаржника, є відсутність у неї освіти та важкий матеріальний стан, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції. Указано також, що апеляційний суд не врахував практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою не допускається відмова у правосудді та судовому захисті прав громадянина з формальних підстав, якщо такі права порушені внаслідок ухвалення національним судом помилкового рішення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

28 грудня 2016 року судом першої інстанції ухвалено судове рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1

24 січня 2017 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про видачу виконавчого листа у даній справі. Виконавчий лист отримано ОСОБА_1

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана ОСОБА_1 29 вересня 2017 року.

На обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 вказувала, що зрозуміла суть указаного рішення у вересні 2017 року після того, як отримала відмову органу соціального захисту населення в призначенні допомоги на одну дитину, на яку стягнуто аліменти з відповідача.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 10 жовтня 2017 року, визнано неповажними указані скаржником причини пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано скаржнику строк для обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

11 жовтня 2017 року ухвала апеляційного суду Житомирської області від 10 жовтня 2017 року була направлена на адресу апелянта та була отримана 18 жовтня 2017 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Повторно обґрунтовуючи причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 вказувала на те, що у суді першої інстанції вона брала участь через представника, Управління праці та соціального захисту населення Любарської районної державної адміністрації припинило виплату їй державної соціальної допомоги і у вересні 2017 року розтлумачило скаржнику необхідність звернення до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Частиною першою статті 294 ЦПК України, у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою статті 121 ЦПК України у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Крім того, згідно із частиною третьою статті 297 ЦПК України у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження ( п. 27 рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).

Поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Постановляючи оскаржену ухвалу, суд апеляційної інстанції установив, що підстави зазначені апелянтом в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки звернення позивача до Управління праці та соціального захисту населення Любарської районної державної адміністрації та отримання відмови в призначенні матеріальної допомоги на дитину, не можуть бути визнані поважними причинами для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки такі дії вчинені поза межами строку апеляційного оскарження і заявником не наведено обставин, які перешкоджали їй оскаржити судове рішення в період з 06 січня 2017 року по 29 вересня 2017 року.

Указавши на відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2016 року, суд апеляційної інстанції на підставі частини третьої статті 297 ЦПК України у відповідній редакції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на указане рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги відносно того, що про порушення її прав скаржнику стало відомо у вересні 2017 року спростовуються змістом заяви ОСОБА_1 від 24 січня 2017 року про видачу виконавчого листа у даній справі, іншими матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції щодо обізнаності позивача станом на січень 2017 року із рішенням суду першої інстанції, згодою із даним рішенням та вчиненням позивачем дій, направлених на виконання такого рішення.

Інші доводи касаційної скарги, які повторюють обставини, указані ОСОБА_1 на обґрунтування поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження, в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи враховувались судом апеляційної інстанції та згідно із висновками апеляційного суду не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержанням норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Ухвала суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки щодо вирішення питання поважності пропуску скаржником строків на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення указаного питання, та обґрунтування щодо доводів скаржника, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська

С.П. Штелик