Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.03.2018 року у справі №752/7693/17

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 752/7693/17-ц

провадження № 61-12075св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2018 року у складі судді Оніщук М. І.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року у складі судді Новак А. В. у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_3 оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено заявникові строк для сплати судового збору у сумі 2 024 грн, а також надання підписаної апеляційної скарги.

На виконання вимог указаної ухвали ОСОБА_3 надав підписаний примірник апеляційної скарги, квитанцію про сплату судового збору в розмірі 1 199 грн та клопотання про зменшення розміру судового збору до 1 199 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2018 року у складі судді Оніщук М. І. апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 не в повному обсязі усунув недоліки апеляційної скарги щодо сплати судового збору, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття апеляційного провадження.

У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу про повернення йому апеляційної скарги. Вважає, що суд усупереч вимогам процесуального закону не розглянув його клопотання про зменшення розміру судового збору у зв'язку з його скрутним майновим становищем, чим порушив його право на доступ до правосуддя.

ОСОБА_4 подала відзив, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3, оскільки ухвала Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2018 року є законною та обґрунтованою.

У травні 2018 року справу № 752/7693/17-ц передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2018 року дану справу призначено до судового розгляду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

05 грудня 2017 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення, до якої приєднав клопотання про звільнення від сплати судового збору, посилаючись на скрутне майнове становище.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу залишено без руху та визначено строк для надання доказів сплати судового збору у розмірі 2 024 грн та підписаної апеляційної скарги.

16 січня 2018 року ОСОБА_3 надіслав до апеляційного суду квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1 199 грн, клопотання про зменшення розміру судового збору до фактично сплаченої суми, а також підписаний примірник апеляційної скарги.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Суд, застосувавши положення статей 185, 356, 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зробив висновок про неможливість прийняття до розгляду апеляційної скарги, оскільки заявник не виконав вимог суду щодо сплати судового збору у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір», а підстави для зменшення його розміру відсутні.

Однак із таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Судові процедури повинні бути справедливими, особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов'язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).

Положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майнове становище особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового становища за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у таких клопотаннях мають бути аргументовані.

Будучи зобов'язаним сплатити судовий збір у сумі 2 024 грн, ОСОБА_3 подав клопотання про зменшення розміру судового збору до 1 199 грн та приєднав квитанцію про сплату судового збору в розмірі 1 199 грн.

Апеляційний суд, розглядаючи питання про можливість зменшення розміру судового збору, лише в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали вказав, що клопотання не може бути задоволеним, оскільки заявник не надав належних доказів на підтвердження скрутного майнового становища, не навівши мотивів такої відмови з урахуванням того, що ОСОБА_3 частково сплатив судовий збір.

Крім того, апеляційний суд не зазначив, які саме документи необхідно надати заявнику для того, щоб скористатися правом на зменшення розміру судового збору, і зробив передчасний висновок про невиконання ним вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції не надав можливості особі, яка її подала, відреагувати на позицію суду щодо вирішення заявленого клопотання.

Таким чином, апеляційним судом були допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому ухвала Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2018 року підлягає скасуванню з переданням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 411, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2018 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат