Історія справи

Постанова

Іменем України

5 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 127/9608/17-ц

провадження № 61-11650 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2017 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2018 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 9 серпня 2003 року по 12 січня 2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6

Від шлюбу дітей не мають.

За час шлюбу на ім'я відповідача, за його письмовою нотаріально посвідченою згодою, на підставі договору купівлі-продажу від 23 лютого 2011 року була придбана земельна ділянка площею 0,1000 га, розташована по АДРЕСА_1, для будівництва житлового будинку.

На зазначеній земельній ділянці подружжя побудувало житловий будинок, який у березні 2016 року зданий до експлуатації, проте право власності відповідач не зареєструвала.

Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог, посилаючись на те, що оскільки вони припинили шлюбні відносини, а згоди щодо поділу спільного сумісного майна подружжя ними не досягнуто, просив суд: визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку, що розташована по

АДРЕСА_1 та побудований ними за спільні кошти і прийнятий до експлуатації будинок «А» з господарськими будівлями, загальною площею 107,6 кв.м.; поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя; виділити йому 1/2 ідеальну частку будинку та земельної ділянки; виділити відповідачу 1/2 ідеальну частку будинку та земельної ділянки.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня

2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_2 а також побудований на цій земельній ділянці та прийнятий до експлуатації будинок «А» з господарськими будівлями, загальною площею 107,6 кв.м., житловою площею 47,5 кв.м., спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1 та зареєстрована за ОСОБА_9

Визнано за ОСОБА_4 право власності як співзабудовника на 1/2 частку будинку «А» з господарськими будівлями, загальною площею 107,6 кв.м., житловою площею 47,5 кв.м., який розташований по АДРЕСА_2 що прийнятий до експлуатації на ім'я

ОСОБА_9

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1 та зареєстрована за ОСОБА_9

Визнано за ОСОБА_6 право власності як співзабудовника на 1/2 частку будинку «А» з господарськими будівлями, загальною площею 107,6 кв.м., житловою площею 47,5 кв.м., який розташований на земельній ділянці по

АДРЕСА_1, що прийнятий до експлуатації на ім'я ОСОБА_9

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка придбана подружжям у спільну сумісну власність за спільні кошти.Спірний житловий будинок побудований сторонами за час шлюбу, за спільні кошти подружжя, а відтак, новостворений будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, який, як і земельна ділянка, підлягають поділу.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2018 року апеляційна скарга представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилена. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить оскаржувані судові рішення скасувати і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами помилково застосовано до спірних відносин положення статей 60, 69, 70 СК України, оскільки за час зареєстрованого шлюбу подружжя не мало власних коштів на придбання спірної земельної ділянки та будівництва спірного будинку. Джерелом набуття вказаного майна були подаровані кошти відповідачу її батьками, а тому до даних спірних правовідносин необхідно застосувати норму статті 57 СК України про особисту приватну власність.

При цьому, представник заявника посилався на правові позиції Верховного Суду України, висловлені у постановах від 7 грудня 2016 року № 6-1568цс16, від 7 вересня 2016 року № 6-801цс16, від 5 квітня 2017 року № 6-399цс17.

У березні 2018 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними та обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Також вказав, що спірна земельна ділянка набувалась у спільну сумісну власність за спільні кошти та грошовою допомогою батьків подружжя. На вказаній земельній ділянці був побудований будинок також за спільні кошти, спільною працею та за допомогою батьків обох сторін подружжя.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма частин третьої та четвертої статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті

63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

За загальним правилом застосування презумпції згідно зі статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.

За змістом норм статтей 181, 331 ЦК України новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 7 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши вищевказані правові позиції та ті обставини, що за час шлюбу за спільні кошти подружжя придбана сторонами земельна ділянка та побудований будинок, правильно визнав їх об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Право позивача на вказані об'єкти колишньою дружиною не визнається, і

ОСОБА_4 не має можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна у іншій спосіб. Відповідач не довела, що витратила на придбання земельної ділянки та будівництво будинку особисті кошти.

За встановлених обставин суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права на 1/2 частину спірних об'єктів, при тому, що інша 1/2 частина спірних об'єктів належить відповідачу.

Доводи касаційної скарги про те, що при розгляді справи не було враховано, що спірне майно придбане та побудоване виключно за власні кошти батьків ОСОБА_6, з посиланням на відповідні правові позиції Верховного Суду України, є недоведеними, тобто презумпція спільності майна подружжя не спростована.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк