Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №344/17183/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 344/17183/23

провадження № 61-16372св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз», розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2024 року у складі судді Польської М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року у складі колегії суддів Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз», товариство) про стягнення заборгованості, що виникла за невиплату на час звільнення належних платежів, стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до рішення Наглядової ради АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз», яке оформлено протоколом від 25 травня 2022 року № 25/05-2022, його з 29 червня 2022 року обрано до складу правління товариства на посаду директора з безпеки.

24 червня 2022 року між ним та відповідачем укладено контракт, на підставі якого виникли трудові відносини.

Наказом АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» від 14 серпня 2023 року № 107-к/тр на підставі рішення Наглядової ради товариства від 11 серпня 2023 року його звільнено з роботи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України (дострокове розірвання договору з ініціативи власника), вирішено питання виплати вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку та компенсацію за невикористану відпустку.

Відповідно до розрахункового листа йому нараховано 4 819 652,20 грн належних сум при звільненні з роботи з яких: вихідна допомога - 3 972 934,26 грн, індексація заробітної плати - 309,15 грн, компенсація за невикористану відпустку - 724 541,40 грн, посадовий оклад - 121 867,20 грн.

Однак, у день звільнення, 11 серпня 2023 року, відповідач не провів з ним розрахунок, а тільки 24 серпня 2023 року виплатив частково заборгованість у сумі 2 109 750,84 грн та 99 657,97 грн за прострочення терміну виплати вихідної допомоги та компенсації.

Позивач, не погоджуючись із розрахунками сум зазначених виплат вказував, що ці розрахунки проведені неправильно, оскільки при визначенні розміру вихідної допомоги та розміру компенсації за невикористану відпустку не враховано у середній заробіток виплачену йому квартальну премію за 2023 рік у розмірі 1 242 240 грн.

Вважав, що йому не виплачено заборгованість належних сум при звільненні з роботи у розмірі 1 770 069,18 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 1 139 959,03 грн виходячи з розрахунку середнього заробітку за один робочий день - 24 792,34 грн, які необхідно вирахувати починаючи з 15 вересня 2023 року до дня фактичної виплати прострочених сум за кожний робочий день.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 29 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

Місцевий суд керувався тим, що вид заохочувальної премії за пунктом 9 додатка до контракту є разовою виплатою, у розумінні чинного законодавства, тому така премія не підлягає врахуванню при обчисленні середнього заробітку. Відповідач провів розрахунок з позивачем у повному обсязі, заборгованість перед позивачем відсутня, а позовні вимоги в частині стягнення належних звільненому працівникові сум є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про стягнення заборгованості по сумам, належним до виплати при звільненні.

Івано-Франківський апеляційний суд у постанові від 26 вересня 2024 року, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що пунктом 9 додатка до контракту передбачено певні одноразові виплати (премії, заохочення) за певних умов, які, з огляду на відсутність будь-якої деталізації, не характеризуються постійним характером та систематичністю.

Установивши, що виплачена у травні 2023 року директору з безпеки ОСОБА_1 за перші чотири місяці 2023 року премія у розмірі 1 242 240,00 грн є одноразовою, згідно з пунктами 3-8 додатка до контракту не входить до складу щомісячного середнього заробітку позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 761/24489/17, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17; від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19;

- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення судової економічної експертизи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не вирішив вимог щодо невиплати позивачу належної суми компенсації за 86 днів невикористаної відпустки.

Суди неправильно розтлумачили пункт 9 додатка до контракту та дійшли помилкового висновку про те, що премія, виплачена за рішенням Наглядової ради від 12 травня 2023 року № 12/05-2023, є одноразовою та не включається для обчислення щомісячного середнього заробітку позивача.

Суди застосували до спірних правовідносин Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) у нечинній редакції.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2025 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз», до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідач зазначає, що премія у розмірі 1 242 240,00 грн була виплачена позивачу на підставі нелегітимного рішення Наглядової ради, оскільки не було достатньої кількості голосів членів Наглядової ради для його прийняття.

Премія, виплачена позивачу за перші чотири місяці 2023 року у розмірі 1 242 240,00 грн має одноразовий, а не систематичний характер. Тому відповідач правомірно обчислив розмір середньої заробітної плати для проведення розрахунків при звільненні з позивачем без урахування суми одноразової премії.

У квітні 2025 року ОСОБА_1 до Верховного Суду подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, є необґрунтованими та не заслуговують на увагу. Крім того, позивач підтвердив доводи, викладені у касаційній скарзі.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційну скаргу ОСОБА_1 подав до Верховного Суду у грудні 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 20 березня 2025 року відкрив касаційне провадження, витребував цивільну справу з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

У квітні 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що рішенням Наглядової ради АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз», оформленого протоколом засідання Наглядової ради від 25 травня 2022 року № 25/05-2022, директора з безпеки ОСОБА_1 обрано до складу правління товариства з 01 липня 2022 року строком на 3 роки, а саме до 30 червня 2025 року (включно) (пункт 2 Протоколу від 25 травня 2022 року № 25/05-2022).

Пунктом 4 Протоколу від 25 травня 2022 року № 25/05-2022 затверджено умови контрактів з головою та членами правління товариства.

29 червня 2022 року між АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» в особі голови правління Шульги В. А. та ОСОБА_1 підписано контракт, за умовами якого ОСОБА_1 приймається (наймається) на роботу в товариство до складу правління: членом правління товариства на посаду директора з безпеки відповідно до рішення Наглядової ради товариства від 22 травня 2022 року (протокол № 25/05-2022).

Розділом 6 контракту від 29 червня 2022 року врегульовано порядок оплати праці та організації роботи працівника.

Згідно з пунктом 6.1 контракту за виконання обов`язків, передбаченим цим контрактом, працівнику встановлюється щомісячна винагорода у розмірі, визначеному в додатку до цього контракту.

Додаткові виплати при виконанні працівником обов`язків, передбачених цим контрактом, встановлюються сторонами в додатку до цього контракту.

29 червня 2022 року між АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» в особі голови правління та ОСОБА_1 підписано додаток до контрактувід 29 червня 2022 року як з членом правління АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз».

За змістом пункту 1 вказаного додатка до контракту за виконання обов`язків, передбачених контрактом, працівнику встановлено щомісячний посадовий оклад у розмірі 120 000,00 грн.

Сторони встановили, що в розмірі посадового окладу працівника вже враховані ті види матеріального заохочення, що відображають характер та інтенсивність роботи члена Правління товариства (режим роботи, виконувані функції, робоче навантаження, минулі досягнення, відпрацьований стаж, професійну майстерність тощо), і в подальшому не можуть бути додатково нараховані (виплачені) працівнику (пункт 2 додатка до контракту).

Згідно з пунктами 3-8 додатка до контракту сторони узгодили порядок та строк виплати річної премії, розмір якої відповідно до пункту 5 додатка сторонами визначено у 480 000,00 грн.

Відповідно до пункту 9 додатка до контракту сторони визначили, що працівнику можуть сплачуватись інші місячні премії (заохочення), за рішенням Наглядової ради товариства.

12 травня 2023 року Наглядова рада АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» затвердила протокол № 12/05-2023, за змістом якого, зокрема, по другому питанню порядку денного «Про виплату Голові та членам Правління товариства премії (заохочення)» вирішила виплатити голові та членам правління товариства премію (заохочення) за перші чотири місяці 2023 року у розмірі, зокрема, директору з безпеки 1 242 240,00 грн.

Згідно з інформацією про нарахування та виплату заробітної плати директора з безпеки ОСОБА_1 у травні 2023 року позивачу виплачено 1 242 240,00 грн у відповідній графі вид виплати зазначено «нарахування однораз. премії».

Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) від 14 серпня 2023 року № 107-к/тр ОСОБА_1 директора з безпеки звільнено з роботи з 14 серпня 2023 року у зв`язку з розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України). Доручено виплатити працівнику компенсацію за 86 календарних днів невикористаної відпустки та вихідну допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку.

На виконання наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) 24 серпня 2023 року № 107-к/тр АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» виплачено ОСОБА_1 : 1 996 254,36 грн - сума вихідної допомоги; 309,14 грн - сума індексації; 502 377,60 грн - компенсація за 86 днів невикористаної відпустки; 123 798,72 грн - невиплачена заробітна плата; 121 867,39 грн - посадовий оклад. З урахуванням утримання необхідних платежів разом виплачено 2 209 408,81 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На думку колегії суддів Верховного Суду, касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною третьою статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).

Відповідно до статті 44 КЗпП України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

За статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, зокрема, посилався на те, що відповідач не виплатив йому належні суми вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, оскільки при обчисленні середньої заробітної плати, не врахував виплачену позивачу премію у розмірі 1 242 240,00 грн.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц (провадження № 61-12476сво21), зазначено: «за нормами трудового права премії виплачуються працівникові як заохочувальна, а також як обов`язкова складова частини заробітної плати (виробнича премія).

Питання преміювання практично не входить до сфери державного регулювання оплати праці, постаючи як предмет локальної (положення про преміювання, інші локальні акти) та договірної (колективні договори та угоди, конкретні трудові договори) регламентації.

Будучи складовими структури заробітної плати, заохочувальні та виробничі премії відрізняються за підставами нарахування й виплати.

У тому разі, якщо премія виплачується як заохочення за плідну працю або інші досягнення працівника в роботі, тоді її нарахування і виплата повністю залежить від оцінки праці та волі роботодавця.

Заохочувальна виплата у виді премії може застосовуватися роботодавцем до працівника, а може і не застосовуватися, і тому за своєю правовою природою заохочувальна премія не є гарантованою для працівника і може йому не нараховуватися роботодавцем».

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Перелік виплат, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати, врегульовано розділом ІІІ Порядку.

Відповідно до пункту 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема: б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

З огляду на наведене за змістом Порядку премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані (за механізмом, визначеним абзацом третім пункту 3 Порядку).

Суди встановили, що згідно з контрактом, укладеним 29 червня 2022 року між АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» в особі голови правління та ОСОБА_1 як членом правління товариства, і додатком до нього за виконання обов`язків, передбачених контрактом, працівнику ОСОБА_1 встановлено щомісячний посадовий оклад у розмірі 120 000,00 грн, куди включено ті види матеріального заохочення, що відображають характер та інтенсивність його роботи (режим роботи, виконувані функції, робоче навантаження, минулі досягнення, відпрацьований стаж, професійну майстерність тощо) та визначено розмір річної премії працівника у 480 000,00 грн, що складає 100 % всього розміру річної премії. Разом з тим, у пункті 9 додатка до контракту сторони погодили, що працівнику можуть сплачуватись інші премії (заохочення) за рішенням Наглядової ради товариства.

Таким чином, суди обґрунтовано вважали, що у пункті 9 додатка до контракту передбачено саме одноразові виплати (премії, заохочення), що мають разовий характер, застосовуються як захід заохочення працівника та не характеризуються постійним характером та систематичністю.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що премія у розмірі 1 242 240,00 грн, яка виплачена ОСОБА_1 на підставі рішення Наглядової ради АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» від 12 травня 2023 року № 12/05-2023, відноситься до передбачених підпунктами «б», «о» пункту 4 Порядку № 100 одноразових виплат (перелік яких не є вичерпним), тобто витрат роботодавця, що не включаються для обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги при проведенні розрахунків при звільненні із позивачем, на підставі чого обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 червня 2025 року у справі № 344/17185/23 (провадження № 61-11511св24).

Посилаючись у касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 761/24489/17, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 заявник лише цитує статтю 116 КЗпП України, відповідно до якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам, оскільки суди встановили, що відповідач провів розрахунок з позивачем у повному обсязі, заборгованість відсутня, тому вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум за статтею 116 КЗпП України не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів зауважує, що саме лише цитування у постанові Великої Палати Верховного Суду норми права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Згідно із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не надав правової кваліфікації вимогам щодо виплати йому належної суми компенсації за 86 днів невикористаної відпустки.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки суд першої інстанції вирішив спір у межах заявлених позовних вимог. Місцевий суд, встановивши, що виплачена позивачу премія у розмірі 1 242 240,00 грн відноситься до одноразових виплат, тому не включається для обчислення середньої заробітної плати як для виплати компенсації за невикористані відпустки, так і для виплати вихідної допомоги, на підставі чого обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позивачем вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що суди застосували Порядок № 100 у нечинній редакції, колегія суддів відхиляє, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували Порядок № 100 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, оскільки згідно з частинами першою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи позивач під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляв, поважних причин неможливості заявити таке клопотання не навів.

Крім того, позивач не заявляв таке клопотання в апеляційній скарзі та на стадії підготовки справи до апеляційного розгляду, а подав його лише 03 вересня 2024 року під час розгляду апеляційним судом справи по суті.

Посилання заявника на те, що він з об`єктивних причин не міг раніше заявити клопотання про призначення експертизи, оскільки відповідач тривалий час не надавав необхідних документів на запит адвоката позивача, колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивач не надав доказів об`єктивної неможливості заявити у суді першої інстанції клопотання про витребування у відповідача доказів, необхідних для проведення експертизи.

Тому в апеляційного суду були відсутні підстави для задоволення клопотання про призначення судової економічної експертизи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не досліджували правильність розрахунку заробітної плати при звільненні позивача є безпідставними, оскільки суди на підставі зібраних у справі доказів, які належним чином оцінено, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у відповідача заборгованості належних сум при звільненні позивача.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Отже, порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, на підставі статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк