Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 761/24489/17

провадження № 61-22501св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - концерн «Військторгсервіс»,

представники відповідача: Татарчук РусланаОлександрівна, Занудін Сергій Михайлович, Бурлуцький Віталій Юрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу концерну «Військторгсервіс» на постанову Апеляційного суду м. Києва

від 28 березня 2018 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Слюсар Т. А., Волошиної В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до концерну «Військторгсервіс»про стягнення заборгованості із заробітної плати, надбавки до посадового окладу, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та інфляційних втрат.

Позов мотивовано тим, що 06 березня 2012 року він достроково за ініціативою концерну «Військторгсервіс» був звільнений з роботи з посади генерального директора концерну за пунктом 8 статті 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом).

Посилаючись на положення статей 83, 95, 117 КЗпП України, статті 34 Закону України «Про оплату праці» та статті 24 Закону України «Про відпустки», він вважав порушеним своє право на отримання заробітної плати у встановлені законом строки, на компенсацію збитків за час невиплаченої заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, а також компенсації за затримку з виплати заробітної плати та за невикористані щорічні відпустки.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з концерну «Військторгсервіс» на свою користь: заборгованість із заробітної плати в сумі 399 380 грн 63 коп., яка утворилась за період з 01 лютого 2012 року по 31 жовтня 2017 року; надбавку до посадового окладу за вислугу років у розмірі 15 968 грн 27 коп.; інфляційні втрати у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 32 742 грн 82 коп.; компенсацію за невикористані відпустки за 2011 та 2012 роки у розмірі 12 357 грн 84 коп., а всього на загальну суму 460 449 грн 59 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року

у складі судді Савицького О. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що концерн «Військторгсервіс» не має будь-якої заборгованості перед ОСОБА_1, що підтверджується довідкою бухгалтерії концерну «Військторгсервіс» від 24 жовтня 2017 року № 05/2204, згідно якої заборгованість відповідача з виплати заробітної плати перед позивачем за період лютий-березень 2012 року відсутня (а.с. 86).

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником - ОСОБА_2, задоволено частково. Скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 11 грудня 2017 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати з урахуванням інфляції та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з концерну «Військторгсервіс» на користь ОСОБА_1 432 123 грн 48 коп. В іншій частині апеляційну скаргу відхилено та рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що довідка від 24 жовтня 2017 року № 05/2204, видана бухгалтерією концерну «Військторгсервіс», не узгоджується з листами Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, згідно яких підтверджується заборгованість концерну «Військторгсервіс» перед ОСОБА_1 із заробітної плати, тому її слід оцінювати в сукупності з іншими доказами. Вважав, що невиплата концерном «Військторгсервіс» заробітної плати ОСОБА_1 при звільненні є беззаперечним фактом, а роботодавець не навів доказів виплати позивачу нарахованої заробітної плати в повному розмірі за спірний період, тому фактично заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1, яка не була йому виплачена в день звільнення, становить 13 450 грн 35 коп.,

а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні склав

1 014 752 грн 64 коп. Оскільки позивач свого розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не надав, а розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виконаний судом апеляційної інстанції, є більшим за суму, яку просить стягнути ОСОБА_1, тому, керуючись принципом диспозитивності, закріпленим в частині першій

статті 13 ЦПК України, правомірно розглянуто справу в межах заявлених позовних вимог.

В частині відмови у позові про стягнення надбавки до посадового окладу за вислугу років у розмірі 15 968 грн 27 коп., немає підстав для скасування рішення районного суду, оскільки ОСОБА_1 не надав суду будь-яких доказів щодо порядку її нарахування та виплати. Встановлення цієї надбавки та заборгованість щодо її виплати, крім акта ревізії від 19 січня 2012 року за

№ 234/40/3, підписаного інспектором відділу контролю за діяльністю державних підприємств Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України ОСОБА_6 та генеральним директором державного господарського об'єднання концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_1, нічим не підтверджено, а тому він є неналежним доказом для нарахування надбавки за вислугу років у розмірі 15 968 грн 27 коп.

Щодо відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за невикористані щорічні відпустки за 2011-2012 роки в сумі 12 357 грн 84 коп., то ОСОБА_1 також не надав суду будь-яких доказів, з яких можна було б дійти висновку, за який саме період та з якого заробітку слід вираховувати компенсацію невикористаних відпусток.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, концерн «Військторгсервіс», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду є незаконною, необґрунтованою й такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства. Посилався на те, що відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 21 березня 2017 року було порушено провадження у справі про банкрутство концерну «Військторгсервіс». Відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 29 червня 2017 року було затверджено реєстр вимог кредиторів, до першої черги якого були включені вимоги щодо виплати депонованої заробітної плати перед звільненими працівниками у період з 2011-2013 роки, серед яких ОСОБА_1 відсутній. Згідно інформації бухгалтерського обліку концерну заборгованість із заробітної плати перед ОСОБА_1 не обліковувалась, що і підтверджується реєстром кредиторських вимог, затверджених Господарським судом м. Києва

від 29 червня 2017 року. Вказував на те, що ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Довідка Державної податкової інспекції Солом'янського району Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві від 21 лютого 2018 року

№ 9/26-58-13-01-12, яку суд апеляційної інстанції визнав беззаперечним підтвердженням факту наявності заборгованості концерну перед ОСОБА_1, не дає можливості зробити висновок про те, що концерном не було виплачено заробітну плату у повному обсязі, оскільки остаточний розрахунок міг бути здійснений у квітні місяці 2012 року або після пред'явлення позивачем вимоги про виплату заробітної плати. Зазначав, що посадовий оклад ОСОБА_1 становив 3 971 грн, а не 11 614 грн 90 коп., який визначив суд апеляційної інстанції. Крім того, ураховуючи статтю 233 КЗпП України, для звернення працівника до суду із позовною заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Отже, про порушення свого права, а саме невиплати заробітної плати ОСОБА_1 знав в день звільнення або на наступний день, якщо в день звільнення він не був присутній на роботі, тому такий позов є необґрунтованим та має на меті безпідставно стягнути з концерну грошові кошти.

У червні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу від представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2, в якому зазначено про те, що обставини, що мають значення для справи, встановлені судом апеляційної інстанції у повному обсязі, внаслідок чого прийнято законну та обґрунтовану постанову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу Міністра оборони України від 28 липня 2005 року № 449 та трудового контракту від 28 липня

2005 року № 449 був працевлаштований в державному господарському об'єднанні концерн «Військторгсервіс» на посаді генерального директора.

Згідно наказу Міністра оборони України від 06 березня 2012 року № 124

(зі змінами, внесеними відповідно до наказу Міністра оброни України

від 06 березня 2012 року № 137) ОСОБА_1 був звільнений з роботи за пунктом 8 статті 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом).

На підтвердження того, що заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась, надано письмову інформацію Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві

від 18 грудня 2017 року за № 10/26/58-13-01-10, згідно якої, за січень-березень 2012 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 41 113 грн 19 коп., однак фактично було виплачено за указані три місяці заробітну плату у розмірі

16 572 грн 56 коп. та утримано податок у розмірі 6 268 грн 47 коп. (а.с. 181).

Указана інформація Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві додатково підтверджена податковою інспекцією на запит суду (а.с. 187).

Отже, ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2012 року по день звільнення -

06 березня 2012 року, концерном «Військторгсервіс» нараховувалась заробітна плата, однак за указаний період в повному розмірі ОСОБА_1 виплачена не була, незважаючи на те, що останній у 2013 році звертався із заявою про виплату йому заборгованості із заробітної плати при звільненні, що підтверджується його письмовим зверненням до концерну «Військторгсервіс» від 04 липня 2013 року (а.с. 50).

Указане звернення ОСОБА_1 до концерну «Військторгсервіс» залишене без задоволення.

Заперечуючи проти позовних вимог, концерн «Військторгсервіс» посилався на те, що відповідно до бухгалтерських даних заборгованість із виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 відсутня. На підтвердження вказаного була надана довідка концерну «Військторгсервіс» від 24 жовтня 2017 року № 05/2204 про те, що заборгованості із заробітної плати перед ОСОБА_1 за період лютий-березень 2012 року немає. Крім того, ухвалою Господарського суду м. Києва

від 21 березня 2017 року у справі № 910/23971/16 було порушено провадження

у справі про банкрутство концерну «Військторгсервіс».

Відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 29 червня 2017 року було затверджено реєстр вимог кредиторів, до першої черги якої були включені вимоги щодо виплати депонованої заробітної плати перед звільненими працівниками у період 2011-2013 років, серед яких ОСОБА_1 відсутній.

Згідно довідки від 24 листопада 2017 року за № 2508 за підписом генерального директора концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_8 та головного бухгалтера ОСОБА_9 у концерну відсутні будь-які документи, які б підтверджували нарахування та виплату заробітної плати, зокрема, видаткові касові ордери, відомості на виплату заробітної плати, реєстри депонованої заробітної плати, відомості нарахування заробітної плати, табелі обліку робочого часу тощо

(а.с. 105).

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудовукнижку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для настання наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми у день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Обґрунтовуючи заперечення проти апеляційної скарги, концерн «Військторгсервіс» посилався на те, що згідно інформації бухгалтерського обліку концерну заборгованість із заробітної плати перед ОСОБА_1 не обліковувалась, що підтверджується реєстром кредиторських вимог, затверджених Господарським судом м. Києва від 29 червня 2017 року. При цьому також звернув увагу на те, що посадовий оклад ОСОБА_1 не було підтверджено належними доказами.

Згідно положень статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог статей 263-264, 382 ЦПК України, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати з урахуванням інфляції та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, не врахував вищевказані норми матеріального права, не перевірив доводів сторін, зокрема, про наявність у концерну «Військторгсервіс» заборгованості із заробітної плати, чи була виплачена позивачу вся належна йому заробітна плата при звільненні, не з'ясував у повному обсязі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та дійшов передчасного висновку про наявність у концерну «Військторгсервіс» заборгованості із заробітної плати ОСОБА_1

Посилаючись на довідку Державної податкової інспекції Солом'янського району Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві

від 21 лютого 2018 року № 9/26-58-13-01-12, яку суд апеляційної інстанції визнав беззаперечним підтвердженням факту наявності заборгованості концерну перед ОСОБА_1, не перевірив доводів відповідача про те, чи було виплачено заробітну плату у повному обсязі та чи був здійснений остаточний розрахунок у квітні місяці 2012 року, чи після пред'явлення позивачем вимоги про виплату заробітної плати.

При цьому, здійснюючи розрахунок заборгованості, виходячи з посадового окладу ОСОБА_1 у розмірі 11 614 грн 90 коп., не перевірив доводів концерну «Військторгсервіс» про те, що зазначений розмір посадового окладу не підтверджений належними доказами.

Крім того, апеляційному суду при новому розгляді справи слід визначитись із обставинами того, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 21 березня

2017 року було порушено провадження у справі про банкрутство концерну «Військторгсервіс», визначити юрисдикційність спору, а також положення закону про погашення вимог, якщо вони доведені, після початку процедури банкрутства.

Отже, висновки апеляційного суду про обґрунтованість заявлених вимог

ОСОБА_1 є передчасними, ґрунтуються на припущеннях, що заборонено частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року, яка була чинною на час пред'явлення позову та його розгляду районним судом.

Відповіднодо пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам

статті 263 ЦПК України та ухвалена з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу концерну «Військторгсервіс» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта