Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 200/12227/17

провадження № 61-27220св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Баранніка О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська провадження у справі відкрито та призначено до судового розгляду.

Разом з позовною заявою позивач надала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - загальною площею 533,9 кв. м, житловою площею 206,5 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2 ; заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії з державної реєстрації права власності та інших речових прав на дану квартиру.

Заява обґрунтована тим, що відповідач ухиляється від виконання зобов`язань з повернення грошових коштів наданих відповідачу на підставі договору позики, уникаючи контактів з нею. Про намір відповідача не повертати суму боргу переконливо свідчить той факт, що відповідач за місцем реєстрації місця проживання фактично не мешкає. Вказане свідчить про відсутність у нього намірів повернути позику. Уникаючи виконання зобов`язання, відповідач може розпочати відчуження майна або обтяжити його правами третіх осіб задля створення перешкод в зверненні стягнення за цим судовим рішенням, тобто вчинятиме дії, які зроблять неможливим виконання судового рішення. Таким чином, невжиття заходів забезпечення даного позову може зробити неможливим виконання рішення суду.

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2017 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволена.

Накладено арешт на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 533,9 кв.м., житловою площею 206,5 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_2 зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ).

Цією ж ухвалою заборонено будь-які реєстраційні дії з державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 533,9 кв.м., житловою площею 206,5 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що є підстави припускати, що невжиття забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «ВТБ Банк» задоволено. Ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 липня 2017 року про забезпечення позову скасовано.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову, судом першої інстанції не було прийнято до уваги наявність двох договорів іпотеки від 09 жовтня 2012 року та від 31 липня 2015 року, за якими ПАТ «ВТБ Банк», яке до того ж з 02 серпня 2017 року є власником спірної квартири, має пріоритет ніж позов ОСОБА_1 на задоволення своїх вимог за рахунок вказаної квартири.

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У травні 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року та залишити без змін ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 липня 2018 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що посилання апеляційного суду на неправомірність вжиття заходів забезпечення позову шляхом арешту на нерухоме майно, якщо воно перебуває в іпотеці є необґрунтованим. Іпотекодержатель хоч і має першочергове право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, але інші стягувачі також не позбавлені права задовольнити свій майновий інтерес під час виконання судового рішення, а заходи забезпечення позову забезпечують реальну перспективу виконання судового рішення.

Аргументи учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду від учасників справи не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

У вересні 2018 року матеріали цивільної справи № 200/12227/17 надійшли до Верховного Суду та 16 квітня 2020 року передані судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

За змістом статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Судами встановлено, що 09 жовтня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 , який діяв в якості майнового поручителя за виконання зобов`язань ТОВ «Конкорд-Промпроект» було укладено іпотечний договір, предметом якого була квартира, загальною площею 533,9 кв. м., житловою площею - 206,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є також предметом іпотеки за іпотечним договором № 19НКЛ-15IП1, укладеним 31 липня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 , який діяв в якості майнового поручителя за виконання зобов`язань ТОВ «Конкорд-Промпроект», та власником якої на підставі проведеної 01 серпня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кобельницьким С. І. державної реєстрації, згідно витягу № 93500039 від 02 серпня 2017 року, на сьогодні є ПАТ «ВТБ Банк».

24 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і на забезпечення якого ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2017 року накладено арешт на спірну квартиру АДРЕСА_3 до перейменування АДРЕСА_4 , загальною площею 533,9 кв. м., житловою площею 206,5 кв. м., що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевикладене, в ухвалі суду першої інстанції не наведено обґрунтування існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову ОСОБА_1 , не прийнято до уваги наявність двох договорів іпотеки від 09 жовтня 2012 року та від 31 липня 2015 року.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат