Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.10.2019 року у справі №461/6820/17

Постанова

Іменем України

27 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 461/6820/17

провадження № 61-17400св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, державний реєстратор Семенюк Жанна Валеріївна, Головне територіальне управління юстиції у Львівській області, управління державної реєстрації Львівської міської ради, управління "Служба у справах дітей" департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Міністерство культури України, управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в складі колегії суддів Бойко С. М., Ніткевича А. В., Копняк С.

М. і ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 липня 2018 року в складі судді Городецької Л. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в складі колегії суддів Бойко С. М., Ніткевича А. В., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, державного реєстратора Семенюк Ж. В., ГТУЮ у Львівській області, управління державної реєстрації Львівської міської ради, управління "Служба у справах дітей" Львівської міської ради про визнання дій протиправними та скасування рішення державного реєстратора.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1, який є пам'яткою архітектури місцевого значення. За рахунок площі горища будинку третя особа ОСОБА_4 самочинно й без необхідних дозвільних документів влаштував квартиру з надбудовою, вилучивши з користування сім'ї позивача та інших співвласників будинку горище, яке перебувало в їх спільному користуванні.

Указує, що відсутність у ОСОБА_4 дозвільних документів на будівництво підтверджується постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року в адміністративній справі №813/4993/15, якою за позовом ОСОБА_1 визнано протиправною та скасовано реєстрацію декларації № ЛВ 143133161136 від 25 листопада 2013 року про готовність об'єкта (квартири АДРЕСА_2) до експлуатації.

Уважає, що скасування вказаної декларації є підставою для скасування оспорюваного в цій справі рішення державного реєстратора Семенюк Ж. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №8585441 від 03 грудня 2013 року, а саме реєстрації права власності ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна, побудований ним із порушенням вимог чинного законодавства.

Позивач наполягає на тому, що державний реєстратор Семенюк Ж. В. не мала права здійснювати реєстрацію права власності ОСОБА_4 на новозбудовану квартиру без його (позивача) нотаріально посвідченої згоди на розпорядження належною йому часткою в горищі, яке відповідно до закону є спільною сумісною власністю всіх власників квартир в будинку.

Зазначає, що горище як допоміжне приміщення в будинку має своє функціональне призначення (розміщення димових каналів, вентиляційних шахт, стрихового вікна (виходу) для аварійної евакуації та інших інженерних мереж будинку), а тому позбавлення доступу до нього є порушенням прав інших мешканців.

Незаконність рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 позивач обґрунтовує також тим, що на момент вчинення реєстраційної дії існувала встановлена судом у справі №461/2/13-ц в порядку забезпечення позову заборона здійснювати будь-які будівельні роботи по надбудові квартири № 3, однак державний реєстратор не перевірила чинність цього обтяження.

Позивач уважає, що державний реєстратор Семенюк Ж. В. повинна була врахувати, що реєстрація права власності на реконструйований об'єкт у пам'ятці архітектури місцевого значення в історичному ареалі м. Львова та буферній зоні об'єкта всесвітньої спадщини "Львів - ансамбль історичного центру", внесеного до списку ЮНЕСКО, вимагала додаткових погоджень органів охорони культурної спадщини на здійснення таких будівельних робіт, а тому наданий ОСОБА_4 дозвіл на проведення реконструкції в будинку є нікчемним.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними дії державного реєстратора Семенюк Ж. В. щодо внесення до Державного реєстру прав запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 від 28 грудня 2013 року за № 3656537 та скасувати рішення державного реєстратора Семенюк Ж. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 8585441 від 03 грудня 2013 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 09 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що:

- ОСОБА_4 надав державному реєстратору Семенюк Ж. В. усі документи, необхідні для вчинення реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_2;

- згода інших співвласників для реконструкції об'єкта нерухомого майна є необхідною лише у випадку, якщо реконструйований об'єкт належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, проте ОСОБА_4 був єдиним власником квартир АДРЕСА_2, які були ним реконструйовані;

- подання письмової згоди співвласників багатоквартирного будинку в разі добудови аттикових і мансардних поверхів запроваджено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції, яка набрала чинності 11 лютого 2014 року, тобто після вчинення реєстраційної дії;

- до повноважень державного реєстратора не входить перевірка декларації про готовність об'єкта до експлуатації на предмет відповідності нормативно правовим актам, які регулювали діяльність Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю; станом на 03 грудня 2013 року декларація була чинною, а подальше її скасування у 2017 році не може бути підставою для скасування реєстраційних дій, вчинених у 2013 році;

- посилання позивача як на підставу для визнання дій державного реєстратора протиправними на те, що будинок АДРЕСА_2 є пам'яткою архітектури місцевого значення, є безпідставним, адже такі факти перевіряють уповноважені органи архітектурно-будівельної інспекції;

- позивач не довів неправомірність дій державного реєстратора та яким чином такими діями порушуються його права;

- задоволення позову призведе до порушення права власності ОСОБА_4, який не повинен нести відповідальність за складання ДАБІУ декларації про готовність об'єкта до експлуатації з порушенням норм законодавства.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Галицького районного суду міста Львова від 09 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Семенюк Ж. В. (індексний номер 8585441) від 03 грудня 2013 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_4; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що судовими рішеннями в адміністративній справі № 813/4993/15 преюдиційно встановлено незаконність дій органів ДАБІУ при реєстрації декларації про готовність об'єкта нерухомого майна до експлуатації, а тому внаслідок визнання протиправною та скасування в судовому порядку реєстрації вказаної декларації, тобто документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчував прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна, оспорюване позивачем рішення державного реєстратора від 03 грудня 2013 року також підлягає скасуванню. При цьому суд керувався положеннями частини 2 статті 331 ЦК України та частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Доводи позивача про протиправність дій державного реєстратора щодо внесення до Державного реєстру прав запису про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 від 28 листопада 2013 року за № 3656537 апеляційний суд визнав безпідставними, оскільки на момент вчинення державним реєстратором реєстраційних дій декларація про готовність об'єкта нерухомого майна до експлуатації ще не була скасованою. Колегія суддів уважала, що відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" подальше скасування вказаної декларації в судовому порядку є підставою для внесення державним реєстратором до Державного реєстру прав запису про скасування проведеної на його підставі державної реєстрації прав, а не підставою для визнання дій державного реєстратора протиправними.

Аргументи учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року й просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й залишити в силі рішення Галицького районного суду міста Львова від 09 липня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- ОСОБА_4 не залучений до участі в справі в якості співвідповідача, незважаючи на те, що позивач просить скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_4;

- третя особа надала державному реєстратору необхідний обсяг документів для вчинення реєстраційної дії та не може нести відповідальність за допущені ДАБІУ порушення при реєстрації декларації про готовність об'єкта нерухомого майна до експлуатації;

- апеляційний суд втрутився у право ОСОБА_4 на мирне володіння належним йому майном;

- скасування декларації про готовність об'єкта до використання після реєстрації права власності на квартиру не створює будь-яких правових наслідків, оскільки з моменту реєстрації права власності особи на майно декларація як акт індивідуальної дії вичерпує свою дію;

- оскаржуваним рішенням державного реєстратора права ОСОБА_1 не порушуються.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в частині відхилених позовних вимог як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в частині задоволених позовних вимог просив залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суди не врахували, що ОСОБА_4 не надав державному реєстратору правовстановлюючого документа на горище в будинку АДРЕСА_2, який давав би йому підстави оформлювати право власності на об'єкт реконструкції;

- суди не надали належної оцінки доводам позивача про порушення його права спільної сумісної власності на горище як об'єкта спільного користування усіма співвласниками будинку;

- державний реєстратор не виконала обов'язки з перевірки повноти й правильності поданих ОСОБА_4 документів для вчинення реєстраційної дії, а також не перевірила наявність обтяжень (заборон) на здійснення будь-яких будівельних робіт по надбудові квартири АДРЕСА_2;

- в реєстраційній справі наявні документи, які ОСОБА_4 державному реєстратору не подавав;

- на момент вчинення державним реєстратором реєстраційної дії квартира під № 3 вже існувала;

- без визнання дій державного реєстратора неправомірними рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не підлягає скасуванню.

У листопаді 2019 року державний реєстратор Семенюк Ж. В. подала відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просила залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Указує, що ОСОБА_4 надав повний перелік документів, необхідних для здійснення реєстраційної дії, а декларація про готовність об'єкта нерухомого майна до експлуатації була скасована вже після вчинення реєстраційної дії.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_4 був власником квартир № 2 площею 84,4 м? та № 3 площею 74,6 м? в будинку АДРЕСА_2 на підставі договорів дарування від 16 липня 2005 року.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації від 27 січня 2006 року № 101 дозволено перепланування та об'єднання квартир № 2 та АДРЕСА_2 в одну з розширенням їх за рахунок влаштування зі сторони дворового фасаду згідно з поданими проектними пропозиціями та заміною існуючого опалення на газовий агрегат індивідуального опалення згідно технічного заключення ВАТ "Львівгаз", після чого загальна площа новоутвореної квартири мала складати 162,8 м? .

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30 січня 2006 року № 116 затверджено висновок міжвідомчої комісії Галицького району; дозволено влаштувати житлову квартиру за рахунок площі горища будинку АДРЕСА_2 з надбудовою та влаштуванням балконів з боку дворового фасаду згідно з поданими проектними пропозиціями; влаштувати газовий агрегат індивідуального опалення та ПГ-4 на площі новоутвореної кухні згідно з технічним висновком ВАТ "Львівгаз"; новоутвореній квартирі присвоєно номер 3.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_4 отримав дозвіл на виконання будівельних робіт № 961/08 від 03 грудня 2008 року, зокрема, на влаштування новоутвореної квартири № 3 з розширенням за рахунок площі горища, влаштуванням балконів та надбудови за вказаною адресою, дія якого неодноразово продовжувалась.

25 листопада 2013 року Інспекція ДАБК у Львівській області зареєструвала декларацію № ЛВ 143133161136 про готовність квартири № 3 загальною площею 328,9 м? до експлуатації.

28 листопада 2013 року вказані документи разом із заявою подані ОСОБА_4 до реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, за наслідками розгляду яких державний реєстратор Семенюк Ж. В. 03 грудня 2013 року прийняла рішення, індексний номер: 8585441, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_4, на підставі якого внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та видано ОСОБА_4 свідоцтво про право приватної власності на квартиру № 3 загальною площею 328,9 м?, житловою площею 252,3 м?, в будинку АДРЕСА_2.

Позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради 19 червня 1996 року.

За наслідками розгляду позову ОСОБА_1 у адміністративній справі № 813/4993/15 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року, визнано протиправною та скасовано реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ЛВ 143133161136 від 25 листопада 2013 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги подані до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За результатами розгляду касаційних скарг колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".

У пунктах 36-38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18) вказано, що: "державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі № 570/3439/16-ц стосовно внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності на житловий будинок і земельну ділянку за третьою особою. Належним відповідачем у такій справі має бути третя особа, з якою позивач, на її думку, має право спільної сумісної власності на вказані об'єкти.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Отже, помилковими є висновки судів першої й апеляційної інстанцій, які задовольнили позов до державного реєстратора про відновлення шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності третьої особи на житловий будинок і земельну ділянку".

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що "зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ "Кей-Колект" з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ "Кей-Колект" щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем.

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача".

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать, що спір виник між ОСОБА_1, який уважає себе співвласником приміщення спільного користування (горища) в будинку АДРЕСА_2, та третьою особою ОСОБА_4, за яким зареєстровано право власності на квартиру, утворену, в тому числі, за рахунок простору горища в указаному будинку.

Позовних вимог до ОСОБА_4 у межах даної справи ОСОБА_1 не пред'являв, клопотання про заміну неналежних відповідачів не заявляв.

Оскільки реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, державний реєстратор Семенюк Ж. В., Головне територіальне управління юстиції у Львівській області, управління державної реєстрації Львівської міської ради та управління "Служба у справах дітей" департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради є неналежними відповідачами в цій справі, в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно було відмовити саме з цих підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1 , 2 і 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене касаційні скарги підлягають задоволенню частково, а постанова Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року - скасуванню як ухвалена з порушенням норм процесуального права. Суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, однак помилився щодо мотивів такої відмови, а тому рішення Галицького районного суду міста Львова від 09 липня 2018 року підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Висновки щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_4 сплатив 3 074 грн судового збору за подання касаційної скарги. Водночас положеннями Закону України "Про судовий збір" передбачено сплату судового збору в розмірі 1 280 грн. Тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 у порядку статті 141 ЦПК України підлягає стягненню сплачений відповідачем судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 280 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року скасувати.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 липня 2018 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати, які складаються з 1 280
грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Із прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук