Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.10.2018 року у справі №539/1298/15%

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 539/1298/15

провадження № 61-8913св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 травня 2016 року у складі судді Гудкова С. В. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Одринської Т. В., Чумак О. В.,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_1 08 травня 2008 року уклали кредитний договір останній отримав кредит у розмірі 80 000,00 доларів США на строк до 07 травня 2018 року, а відповідач ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Посилався на те, що відповідач у порушення умов кредитного договору свої зобов'язання не виконав, не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв'язку з чим станом на 16 березня 2015 року, має заборгованість - 66 942,58 доларів США, яка складається з:

51 270,59 доларів США - заборгованість за кредитом; 10 022,31 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 451,00 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до договору, 11,48 доларів США - штраф (фіксована частина),

3 187,19 доларів США - штраф (процентна складова). На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ним та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 були укладені договори поруки. Вимога, що була пред'явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов'язання, останніми була залишена без задоволення.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 66 942, 58 доларів США, що за курсом 21,77, відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 16 березня 2015 року, складає 1 457 339 грн 94 коп., а також, судові витрати.

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до

ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання угод недійсними.

Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що починаючи з першого погашення кредиту, кошти зараховувались на рахунки, які не прописані ні в жодній з угод по цьому кредиту, а саме № НОМЕР_1; № НОМЕР_2; № НОМЕР_3; № НОМЕР_2; № НОМЕР_4; № НОМЕР_6; № НОМЕР_5. На його звернення з цього приводу, працівники банку йому в усній формі повідомили про те, що це є банківською таємницею. Тобто такі дії ПАТ КБ «ПриватБанк», на думку ОСОБА_1 були зловмисними, в зв'язку з тим, щоб приховати повну картину зарахування коштів по кредиту і не дати змоги оскаржити дії позивача по зарахуванню коштів, нарахуванню відсотків за користування кредитом і нарахування незаконної пені. Зазначав, що банк невірно нарахував відсотки по сплаті за користування кредитом та навмисно, із запізненням зараховує кошти на свої рахунки, тим самим штучно створюючи підстави для нарахування пені, у зв'язку із виникненням нібито прострочення сплати чергового платежу по кредиту, згідно графіку погашення заборгованості. Також посилався на те, що укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № 108-ЛМ від 08 травня 2008 року є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, містить несправедливі та дискримінаційні умови, положення договору надають значну перевагу відповідачу, позбавляючи натомість його значного обсягу прав, одночасно встановлюючи жорсткі обов'язки та відповідальність для нього. Умови договору є такими, що поліпшують становище банку, який розробляв спірний договір, а позичальник на момент підписання договору не міг точно вирахувати суми по погашенню заборгованості по кредиту, що свідчить про намір ПАТ КБ «ПриватБанк» отримати завищені суми по нарахуванню відсотків за користування кредитом. Тобто, під час укладання кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту. Вважає, що банк навмисно ввів його під час укладання кредитного договору в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину і мають істотне значення.

З урахуванням зазначеного, посилаючись на статті 216, 230 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати кредитний договір № 108-ЛМ від 08 травня 2008 року, іпотечний договір № 108-ЛМ від 08 травня2008 року, договір по видачу траншу № 108-ЛМ від 08 травня 2008 року - недійсними. Крім цього, просив стягнути на свою користь із ПАТ КБ «ПриватБанк» зайво отримані суми відсотків та винагороди в розмірі 23108,24 доларів США, 8 080 грн винагороди за відкриття позичкового рахунку, 2 010 грн винагороди за оформлення кредитного договору; зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути йому оригінал договору купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 Полтавської області.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 травня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 8 травня 2008 року в розмірі 66 942,58 доларів США, що становить 1 457 339 грн 94 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання угод недійсними відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 80 000,00 доларів США. В порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов'язання не виконав, не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки та станом на 16 травня 2015 року має заборгованість - 66 942,58 доларів США, яка підлягає стягненню на користь банку. Під час укладання договору, банк надав йому інформацію про умови кредитування, спірний кредитний договір позивач підписав, чим надав письмове підтвердження споживача про ознайомлення в повному обсязі з наступною інформацією: кредитні умови, форми його забезпечення, наявні форми кредитування, дату видачі кредиту, відсоткову ставку, суму, на яку кредит виданий, варіанти повернення кредиту, можливість дострокового повернення кредитних коштів, а також відповідальність сторін за невиконання або порушення умов договору. Позичальником не надано суду доказу на підтвердження того, що банк ввів його в оману, щодо істотних умов договору та не надав доказів нечесної підприємницької практики відповідача під час укладення кредитного договору. Не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які потягнули б за собою визнання договору кредиту недійсним. В разі незгоди з умовами кредитного договору позичальник міг скористатись своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України &q?г ;Про захист прав споживачів&q?на;, відповідно до якої, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2016 року рішення Лубенського міськрайонного суду від 31 травня 2016 року змінено в частині визначення способу та порядку солідарної відповідальності боржника та поручителів при стягненні кредитної заборгованості. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором

від 08 травня 2008 року № 108-ЛМ в розмірі 66 942,58 доларів США, що становить 1 457 339 грн 94 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2008 року № 108-ЛМ в розмірі 66 942,58 доларів США, що становить 1 457 339 грн 94 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» за первісним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, а тому взявши до уваги надані позивачем розрахунки розміру заборгованості, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором. Беручи до уваги обставини справи та норми наведених положень закону, відсутність належних доказів зі сторони відповідача щодо правильності проведених позивачем розрахунків заборгованості, вимоги позивача про стягнення боргу за кредитом з відповідача є обґрунтованими та підтверджуються наданими доказами, а тому обґрунтовано були задоволені судом першої інстанції. Враховуючи, що договорами поруки, які були укладені ПАТ КБ «ПриватБанк» з поручителями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було забезпечено виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_1, та не передбачено спеціальних умов відповідальності поручителів, а отже відповідач і поручителі відповідають перед ПАТ КБ «ПриватБанк» як солідарні боржники окремо один від одного. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання угод недійсними, виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які потягнули б за собою визнання договору кредиту недійсним. Крім того, суд зазначив, що позивач не надав доказів нечесної підприємницької практики відповідача під час укладення кредитного договору. Виходячи зі змісту зазначених договорів, відповідачу були відомі істотні умови кредитного договору, ОСОБА_1 до кредитора за роз'ясненням положень договору, які були йому не зрозумілими не звертався, тобто був погоджений з усіма умовами кредитного договору. Сторони застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені. Протягом 14 днів з дня укладання договору відповідач свою згоду на укладення договору не відкликав та частково виконав обов'язок по погашенню кредиту та процентів. ОСОБА_1 не довів недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які потягнули б за собою визнання договору кредиту недійсним.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити, зустрічні його позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вважає, що дії банку були зловмисними, щоб приховати повну картину зарахування коштів по кредиту і не дати змоги оскаржити дії позивача по зарахуванню коштів, нарахуванню відсотків за користування кредитом і нарахування незаконної пені. Зазначав, що банк ввів його в оману щодо невірно нарахував відсотки по сплаті за користування кредитом та навмисно, із запізненням зараховує кошти на свої рахунки, тим самим штучно створюючи підстави для нарахування пені, у зв'язку із виникненням нібито прострочення сплати чергового платежу по кредиту, згідно графіку погашення заборгованості. Також посилався на те, що укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № 108-ЛМ від 08 травня 2008 року є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, містить несправедливі та дискримінаційні умови, положення договору надають значну перевагу банку. Умови договору є такими, що поліпшують становище банку, який розробляв спірний договір, а позичальник на момент підписання договору не міг точно вирахувати суми по погашенню заборгованості по кредиту, що свідчить про намір ПАТ КБ «ПриватБанк» отримати завищені суми по нарахуванню відсотків за користування кредитом. Тобто, під час укладання кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту. Вважає, що банк навмисно ввів його під час укладання кредитного договору в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину і мають істотне значення.

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідач ОСОБА_1 08 травня 2008 року уклали кредитний договір №108-ЛМ, згідно якого ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 80 000,00 доларів США на строк до 07 травня 2018 року, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (а.с. 14-16).

Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Згідно договору, у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 80 000,00 доларів США.

ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору свої зобов'язання не виконав, а саме, не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв'язку із чим, станом на 16 березня 2015 року він має заборгованість - 66 942,58 доларів США, яка складається з наступного: 51270,59 доларів США - заборгованість за кредитом; 10 022,31 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 451,00 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до договору: 11,48 доларів США - штраф (фіксована частина),

3 187,19 доларів США - штраф (процентна складова).

При укладанні кредитного договору, зобов'язання позичальника було забезпечено двома договорами поруки, які були укладені 08 травня 2008 року між банком та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які на добровільних засадах прийняли на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язання позичальника ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору № 108-ЛМ від 08 травня 2008 року.

Банком неодноразово направлялися відповідачам вимоги щодо сплати заборгованості по вищевказаному кредитному договору, на які ними відреаговано не було, оскільки проплати не проводились.

Відповідно до статей 626-627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина перша статті 629 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статей 15 і 23 цього Закону.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, другою, третьою та п'ятою статті 203 цього Кодексу.

Встановлено, що 08 травня 2008 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір № 108-ЛМ, згідно якого сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов'язання щодо виконання даного договору. До кредитного договору №108-ЛМ від 08 травня 2008 року був підписаний додаток № 1 Графік погашення кредиту, відсотків і винагороди, з яким особисто під підпис був ознайомлений відповідач ОСОБА_1, а також ознайомлено та підписано інформацію про умови кредитування, передбачених в самій кредитній угоді № 108-ЛМ від 08травня 2018 року та в договорі про видачу траншу

№ 108-ЛМ від 08 травня 2018 року. Крім цього, між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 108-ЛМ від 08 травня 2018 року, відповідно до якого метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному - договору, ОСОБА_1 передав банку в іпотеку нежиле приміщення, розташоване у АДРЕСА_1 (а.с. 14-17, 18-19, 90-91).

Виходячи зі змісту зазначених договорів, відповідачу були відомі істотні умови кредитного договору, в тому числі інформація про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту та попередження про валютні ризики під час виконання зобов'язання. ОСОБА_1 до кредитора за роз'ясненням положень договору, які були йому не зрозумілими не звертався, тобто був погоджений з усіма умовами кредитного договору. Сторони застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені. Протягом 14 днів з дня укладання договору відповідач свою згоду на укладення договору не відкликав та частково виконав обов'язок по погашенню кредиту та процентів.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» за первісним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, а тому взявши до уваги надані позивачем розрахунки розміру заборгованості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 108-ЛМ від 08 травня 2008 року в розмірі

66 942,58 доларів США, що складає 1 457 339 грн 94 коп.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до норм статей 629, 610, 612, 625 ЦК України - договір є обов'язковим до виконання; порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором та не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.

Так, згідно розрахунку позивача, вбачається, що сума заборгованості за кредитним договором станом на 16 березня 2015 року становить - 66 942,58 доларів США, яка складається з наступного: 51 270,59 доларів США - заборгованість за кредитом; 10 022,31 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 451,00 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до договору: 11,48 доларів США - штраф (фіксована частина), 3 187,19 доларів США - штраф (процентна складова).

Беручи до уваги обставини справи та норми наведених положень закону, відсутність належних доказів зі сторони відповідача щодо правильності проведених позивачем розрахунків заборгованості, вимоги позивача про стягнення боргу за кредитом з відповідача є обґрунтованими та підтверджуються наданими доказами, а тому обґрунтовано були задоволені.

Зважаючи на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, в частині визначення способу та порядку солідарного стягнення заборгованості з боржників, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення суду в цій частині, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання між ними не виникає солідарної відповідальності між собою.

За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не вправі пред'явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.

Враховуючи, що договорами поруки, які були укладені ПАТ КБ «ПриватБанк» з поручителями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було забезпечено виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_1, та не передбачено спеціальних умов відповідальності поручителів, а, отже відповідач і поручителі відповідають перед ПАТ КБ «ПриватБанк» як солідарні боржники окремо один від одного.

За таких обставин справи, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 травня 2016 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф.Хопта