Історія справи

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 1522/10122/12

провадження № 61-44661св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне підприємство «Парксервіс-Одеса», фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , фізична особа-підприємець ОСОБА_9 , фізична особа-підприємець ОСОБА_10 , фізична особа-підприємець ОСОБА_11 , фізична особа-підприємець ОСОБА_12 , фізична особа-підприємець ОСОБА_13 , фізична особа-підприємець ОСОБА_14 , фізична особа-підприємець ОСОБА_15 , фізична особа-підприємець ОСОБА_16 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2018 року у складі судді Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, надалі уточненим, до Комунального підприємства «Парксервіс-Одеса» (далі - КП «Парксервіс-Одеса»), фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 , Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКС України в Одеській області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_9 , ФОП ОСОБА_10 , ФОП ОСОБА_11 , ФОП ОСОБА_12 , ФОП ОСОБА_13 , ФОП ОСОБА_14 , ФОП ОСОБА_15 , ФОП ОСОБА_16 , про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та усунення перешкод до вільного проїзду транспорту дорогою загального користування.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2012 року позов задоволено. Зобов`язано КП «Парксервіс-Одеса», ФОП ОСОБА_2 та тимчасових операторів-осіб, що здійснюють діяльність з паркування та проїзду автомобільного транспорту не чинити перешкод у безоплатному та вільному проїзді та пересуванні ОСОБА_1 , його орендарям, співробітникам, їх відвідувачам та іншим особам на провулку АДРЕСА_1 . Зобов`язано КП «Парксервіс-Одеса», ОСОБА_2 , тимчасового оператора-осіб, що здійснюють діяльність з паркування та проїзду автомобільного транспорту демонтувати шлагбауми (прилад, що обмежує проїзд) встановлені на землях загального користування у АДРЕСА_2 . Стягнуто з ГУ ДКС України в Одеській області кошти у розмірі 53 000 грн на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ГУ ДКС України в Одеській області у червні 2018 року звернулося до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2012 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 липня 2018 року апеляційну скаргу заявника залишено без руху та надано строк - 10 днів з дня вручення ухвали для сплати судового збору, а також подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням інших поважних причини пропуску строку.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДКС України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2012 року відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Зазначив, що у матеріалах справи наявне поштове повідомлення про вручення ГУ ДКС України в Одеській області 16 січня 2013 року копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Водночас, заявник звернувся із апеляційною скаргою із пропуском значного строку - через п`ять років після ухвалення рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ ДКС України в Одеській області, в якій заявник, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2018 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2012 року надійшло на адресу заявника лише 22 червня 2018 року. За результатами проведеної перевірки вхідної кореспонденції діловодства та документообігу встановлено, що за період з 01 січня до 31 грудня 2013 року листи від Приморського районного суду м. Одеси у справі 1522/10122/12 на адресу заявника не надходили. Довіреності на отримання рекомендованих та цінних листів, що надходять на адресу ГУ ДКС України в Одеській області були отриманні працівниками відділу діловодства лише 25 січня 2013 року, а у самому поштовому повідомленні про вручення рішення, наявному у матеріалах справи, неправильно зазначена адреса.

У січні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просив касаційну скаргу ГУ ДКС України в Одеській області залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції від 27 грудня 2012 року, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Пунктом 13 розділу «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Водночас право суду на поновлення строку не є необмеженим.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у параграфі 41 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

ЄСПЛ зауважує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання (рішення ЄСПЛ «Чірікоста і Віола проти Італії»).

Встановлено, що заявник звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2012 року з пропуском значного строку на апеляційне оскарження - більше п`яти років.

Представник ГУ ДКСУ в Одеській області брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, надсилав клопотання про відкладення розгляду справи та був належним чином повідомлений про судове засідання, в якому було ухвалено судове рішення.

З урахуванням наведеного ГУ ДКСУ в Одеській області достовірно знало про розгляд справи 27 грудня 2012 року, а відповідно мало знати про ухвалення судового рішення.

Добросовісність учасників судового процесу, зокрема полягає у тому, щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов`язками, правилами поведінки виконувати усі правила та вживати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.

За таких умов, поведінка ГУ ДКСУ в Одеській області не може вважатися добросовісною, а його право на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції таким, що підлягає захисту.

Встановлено, що на обґрунтовану вимогу апеляційного суду заявник не навів обставин та доказів, які би вказували на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Тому доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду.

Щодо наведених заявником у касаційній скарзі доводів про те, що у період з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року кореспонденція від Приморського районного суду м. Одеси, в тому числі рішення суду першої інстанції у цій справі, на адресу заявника не надходила необхідно зазначити таке.

Відповідно до статті 222 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення, копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді. Якщо судовим рішенням відповідачеві заборонено вчиняти певні дії, що потребуватиме вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, копія такого судового рішення також надсилається цим органам та/або особам у строки та порядку, визначені цією статтею.

У матеріалах справи є відомості про надсилання судом першої інстанції після ухвалення рішення у цій справі рекомендованого листа з повідомленням, проте у ньому зазначена неправильна адреса заявника та найменування (т. 2, а. с. 224).

Отже, можна дійти висновку про порушення судом першої інстанції порядку вручення копії судового рішення.

Проте указане не вплинуло на правильність по суті вирішення апеляційним судом питання відкриття апеляційного провадження.

Зважаючи, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції у цій справі подана зі спливом більше п`яти років з часу його ухвалення, заявник не вживав заходів до обізнаності про хід судового процесу та про ухвалене у справі рішення, ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження з мотивів пропуску заявником строку на апеляційне оскарження є правильною. Наведені заявником причини поновлення строку оскарження не виправдовують втручання у принцип res judicata.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний