Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.03.2019 року у справі №127/26097/18

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 127/26097/18

провадження № 61-4865 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області на постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Марчук В. С., Матківської М. В. від 23 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України

у м. Вінниці Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці, про стягнення майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з серпня 2015 року вона, як суддя у відставці, отримувала щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Пенсійний фонд України, як податковий агент, щомісячно утримував з її грошового утримання податок з доходів фізичних осіб.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту
164.2 статті

164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту
164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Вважала, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання їй було завдано майнової шкоди у розмірі утриманого податку з доходів фізичних осіб та військового збору за період з серпня 2015 року по березень 2018 року включно - 98 698,36 грн.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України шкоду у розмірі 98 698,36 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення ПК України в частині оподаткування щомісячного довічного грошового утримання не були визнані такими, що не відповідають Конституції України на момент виникнення спірних правовідносин, відрахування з довічного утримання позивача податків та зборів здійснювалось відповідно до чинного законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада

2018 року скасовано, ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 98 698,36 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання судді, завпункту 32 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", що визнаний неконституційним.

Стягнуто з Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 480,47 гривень.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що внаслідок прийняття Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" пункт
164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, унаслідок чого відбулось фактичне звуження змісту і обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства, чинного на момент виникнення відповідних прав.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

З урахуванням вказаного неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України, є підставою для застосування до спірних правовідносин положень статтей 22, 1175 ЦК України і відшкодування позивачу шкоди, завданої в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі поданій у березні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Управління Державної казначейської служби України у м.

Вінниці Вінницької області, посилаючись нанеправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати й залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада

2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року поновлено Управлінню Державної казначейської служби України у м.

Вінниці Вінницької області строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у малозначній справі з посиланням на підпункт а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, зупинено виконання оскаржуваного судового рішення і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що механізм відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, положеннями статті 1175 ЦК України не врегульований. Крім того, позивач не має права вимагати повернення відрахованого податку з дати внесення змін до відповідних норм ПК України, оскільки саме у Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 передбачено, що ця норма втрачає чинність з моменту ухвалення цього рішення.

Відзив на касаційну скаргу позивач не подала.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів проаналізувавши доводи касаційної скарги Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) як цивільну юрисдикцію розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених статті 15 ЦПК України.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена у частині 1 статті 19 ЦПК України

(у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно із частиною 1 статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом; пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Аналогічні положення закріплені у пункті 2 частини 1 статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).

У пункті 15 частини 1 статті 3 КАС України у редакції, що діяла до

15 грудня 2017 року, закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Аналогічні положення містяться у пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України (у редакції

від 03 жовтня 2017 року) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що розглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є ~law43~, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 01 січня 2012 року).

У преамбулі ~law44~ (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що ~law45~ визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції України і законів України, охорони прав і свобод громадян.

~law46~передбачалося, що професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Питання обрання (призначення) суддів регулювалося ~law47~, у частинах другій та третій якої зазначалося, що судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстроково. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються на посаду судді строком на п'ять років Президентом України. Порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України визначається Законом України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України".

Питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів регулювалося главою VIII ~law49~.

Відповідно до ~law50~ суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Згідно із ~law51~ внесено зміни до ~law52~ щодо визначення розміру надбавки за вислугу років від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

З урахуванням змін, внесених ~law53~, ~law54~ викладено у новій редакції, а саме: суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними зміни, внесені до ~law55~ ~law56~.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі управління Державної казначейської служби у місті Вінниці Вінницької області майнової шкоди

у сумі 98 698,36 грн, завданої позивачці внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці останній завдало майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв'язку із прийняттям неконституційного акту.

Згідно з частиною статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Указане залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, який, не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, чим порушив норму процесуального права.

З урахуванням вимог частини 3 статті 400 ЦПК України підлягає скасування і рішення районного суду, оскільки ним також порушені норми процесуального права щодо юрисдикційності спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У частинах 1 і 2 статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частинах 1 і 2 статті 414 ЦПК України.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частинах 1 і 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

З огляду на вказане колегія суддів вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуУправління Державної казначейської служби України у

м. Вінниці Вінницької області задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня

2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, про стягнення майнової шкоди, закрити.

Повідомити ОСОБА_1 про те, що справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець