Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2025 року

м. Київ

справа № 761/30219/23

провадження № 61-394св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявники - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

заінтересовані особи - Галицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Івасин Олександр Романович, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2024 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Мазурик О. Ф., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із заявою про встановлення факту місця народження дитини.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03 вересня 2017 року. В лютому 2022 року у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України ОСОБА_1 була змушена виїхати з м. Києва у більш безпечне місце. ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дитину - ОСОБА_3 у м.Новояворівську Яворівського району Львівської області. Після народження сина заявниця намагалась зареєструвати дитину за допомогою сервісу єМалятко , проте на той час ця послуга не працювала. У зв`язку із цим ОСОБА_1 звернулась до Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо державної реєстрації народження дитини, однак при реєстрації їй не було роз`яснено положення пункту 4 глави 1 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (у редакції наказу від 24 грудня 2010 року № 3307/5). Перебуваючи в стані стресу через війну, ОСОБА_1 не мала змоги самостійно ознайомитись з законодавством та дізнатися про те, що вона може зареєструвати місце народження дитини за місцем проживання батьків чи одного з них. З моменту, коли заявники дізнались, що місцем народження дитини можна вказати місце проживання одного з батьків, то звернулися до Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві з проханням внести зміни до актового запису про народження № 206 від 12 квітня 2022 року, а саме змінити місце народження дитини з м. Новояворівськ Львівської області на м.Київ, проте у внесенні змін заявникам було відмовлено.

Посилаючись на те, що місце народження дитини зазначається у свідоцтві про народження та є юридичним фактом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд встановити юридичний факт, а саме: встановити місце народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батьків, а саме: Україна, м. Київ.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, заяву залишено без задоволення.

Вказані судові рішення мотивовані, зокрема тим, що заявники просять про встановлення юридичного факту - а саме місця народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,у місті Києві, що суперечить фактичним обставинам.

Враховуючи те, що заявники визнають, що їх син народився саме у місті Новоярівськ, а не у місті Києві, як вони просять встановити, зміст поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, зводиться до незгоди заявників з діями Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) при реєстрації народження дитини, а також діями Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо відмови у внесенні змін до актового запису про народження дитини.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

09 січня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Івасина О. Р. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також тим, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

06 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03 вересня 2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у заявників народився син ОСОБА_3 .

Згідно з свідоцтвом про народження, виданим Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові ІНФОРМАЦІЯ_3 , місцем народження ОСОБА_3 є: Україна, Львівська обл., Яворівський р-н, м. Новоярівськ.

Заявники не заперечували, що їх син ОСОБА_3 фактично народився саме у м. Новоярівську Львівської області.

ОСОБА_1 зверталась до Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про внесення змін до актового запису про народження її сина ОСОБА_3 .

За наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 19 листопада 2022 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надано висновок про неможливість внесення змін в актовий запис.

Доказів оскарження вказаного висновку в судовому порядку заявниками не надано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У справі, яка переглядається, зміст поданої заяви свідчить про те, що заявники просять про встановлення юридичного факту - а саме місця народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у м. Києві, що суперечить фактичним обставинам. При цьому заявники визнають, що їх син народився саме у м. Новоярівську Львівської області.

Враховуючи те, що заявники визнають, що їх син народився саме у місті Новоярівську, а не у місті Києві, як вони просять встановити, зміст поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, зводиться до незгоди заявників з діями Галицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) при реєстрації народження дитини, а також діями Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо відмови у внесенні змін до актового запису про народження дитини.

Доказів оскарження вказаного висновку в судовому порядку заявниками не надано.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Івасин Олександр Романович, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов