Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2019 року у справі №754/16608/17

Постанова

Іменем України

01 березня 2021 року

місто Київ

справа № 754/16608/17

провадження № 61-2906св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Кулішенка Ю. М., Таргоній Д.

О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"

(далі - ПАТ "Укрсоцбанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позову ПАТ "Укрсоцбанк" посилалося на те, що 23 травня 2006 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 30-12/20, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 37 524,00 дол. США зі сплатою за користування кредитом 11,5 % річних строком до 22 травня 2012 року.

23 травня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 27/П-70, відповідно до умов якого обов'язок поручителя настає у випадку, коли боржник не виконує або неналежним чином виконує свої грошові зобов'язання, при цьому поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Свої зобов'язання банк виконав повністю, ОСОБА_1 зобов'язання за договором не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка на 04 грудня 2017 року становила 36 605,62 дол. США.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 109 534,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, якою рішення суду першої інстанції переглянуто лише у межах стягнення витрат на правову допомогу, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року у частині стягнення витрат на правову допомогу скасовано, і в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з позивача на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 8 500,00 грн, у задоволенні інших вимог відповідача про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до вимог ЦПК України розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, суду надано договір від 25 січня 2018 року № 05 про надання правової допомоги, попередній розрахунок суми судових витрат від 22 березня 2018 року, та квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату 8 500,00 грн. Детального опису робіт (наданих послуг) представником відповідача ОСОБА_2 не було надано.

Щодо стягнення судом першої інстанції гонорару за позитивний результат (гонорар успіху) у розмірі 99 034,00 грн, то відповідно до пункту 5.4 договору від 25 січня 2018 року № 05 про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом та ОСОБА_2, сторони погодили, що клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар за позитивний результат (відмова у задоволенні позову), протягом трьох днів після набрання законної сили рішенням суду про відмову в задоволенні позову у частині стягнення боргу з поручителя.

Апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції не мав права стягувати з ПАТ "Укрсоцбанк" кошти, які фактично не були сплачені ОСОБА_2, та які б могли бути і несплаченими у подальшому ОСОБА_2 своєму представнику, оскільки такий обов'язок виникає лише після настання певної умови - протягом трьох днів після набрання законної сили рішенням суду про відмову в задоволенні позову у частині стягнення боргу з поручителя.

Щодо стягнення з позивача 3 000,00 грн за представництво у суді, визначених у попередньому розрахунку судових витрат, то представником ОСОБА_2 не надано детального опису робіт, відсутня квитанція про оплату зазначеної суми представнику, а тому через відсутність детального опису робіт та доказів оплати цієї суми представнику, вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

З урахуванням усіх обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів суд апеляційної інстанції вважав за необхідне рішення суду першої інстанції у частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати і в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 8 500,00 грн, виходячи з того, що стороною (позивачем) не подавалися клопотання

(не ініційовано питання) щодо неспівмірності витрат іншої сторони на правничу допомогу і саме ця сума за підготовку до розгляду справи та збір доказів була сплачена відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 25 січня 2018 року № 5 згідно з договором від 25 січня 2018 року "Про надання правової допомоги № 05".

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2019 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Заявник зазначає, що визначення сторонами договору про надання правової допомоги умови про оплату частини послуг такою відкладальною обставиною, як позитивний результат, відповідає закону, є справедливим, добросовісним і розумним. Відповідна умова договору є чинною, вона не визнана недійсною, а тому суд зробив необґрунтовані висновки про неможливість стягнення з позивача на користь відповідача суми гонорару. Відповідно до чинного законодавства у порядку компенсації судових витрат на правову допомогу підлягають також витрати, які мають бути сплачені, а не тільки фактично сплачені. Також суд безпідставно відмовив у стягненні 3000,00 грн за представництво у суді, оскільки відповідно до умов договору за кожний факт прибуття адвоката у суд відповідач зобов'язаний сплатити адвокату 1 000,00 грн.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law24~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law25~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law26~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law27~.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи за результатами чого зробив висновок про таке.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до положень частини 1 , пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 137 ЦПК України).

Пунктами 1, 2 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним щодо предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до пункту 5.4 договору від 25 січня 2018 року № 05 про надання правничої допомоги, укладеного між адвокатом та ОСОБА_2, сторони погодили, що клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар (10,0 % від ціни позову) за позитивний результат (відмова в задоволенні позову), протягом трьох днів після набрання чинності рішенням суду про відмову в задоволенні позову у частині стягнення боргу з поручителя.

За положеннями пункту 4 частини 1 статті 1, частин 3 та 5 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі-Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

~law29~ встановлено, що представництво є видом адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (~law30~).

Відповідно до ~law31~ видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (~law32~).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено

(пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладений Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).

Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат у вигляді "гонорару успіху", саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Таким чином, зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у разі укладення ними договору, що передбачає сплату "гонорару успіху" не є обов'язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд, застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин 4 -5 статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.

Однак наведене не означає, що такі зобов'язання між адвокатом та клієнтом не є обов'язковими для сторін договору про надання правової допомоги, у разі якщо такий договір є дійсним.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до пункту 5.4 договору № 05 про надання правничої допомоги від 25 січня 2018 року, укладеного між адвокатом та ОСОБА_2, сторони погодили, що клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар за позитивний результат (відмова у задоволенні позову) протягом трьох днів після набрання законної сили рішенням суду про відмову в задоволенні позову у частині стягнення боргу з поручителя.

Апеляційний суд, відмовляючи у стягненні судових витрат у цій частині визнав, що суд першої інстанції не мав права стягувати з ПАТ "Укрсоцбанк" кошти, які фактично не були сплачені ОСОБА_2, та які б могли бути і несплаченими у подальшому ОСОБА_2 своєму представнику, оскільки такий обов'язок виникає лише після настання певної умови - протягом трьох днів після набрання законної сили рішенням суду про відмову в задоволенні позову у частині стягнення боргу з поручителя.

Отже, оскільки станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення, 02 липня 2018 року, у зв'язку з його апеляційним оскарженням, це рішення не набрало законної сили, то підстав для задоволення вимоги про стягнення гонорару за позитивний результат (відмова у задоволенні позову) згідно з пунктом 5.4 договору № 05 про надання правничої допомоги у суду не було.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), підстав відступити від зазначеного висновку судом не встановлено.

З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду, рішень ЄСПЛ, висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з позивача на користь відповідача суми гонорару, оскільки такий обов'язок виникає лише після настання певної умови - протягом трьох днів після набрання законної сили рішенням суду про відмову в задоволенні позову у частині стягнення боргу з поручителя, Верховний Суд визнає обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам процесуального законодавства.

За правилом частини 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З урахуванням наведеного Верховний Суд також визнає обґрунтованими висновки апеляційного суду щодо відсутності підстав для стягнення з позивача 3 000,00
грн за представництво у суді, заявлених у попередньому розрахунку судових витрат, оскільки представником ОСОБА_2 не надано детального опису робіт, відсутня квитанція про оплату зазначеної суми представнику.

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Верховний Суд визнає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), відповідно до якого включення в умови договору про надання юридичних послуг пункту про винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства, втім, враховуючи, що цим судом наведені інші обґрунтовані підстави для відмови у стягненні суми гонорару, по суті питання розподілу витрат вирішено правильно, а тому відсутні підстави для скасування рішення з одних лише формальних міркувань.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Щодо підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Заявник звернулася до Верховного Суду із клопотанням, у якому просила передати вирішення цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з наявністю виключної правової проблеми, а також у зв'язку з тим, що таке передання необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна одночасна наявність двох підстав: виключна правова проблема та необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Наведені підстави для прийняття зазначеного процесуального рішення у цій справі відсутні, оскільки на момент розгляду касаційної скарги питання, які заявник ставить у своєму клопотанні вирішені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Керуючись статтями 400, 401, 403, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко