Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №202/5154/21
Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №202/5154/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 202/5154/21

провадження № 61-10518св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - керівник Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Цівань Наталією Володимирівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2021 року керівник Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра встановлено наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру за фактом незаконного, без достатніх правових підстав, набуття права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та обставини, що свідчать про наявність порушень інтересів держави в особі Дніпровської міської ради в порядку реалізації прав у зв`язку з відумерлістю спадщини.

Зазначав, що окружною прокуратурою до Дніпровської міської ради та Департаменту правового забезпечення було скеровано листи щодо порушень та з питань вжитих заходів щодо обліку та оформлення речових прав на нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, в листах повідомлялося, що у разі невжиття Дніпровською міською радою, її виконавчими органами заходів реагування, окружною прокуратурою буде вирішено питання щодо звернення з відповідним позовом до суду. Згідно з відповідями Дніпровської міської ради та Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради заходи, спрямовані на поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади м. Дніпро за вказаним фактом шляхом звернення до суду, ними не вживалися.

Вказував, що квартира АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло згідно з розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95. На підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 1995 року ОСОБА_4 , що діяв від імені ОСОБА_3 , вказану квартиру відчужено ОСОБА_5 .

Надалі 03 березня 1995 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 спірну квартиру.

ОСОБА_6 відчужено зазначену квартиру на користь ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 05 квітня 2002 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_7 право власності на зазначене нерухоме майно у порядку спадкування ніким не набувалося. При цьому 21 серпня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Посилався на те, що підставою реєстрації спірного житла вказано свідоцтво про право власності на житло від 09 вересня 2003 року, видане на ім`я ОСОБА_1 згідно з розпорядженням (наказом) від 20 серпня 2003 року № РП-4856. Водночас, згідно з інформацією Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-2195 від 19 травня 2021 року розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 не видавалося, а квартира АДРЕСА_1 передана у приватну власність ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95.

Крім того, згідно з листом Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради (далі -КП «ДМБТІ» Дніпровської міської ради) № 5419 від 14 травня 2021 року та матеріалами інвентаризаційної справи, свідоцтво про право власності на житло від 09 вересня 2003 року видане на ім`я ОСОБА_1 згідно з розпорядженням (наказом) від 20 серпня 2003 року № РП-4856, та право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року не реєструвалися.

Надалі згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 23 серпня 2018 року продано зазначений об`єкт ОСОБА_3 , який 20 листопада 2018 року відчужив зазначену квартиру за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 .

Отже, розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95 квартиру АДРЕСА_1 передано у приватну власність ОСОБА_3 , після чого вказана квартира тричі відчужувалася за договорами купівлі-продажу, останнім законним власником якої була ОСОБА_7 , після смерті якої у встановленому законом порядку це майно ніким не набуто у власність.

Натомість, з 2018 року зазначене майно є предметом незаконних дій осіб, якими право власності на законних підставах не набувалося та відповідно повноваження на розпорядження вказаним майном також відсутні.

Враховуючи те, що після смерті ОСОБА_7 ніхто спадщину не отримав, квартира АДРЕСА_1 , згідно зі статтею 1277 ЦК України та статтею 338 ЦПК України, має бути визнана відумерлою спадщиною і перейти у власність територіальної громади м. Дніпра.

Станом на 2003 рік ОСОБА_1 не міг набути право власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом приватизації житла, оскільки вказане житло вже на той час перебувало у приватній власності іншої особи - ОСОБА_7 та, відповідно, міська рада не була власником зазначеного майна, а орган приватизації не міг нею розпоряджатися та приймати розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 про передання ОСОБА_1 у приватну власність квартири АДРЕСА_1 , яке стало підставою для державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 .

Зважаючи на те, що розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 про передання у приватну власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 не виносилося, свідоцтво про право власності на житло від 09 вересня 2003 року на ім`я ОСОБА_1 на підставі розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 не видавалося, вказане обумовлює нікчемність правочину та відсутність підстав для визнання його недійсним в судовому порядку (статті 215 216 ЦК України).

Зазначав, що наслідком недійсності правочину є те, що у ОСОБА_1 право власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09 вересня 2003 року, виданого на підставі розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856, не виникло, а тому законний власник, якому у дійсності має належати вказане майно, має право на його витребування.

Державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101) на ім`я ОСОБА_1 (номер запису про право власності 27615722 від 21 серпня 2018 року, індексний номер рішення 42676925 від 23 серпня 2018 року) здійснена на підставі нікчемного правочину.

Державна реєстрація права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 проведена незаконно, а спадщина після смерті ОСОБА_7 у вигляді спірної квартири підлягає визнанню відумерлою та витребуванню на підставі статті 388 ЦК України від ОСОБА_8 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Київської міської ради.

Ураховуючи наведене, керівник Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради просив суд:

- визнати квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційним номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101) відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та передати її територіальній громаді міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради;

- витребувати від ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101);

- стягнути з відповідачів на користь Дніпропетровської обласної прокуратури понесені судові витрати по справі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2022 року у складі судді Слюсар Л. П. у задоволенні позову керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання спадщини відумерлою, районний суд зазначив, що прокурор самостійно виявив правопорушення в травні 2021 року, однак, яким чином це правопорушення виявлено, прокурором не повідомлено, а тому Правобережна окружна прокуратура м. Дніпра звернулась до суду в інтересах Дніпровської міської ради вже після спливу строку позовної давності. При цьому суд першої інстанції встановив обґрунтованість позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

Щодо заявлених позовних вимог про витребування квартири з незаконного володіння районний суд зазначав, що зазначена позовна вимога є похідною від позовної вимоги про визнання спадщини відумерлою.

При цьому місце реєстрації відповідача ОСОБА_9 не встановлено та прокурором не залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 , який був продавцем спірної квартири ОСОБА_2 та першим власником спірної квартири. Також саме ОСОБА_3 був першим покупцем спірної квартиру у ОСОБА_1 та продав її ОСОБА_2 .

Отже, прокуратурою зазначені факти не досліджені та допущено бездіяльність в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном, та перекладається тягар на відповідача ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101) відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передано квартиру у власність територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради.

Витребувано квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101) від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання спадщини відумерлою у зв`язку з пропуском строку позовної давності є неправильними, оскільки саме у 2021 році Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра було встановлено наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру за фактом незаконного, без достатніх правових підстав, набуття права власності на спірне нерухоме майно, зокрема і шляхом визнання спадщини відумерлою та витребування майна, а з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради прокуратура звернулась 20 серпня 2021 року.

Суд апеляційної інстанції вважав, що останнім законним власником квартири була ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті якої у встановленому законом порядку, це майно ніким не набуто у власність.

Дніпровська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, однак в силу закону на неї покладено обов`язок по захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.

З огляду на зазначене, витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_2 надасть змогу територіальній громаді м. Дніпро у особі Дніпровської міської ради за заявою її представницького органу реалізувати свій законний інтерес. Це уможливить в подальшому на виконання повноважень та завдань територіальну громаду м. Дніпро у особі Дніпровської міської ради передати її в користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення. Зазначене свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами відповідача ОСОБА_2 , як особи, яка страждає від такого втручання, і яка не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення до ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування збитків, а тому втручанням у право власності відповідача ОСОБА_2 не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року скасувати та залишити в силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2022 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2023 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05 вересня 2023 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири між ним та ОСОБА_3 нотаріусом перевірено правовстановлюючі документи на спірну квартиру у продавця, підстави належності йому зазначеного майна, відсутність заборон на її відчуження. З огляду на зазначене вважає себе добросовісним набувачем спірної квартири, відтак спірне майно не може бути витребуване з його власності на користь територіальної громади. При цьому вважає, що судом апеляційної інстанції порушено статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відсутня пропорційність втручання у право власності, набуте ним як добросовісним набувачем.

Заявник посилається на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 20 листопада 2018 року правомочність або неправомочність дій нотаріуса щодо реєстрації спірної квартири не були і не могли бути йому відомі.

Зазначає, що позивачем не доведено факту про те, що він не знав чи не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, оскільки саме Дніпровською міською радою як розпорядником майна територіальної громади м. Дніпра та її уповноваженими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави. Прокурором не зазначено, як ним було виявлено правопорушення саме у травні 2021 року, відтак він звернувся до суду з пропуском більше 5 років з моменту відкриття спадщини на спірне майно. Фактично пропустивши строк звернення до суду.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8386/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року Дніпровська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасуванню не підлягає.

Зазначає про неправильність висновків суду першої інстанції в частині пропуску прокурором строку позовної давності, оскільки правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра саме у 2021 році було встановлено наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру за фактом незаконного, без достатніх правових підстав, набуття права власності на спірне нерухоме майно. З позовом в інтересах держави прокуратура звернулася 20 серпня 2021 року.

Посилаючись на релевантну практику Верховного Суду вважає, що спірна квартира підлягає витребуванню від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради.

У січні 2023 року керівник Дніпропетровської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення обставин справи та не містять доводів, які б свідчили про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Вважає, що спадщина, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 та складається зі спірної квартири, є відумерлою, тому відповідно до статей 388 1277 ЦК України має бути передана територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Зазначає, що про обставини цієї справи прокурор дізнався у травні 2021 року, про що повідомив Дніпровську міську раду, перебіг строку позовної давності до вимог про витребування спірного нерухомого майна має відраховуватися саме із вказаної дати.

Посилається на те, що спірне нерухоме майно є відумерлою спадщиною, Дніпровська міська рада у встановленому законом порядку набула право власності на це майно, таке право підлягає захисту шляхом витребування цього нерухомого майна в останнього набувача - ОСОБА_2 .

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 24 січня 1995 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 , внесено в реєстрову книгу № 33п-111.

За договором купівлі-продажу від 31 січня 1995 року, посвідченим державним нотаріусом Першої дніпровської державної нотаріальної контори Білоус С., зареєстрований в реєстрі за № 7-925, ОСОБА_4 , що діяв від імені ОСОБА_3 , продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 березня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1106, ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 02 квітня 2002 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дерев`янко О. К., за реєстром № 1340, ОСОБА_6 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7 .

Зазначене підтверджується листом КП «ДМБТІ» Дніпровської міської ради № 5419 від 14 травня 2021 року та матеріалами інвентаризаційної справи (том 1, а. с. 32-38).

Згідно з відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 661 від 07 квітня 2015 року.

Після смерті ОСОБА_7 право власності на зазначене нерухоме майно у порядку спадкування ніким не набувалося, що підтверджується інформацією Шостої дніпровського державної нотаріальної контори № 2472/01-09 від 06 серпня 2021 року про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилася (том 1, а. с. 52).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого номер довідки 269619382 від 09 серпня 2021 року, 21 серпня 2018 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва по право власності, на житло, серія та номер: б/н, виданий 09 вересня 2003 року виконкомом міської ради народних депутатів. Відомості внесено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г. О. (том 1, а. с. 18-21).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 09 вересня 2003 року, виданого виконкомом міської Ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 згідно з розпорядженням (наказом) від 20 березня 2003 року № РП-4856 (том 1, а. с. 22).

Згідно з інформацією Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-2195 від 19 травня 2021 року, розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 не видавалося, а квартира АДРЕСА_1 передана у приватну власність ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95. За архівними даними приватизаційних справ Департаменту та у книгах реєстрації свідоцтв про право власності розпорядження № РП-4856 від 20 серпня 2003 року відсутнє (том1, а. с. 40).

У листі КП «ДМБТІ» Дніпровської міської ради № 5419 від 14 травня 2021 року зазначено, що станом на 31 грудня 2012 року згідно з матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про право власності за гр. ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 05 квітня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дерев`янко О. К., за реєстром № 1340, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 427п за реєстровим № 341-147 (том 1, а. с. 32).

За договором купівлі-продажу квартири від 23 серпня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. за реєстром № 700, ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 24-27).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 23 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. за реєстром № 1138, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 28-31).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Цівань Н. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом спору у справі є вимоги керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про визнання відумерлою спадщини після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири АДРЕСА_1 (реєстраційним номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101).

Позов мотивовано тим, що спірна квартира була набута ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09 вересня 2003 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 згідно з розпорядженням (наказом) від 20 серпня 2003 року № РП-4856. При цьому згідно з інформацією Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-2195 від 19 травня 2021 року розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 не видавалося, а квартира АДРЕСА_1 передана у приватну власність ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95.

Поданий керівником Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради позов спрямований на захист інтересу територіальної громади на майно, яке за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до положень статті 1277 ЦК України та глави 9 ЦПК України.

При цьому позов містить декілька позовних вимог, зокрема про визнання спадщини відумерлою, витребування на користь територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради спірної квартири.

Щодо визнання спадщини відумерлою

Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). У разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.

Частинами першою-третьою статті 1277 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.

Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою.

До звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою і набрання законної сили відповідним рішенням суду у територіальної громади існує законний інтерес, заснований на правових нормах, що регулюють правовідносини щодо підстав набуття і припинення права власності після смерті особи, у якої відсутні спадкоємці. Цей інтерес (законні очікування) полягає у прагненні органу місцевого самоврядування набути право власності на відумерлу спадщину. Паралельно із цим інтересом у територіальної громади існує обов`язок звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.

При цьому, за положеннями глави дев`ятої розділу IV ЦПК України, справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб.

За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належними позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.

Розглядаючи проблему застосування цивільного та цивільного процесуального законодавства при визнанні спадщини відумерлою з точки зору процедур розгляду таких справ та способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно, Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15 (провадження № 14-190цс20) дійшла таких висновків:

«Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право.

Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А отже, застосовуючи аналогію закону, територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем».

Передаючи справу, яка є предметом касаційного перегляду, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалу від 05 липня 2023 року мотивував незгоду із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 грудня 2022 року справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) та зазначив про наявність підстав для відступу від них.

Повертаючи справу на розгляд відповідній колегії суддів, Велика Палата Верховного Суду при установленні подібності правовідносин порівняла обставин справи, що переглядається, з обставинами у справі № 461/12525/16-ц (провадження № 14-190цс20).

Зазначаючи про нерелевантність висновків, висловлених Верховним Судом України в постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, Велика Палата Верховного Суду послалась на неподібність правовідносин за суб`єктним складом, а також на те, що у справі № 6-164цс12 не вирішувалося питання захисту інтересу територіальної громади щодо відумерлої спадщини.

З огляду на зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Встановлено, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спірна квартира належала спадкодавцю на праві власності, тобто, входила до складу спадщини.

З огляду на відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира після спливу одного року з часу відкриття спадщини за заявою Дніпровської міської ради повинна бути визнана відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Дніпра.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що останнім власником спірної квартири була ОСОБА_7 , яка померла 2015 року.

Подальші дії зі спірним нерухомим майном, а саме: набуття права власності на квартиру ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за умови відсутності належних документів дійсності набуття права власності на цю квартиру ОСОБА_1 , не можуть мати юридичних наслідків у формі набуття права власності зазначеними особами.

При цьому суди попередніх інстанцій правильно врахували інформацію Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-2195 від 19 травня 2021 року, у якому зазначено, що розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру, не видавалося.

За таких обставин, ураховуючи відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_7 , належна їй на праві власності на час відкриття спадщини спірна квартира, на підставі положень статті 1277 ЦК України повинна була перейти у власність територіальної громади м. Дніпра.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою.

Щодо доводів касаційної скарги про наявність підстав для застосування строку позовної давності до позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18.

Керівник Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом про визнання спадщини відумерлою 20 серпня 2021 року.

При цьому встановлено, що окружною прокуратурою м. Дніпра 29 липня 2021 року до Дніпровської міської ради було направлено лист, в якому повідомлено про заволодіння певними особами незаконним способом спірною квартирою, що свідчить про наявність порушень інтересів держави в особі Дніпровської міської ради. У відповідь на зазначений лист Дніпровська міська рада листом від 10 серпня 2021 року повідомила про те, що заходи на захист інтересів держави, у тому числі шляхом звернення до суду, за даним фактом не вчинялися.

Під час судового розгляду представник ОСОБА_2 - адвокат Цівань Н. В. заявила клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог про визнання спадщини відумерлою.

Постанова апеляційного суду в частині відсутності підстав для застосування строку позовної давності мотивована тим, що ЦК України не містить граничного строку, протягом якого, після одного року з часу відкриття спадщини, має бути подана заява про визнання спадщини відумерлою. Отже, органи місцевого самоврядування фактично не обмежені часовими рамками для подання таких заяв.

Таке обґрунтування суду апеляційної інстанції є частково неправильним, оскільки суперечать положенням Глави 19 ЦК України.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вважає, що строк позовної давності у спірних правовідносинах почав свій перебіг 22 серпня 2018 року, тобто з моменту, коли Дніпровська міська рада могла дізнатися про порушення свого права, а саме, реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру.

Отже, звернувшись до суду з позовом 20 серпня 2021 року, керівник Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради не пропустив трирічний строк позовної давності.

Щодо позовних вимог про витребування від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради спірної квартири

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуальновизначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).

Встановивши наявність підстав для визнання спадщини відумерлою та, відповідно, перехід права власності на спірну квартиру до територіальної громади м. Дніпра, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради в частині витребування спірної квартири від ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції правильно врахував, що задоволення позову в частині позовних вимог про визнання спадщини відумерлою має наслідком набуття права власності на спірне майно за територіальною громадою м. Дніпра, що в свою чергу має наслідком витребування зазначеного майна від добросовісного набувача.

У даному випадку до спірних правовідносин не застосовуються правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 рокусправі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Цівань Наталією Володимирівною, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець