Історія справи

Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 2-540/11

провадження № 61-8697св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк»,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Логістік Центр», ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторінкасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2011 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Петренка В. М., Акопян В. І.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2010 року публічне акціонере товариство «Перший Український міжнародний банк» (далі - ПАТ «Перший Український міжнародний банк») звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Логістік Центр» (далі - ТОВ «Торговий дім «Логістік Центр»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 13 вересня 2011 року провадження у справі за позовом ПАТ «Перший Український міжнародний банк» до ТОВ «Торговий дім «Логістік-Центр», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрито. Роз'яснено позивачу право звернення з даним позовом в порядку господарського судочинства.

У задоволенні позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та про стягнення з нього в солідарному порядку грошового боргу із ТОВ «Торговий дім «Логістік-Центр» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2011 року рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 13 вересня 2011 року скасовано.

Позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» до ТОВ «Торговий дім «Логістік Центр», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Торговий дім «Логістік-Центр», ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ «Перший Український міжнародний банк» 4 489 577,40 грн заборгованості за кредитним договором, в тому числі заборгованість за основною сумою кредиту - 3 758 101,78 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 311 321,34 грн, пеня за порушення основної суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 420 154,28 грн.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 36-186/08 від 31 січня 2008 року в сумі 4 489 577, 40 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 36-187/08 від 31 січня 2008 року - житловий будинок з господарськими будівлями, який складається зжитлового будинку літ. «Ж, жп, жм, жг», загальною площею 742,6 кв. м., огорожі № 1-2, бруківки літ. «І», навісу літ. «Жн» та земельну ділянку, загальною площею 585 кв. м., кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_1 - шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну для реалізації предмета іпотеки 7 637 030,00 грн, при цьому ціна житлового будинку з господарськими будівлями становить 7 505 458 грн, ціна земельної ділянки - 131 572 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із вказаними рішенням суду апеляційної інстанції, 10 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулася із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2011 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції порушує ОСОБА_2 права та свободи, є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає себе співвласницею житлового будинку з господарськими будівлями, розташований на земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстрований за її чоловіком ОСОБА_1

У грудні 2016 року ПАТ «Перший Український міжнародний банк» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги на рішення апеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2011 року.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України ЦПК України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

09 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що 01 грудня 2007 року протоколом загальних зборів учасників ТОВ «ТД «Тульчинка-Центр» ухвалено звернутися щодо оформлення кредиту у вигляді поновлювальної кредитної лінії в ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк». Звернутися до ОСОБА_1 виступити фінансовим та майновим поручителем в забезпечення виконання зобов'язань по вищевказаному кредитному договору. Делегувати право підпису відповідних договорів директору ТОВ «ТД «Тульчинка-Центр» ОСОБА_1

31 січні 2008 року між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Логістік-Центр» укладено кредитний договір № 36-186/08 відповідно до якого останньому надано кредит в сумі 3 800 000,00 грн для поповнення оборотних коштів з процентною ставкою 13,4 % річних, строком до 29 січня 2010 року.

31 січня 2008 року з метою забезпечення повернення кредитних ресурсів ЗАТ «Перший Український міжнародний банк» (на даний час ПАТ «Перший Український міжнародний банк») з ОСОБА_1 укладено договір поруки № 36-188/08, згідно якого він у повному обсязі відповідає за невиконання зобов'язань ТОВ «Торговий дім «Логістік-Центр» за кредитним договором, а також укладено іпотечний договір № 36-187/08 від 31 січня 2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку позивачу житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки ТОВ «Торговий дім «Логістік-Центр» належним чином умови договору не виконувались, банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення солідарно з ТОВ «Торговий дім «Логістік-Центр», ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, яка станом на 07 липня 2010 року складає: залишок основної заборгованості по кредиту - 3 758 101,78 грн, заборгованість по процентах за користування кредитом - 311 321,34 грн, пеня за порушення основної суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в розмірі - 420 154, 28 грн, а всього 4 489 577, 40 грн.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Приписами статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 4.6 іпотечного договору № 36-187/08 від 31 січня 2008 року предмет іпотеки може бути переданий іпотекодавцем в іпотеку за цим договором і на нього відповідно до чинного законодавства України може бути звернено стягнення.

Враховуючи, що ТОВ «Торговий дім «Логістік-Центр» не виконало своїх зобов'язань по поверненню кредитних коштів, апеляційний суд правильно зробив висновок про звернення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки.

Доводи ОСОБА_2 про те, що зверненням стягнення боргу за кредитним договором на предмет іпотеки порушуються її права та права малолітньої дитини є безпідставними.

Встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2, а майно, яке передано в іпотеку знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. З матеріалів справи вбачається, що предмет іпотеки не є єдиним житлом подружжя.

31 січня 2008 року при укладенні договору іпотеки, ОСОБА_2 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на передачу в іпотеку на відомих їй умовах та укладення договору іпотеки житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки площею 585 кв м. у межах згідно з планом, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. ЇЇ заява про згоду на передачу житлової будівлі в іпотеку посвідчена 31 січня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Остаховою Н. П.

Також встановлено, що відповідно до пункту 4.10 іпотечного договору у випадку виникнення будь-яких претензій третіх осіб відносно предмету іпотеки, такі претензії підлягають врегулюванню за рахунок іпотекодавця.

Доводи касаційної скарги про зареєстровану неповнолітню особу в предметі іпотеки, суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки договір іпотеки № 36-187/08 було посвідчено 31 січня 2008 року, а ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто після укладення договору.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, дійшов правильного висновку про те, що ТОВ «Логістік-Центр» у встановлені строки пред'явив вимогу до поручителя, 02 лютого 2010 року направивши 02 лютого 2010 року на адреси представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ТОВ «Торговий дім «Логістік-Центр» вимогу про усунення порушень основного зобов'язання за вих. № КМ2-22/40 від 02 лютого 2010 року.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2011 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило